Розділ «Вояцькі біографії»

Щодо смерті отамана Василя Кваші існує декілька версій.

Перша — з книги Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». Квашу убили під Златополем, а потім возили по селах показувати. Про те, що його, мертвого, виставляли в Кам’янці для залякування місцевих жителів, я сам чув від очевидців.

Друга версія. Її розповіла вчителька української мови Кам’янської середньої школи Ганна Трохимівна Соловйова (її старша сестра, теж вчителька, дружила з Квашею), що Василя застали в Златополі в хаті вчительки, де він переховувався. Отаман вискочив у вікно. Вже зовсім близько від лісу побачив, що чекісти випередили його і знаходяться на узліссі. Тоді він пустив собі кулю у скроню.

І остання версія, яка випливає зі слідчої справи 446/7971. Василь Кваша загинув влітку 1922 року під час «налета на Лебединский сахзавод». Мова йде, очевидно, про наліт Чорного Ворона. Василь Кваша ж, ймовірно, був учасником цієї акції. Він жив тут легально як вчитель і таємно виконував функцію зв’язкового між Чорним Вороном і Ларіоном Загороднім…[365]

Може, час допоможе з’ясувати подробиці смерті легендарного отамана.

Таємницю загибелі отамана до кінця не прояснила і знайдена фотографія. На ній зображено Василя Квашу із заплющеними очима. Його міцно тримають попід руки і за волосся два чекісти. На світлині надпис: «Атаман Кваша после ареста». Можливо, що на знімку отаман уже мертвий. Такий висновок правдоподібний: у отамана заплющені очі, підігнуті ноги, безвладно опущені кисті рук. Світлину зроблено на тлі якихось заводських приміщень, що наводить на думку про Лебединський цукровий завод.

Цю фотографію опубліковано в книзі З. Островського «Погромный период на Украине», виданій в місті Зінов’євську (тепер Кіровоград) 1926 року.

Василь Кваша був непересічною особистістю. Це засвідчує і ворог: «Все эти Хмары, Яблочки, Колючие, Завгородние, Штили, Квашы, Черные Вороны, Кибцы, Стрюки, Громы и прочие трескуче-устрашающие названия отаманов, напоминающие индейских приключенческих героев забавной майн-ридовской романтики, — все это были шайки худшего бандитско-кулаческого пошиба, петлюровской окраски, петлюровской марки».[366]

Отаман Василь Кваша, як і переважна частина героїв того часу, був молодим, вихованим на патріотичній і ліричній творчості великого Шевченка. Їм справді були близькі романтичні пориви героїв Майн Ріда, що билися з англійськими та іншими завойовниками.

Метою збройної боротьби українських звитяжців, боротьби не на життя, а на смерть, була Українська держава.

Це робить честь нашій нації, що вона народила таких героїв, які, маючи за спиною двадцять — двадцять п’ять років, змогли підняти та організувати десятки тисяч українців. Відірвали їх від плуга і серпа і впродовж чотирьох років тримали червону російську імперію у непевності.

Нам би нині таких романтиків!

15. Антін Грозний, отаман Городищенщини

Антін Макарович Грозний народився наприкінці 1890-х років у багатодітній родині. Закінчив чотири класи школи в с. Мале Старосілля. «Після переїзду сім’ї до с. Буда-Орловецька, — розповідала його сестра, — юнаком хазяйнував із батьком та двома старшими братами, решта з десяти дітей — то була сама кукільня, малеча. Собою був красивий, чорнявий, гарно співав, був акуратним, інтелігентним. Парубкував, але, якщо на гульках було щось негаразд, ішов додому, уникав непевних людей і місць, не любив тинятися… Сім’я у нас була трудівнича, хазяйська».[367]

Бойовий досвід здобував під керівництвом Трохима Голого. Після загибелі отамана 15 грудня 1921 року Грозний очолив рештки його колись чималої армії. На той час залишилося близько ста козаків. Партизани налагоджували агентурну мережу по селах, знищували зрадників, нападали на невеликі загони червоноармійців, поповнювали продовольчі запаси на совєтських складах, Балакліївському і Городищенському цукрових заводах. Зимували у лісі: в замаскованих землянках, лісових сторожках.

