Розділ «Вояцькі біографії»

Ось кілька більшовицьких зведень про працю Чорного Ворона. 19 липня 1922 року кременчуцький штаб Частин особливого призначення інформував начальника штабу ЧОН України і Криму: «Банда под руководством «Черный Ворон». 100 штыков, 30 сабель. Месторасположение: Виноградский монастырь, Млеев, Городище, Белозерье, Смела Черкасского уезда. Банда Черного Ворона 11 июня сделала налет на торфяные разработки у Ивановской гребли, что в 7 верстах северо-западнее Смелы, и ограбила склады. П(олномочный) п(редставитель) начштаба Глазунов, п. п. начопер. Семенов. Верно: делопроизводитель Дьяконов».[388]

А ось уривок з оперативного зведення штабу 25-ї дивізії від 22 липня 1922 року: «…Чигиринский уездучасток, по данным уездуполномоченного ГПУ, бандой, предположительно Черного Ворона, численностью до 20 конных, 20 июля произведен налет на управление раймилиции. Банда, захватив с собой начмилиции и 5 милиционеров, скрылась в неустановленном направлении…»[389]

Ось інші свідчення: «Состав б. Черного Ворона. По агентурным сведениям, банда Черного Ворона отказалась сдаться… Названная банда насчитывает до 150 штыков и 25 сабель с одним пулеметом. Бандиты хорошо вооружены. При банде есть три петлюровских представителя».[390]

«В Кременчугской губернии привлекает внимание вновь организовавшаяся банда Черного Ворона, действовавшая ранее мелкими отрядами, теперь соединившаяся в группу около 85 человек численностью в окрестностях Чигирина, Черкасс и в знаменитых Холодноярских и Чутовских лесах».[391]

«Объединенная банда Черного Ворона и Кубанца, оперировшая до истекшого периода в Лебединском и Шполянском лесах, за истекший период на территории Чигиринского уезда не появлялась. С приходом в Лебединский район 102 батальона войск ГПУ банда Черного Ворона перебралась в Звенигородский уезд в район села Толмач, где 26 июня между селами Толмач и Водяное имела бой с означенным батальоном, в результате которого батальон потерял 3 лошадей убитыми, тачанку, пулемет, кроме того, убито два красноармейца, первый — помощник комисара, второй — разведчик, и ранен командир батальона… Черный Ворон тяжело ранен… Бой продолжался четыре часа. Количество бандитов доходило до 100 человек, из них 30 сабель, так как к моменту боя в банду Черного Ворона влились две неизвестных банды Звенигородского уезда».[392]

«Златопольський район. Оперирует банда Черного Ворона, численностью около 45 человек, которая часто переходит в Звенигородский уезд».[393]

«…Банда Черного Ворона, численностью 30 сабель, и Завгороднего, 15 сабель. Последнее время обе банды действуют вместе. Банда Черного Ворона пополняется и ведет активную борьбу. 12 августа 1922 г. бандой Черного Ворона были разбросаны прокламации с призывом «Бей коммунистов и кацапов». Объединенная банда Черного Ворона и Завгороднего имеет задание ворваться в Каменку… С каждым днем губтройкой раскрывается и находится все больше агентов Завгороднего и Черного Ворона. В план заговора входило убивать ответственных работников».[394]

Колишні петлюрівці, а потім секретні агенти ЧК Трохименко-Гамалія і Терещенко (Завірюха-Степний) вже зовсім близько підкралися до отаманів Холодного Яру. Звісно, чекісти представлялись як українські підпільники.

18 серпня провокатор Завірюха домовився про зустріч з отаманами в Чорний ліс. «В 4 год. дня на просіці з’явилась кавалерія, близько 45 вершників, серед них Степний впізнав отамана Гупала… — писав сексот. — Гупало представив Степному отаманів Загороднього та Залізняка. Останні запросили Степного йти до лісу, в табір, де лежав хворий отаман Чорний Ворон. По дорозі до лісу до них приєдналась ще кавалерія, чоловік 30 з двома кулеметами.

Пройшовши трохи лісом, зустріли загін піхоти у 80 чоловік, озброєний трьома кулеметами «Максим»… Проходячи через густі кущі, Степний побачив, що там лежить людина з довгою широкою чорною бородою, довгим волоссям, біля нього гвинтівка, наган і глечик з молоком. Степний підійшов до нього і привітався. Чоловік поцілував його і сказав: «Чорний Ворон».

Завгородній наказав усім козакам відійти в сторону і запросив сотенних.

Зібралося чоловік одинадцять, і засідання відкрили. Степний розповів їм про роботу штабу Чорноморської групи, закликав отаманів до міцного об’єднання. Дав у руки накази, шифр… на що Чорний Ворон відповів: «Накази штабу групи виконувати буду, але ніяких перегрупувань в інші райони робити не збираюсь і ні на які з’їзди не поїду, працювати буду в районі Знам’янка — Білозір’я — Товмач — Шестаківка — Холодний Яр — Єлисаветград. Тут я, як і Залізняк, Завгородній і Гупало, користуємось авторитетом у населення, а тому я працювати буду тільки в цьому районі…»

Коли Степний запитав отаманів, скільки вони можуть виставити шабель під час загального повстання і в даний момент, Загородній відповів, що чисельності на цей час не знає, а під час повстання разом з Чорним Вороном, Залізняком і Гупалом зможе вивести близько тисячі людей. Крім того, Загородній вказував, що у нього є два загони, які оперують в Чигиринському повіті… Очолюють ці загони Приймак та Мороз…»[395]

Ось яку оцінку дав сексот Завірюха (Степний) Чорному Ворону і його начальнику штабу: «Чорний Ворон — високого зросту, чорна довга борода, довге волосся до плечей, очі чорні, вираз обличчя суворий, серйозний, політично грамотний, син селянина, одягнений у захисне, пише вірші та українські пісні, називає себе поетом. Залізко-Залізняк — начштаба Чорного Ворона, одягнений в «защитное». Росту вище середнього, голений, стрижений під машинку, невеликі світло-русі вуса. Очі сірі, викликає враження суворої людини. Політично неграмотний. Син селянина, простий сільський хлопець, років 30. Сім’я його, як він говорить, знищена».[396]

Зрадник Завірюха підбадьорював партизанів, казав, що скоро почнеться широке повстання проти совєтської влади, дату якого невдовзі визначать самі отамани на спільній нараді. На неї він і запрошував…

Інтуїція не підвела Чорного Ворона і цього разу: до Звенигородки на нараду, організовану чекістами, він не поїхав, хоч його і наполегливо запрошували. А от Загородній довірився провокаторам. Він і себе, і друзів підвів під дурного хату. 29 вересня 1922 року Загородній, Голик-Залізняк і Денис Гупало та їхні охоронці Компанієць, Ткаченко і Добровольський у більшовицький капкан таки потрапили…

В оперативному зведенні Кременчуцького штабу ЧОН за 8 листопада 1922 року стверджується, що 29 жовтня 1922 року біля с. Москаленки, що за 25 верст від Сміли, відбувся бій об’єднаного загону міліції і самоохорони с. Ротмістрівка з «бандою Чорного Ворона чисельністю 6 чоловік». У цьому бою, стверджували червоні, було вбито Чорного Ворона та ще одного партизана. Закінчується інформація так: «Труп Черного Ворона опознан местным населением и амнистированными бандитами и в Черкассах сфотографирован».[397] Так це чи ні, не знаю, принаймні у «Доповіді про політичний стан Черкаського округу з 1926 р.» стверджується, що загін Чорного Ворона ліквідовано 6 червня 1925 року.[398] А можливо, і далі він продовжував боротьбу, адже у своїх документах окупанти часто бажане видавали за дійсне.

17. Головний отаман Холодного Яру Герасим Нестеренко-Орел

Герасим Онуфрійович Нестеренко народився 3 березня 1890 року в с. Красновертка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область).[399] Здобувши освіту, від 1908 року вчителював у сільських школах Єлисаветградського повіту,[400] зокрема в с. Обознівці.[401]

Світова війна, яка заклекотала в Європі у літню спеку 1914 року, не минула і Герасима. Щоправда, до війська він пішов не одразу — адже вчителі мали законну відстрочку від служби в армії. Його мобілізували лише 1916 року. Навчався в Костянтинівській військовій школі у Києві,[402] а також в Одеській школі прапорщиків, яку скінчити не вдалося, бо почалася Лютнева революція. В ті дні, напевно, він і став членом партії есерів.