«Якось Антін приїхав додому трохи полежати, — згадувала сестра, — а ми чатуємо — не проґавити б і пташки. Аж ось верхівець скаче. Антін швидко одягнувся і вийшов геть. Верховий забрав два відра пшениці і поїхав собі. Антін признався: дуже кортіло йому порішити грабіжника… Іноді він казав: «Хіба я радий такому життю? Ці діти будуть сиротами». І показував на своїх менших братів-сестер…

Навесні 1922 року загін зріс до півтори сотні козаків. Діяв отаман переважно в околицях Городища та Балаклії, нищив совєтські органи влади та її прислужників. У травні 1922 року його козаки розгромили Валявський волвиконком. З протоколу № 21 засідання Черкаської повітової військової наради «по борьбе с бандитизмом» від 25 травня 1922 року можна дізнатися про подробиці цієї акції. «Налет банды совершен при содействии части местного населения (кулаков и родителей бандитов), — писали окупанти. — Бандитами зверски были убиты 3 члена комячейки, зав. земотделом и сторож комнезама — всего 5 человек. Разграблен посевматериал и ссыппункт ЕПО. Для поднятия духа как у совработников Валявской волости, так и местных граждан, стоящих на страже соввласти, необходимо было принять самые репрессивные меры по отношению к неблагонадежным элементам села Валявы, т. к. работники были в панике и не знали, что делать. Выездсессия уездвоенсовещания, всесторонне обсудив этот вопрос, решила расстрелять десять человек самых активных из заложников, как-то способствовавших бандитам при налете, и отцов, сыновья которых находятся в банде, для воздействия, как на бандитов, так и на местное население, которое сочувственно относится к бандитам… Председатель Бергавинов, Секретарь Астрин».[368]

А ось інформація Кременчуцького губернського штабу ЧОН[369] начальникові штабу частин особливого призначення України і Криму від 19 липня 1922 року: «…Банда под руководством Орла — Грозного — Дусенко. Месторасположение: Буда-Орловецкая, Виноградский монастырь,[370] Белозерье — Сунки Черкасского уезда. Банда разбита на сотни, каждая сотня численностью от 15–20 человек. Руководителями сотен являются: Грозный — Дусенко, братья. Общее управление бандой — «Орел». До настоящего времени из этой банды 5 человек поймано живыми, один убит отрядом Смелянской самообороны. Из этой же банды два человека убиты самой же бандой. Один при неосторожном обращении с оружием, другой неизвестно по какой причине, но к трупу была приложена записка: «Ни партизанам, ни крестьянам не годится».[371]

Чекіст Сергій Бергавінов у газеті «Известия» зазначав: «Большой язвой на Черкасском теле является разгуливающий по уезду бандитизм, мешающий планомерной работе, как советской, партийной, так и продовольственной, разрушая вол- и сельаппараты, производя убийства отдельных работников, особенно проявила себя в этом крупная банда Грозного до 70 человек, оперировавшая главным образом в Городищенском районе. Май, июнь и июль месяцы отмечаются в уезде как месяцы активных действий и разгула банды».[372]

5 серпня козаки Грозного провели блискучу операцію. «В ночь на 5 августа, — з сумом писали окупанти, — при обследовании летотрядом под командой начуездучастка комполка 73 Зоммер-Чарина Городищенского лесного района отряд подвергся внезапному нападению со стороны банды Грозного (численность не установлена) в 3-х верстах от д. Буда-Орловецкая, что 13 верст восточней м. Городище. В результате неожиданного нападения летотряд потерял убитыми комполка т. Зоммер-Чарина, трех комзводов, 1 политрука и 1 красноармейца, отступил к м. Городище… Трупы убитых летотряда найдены раздетыми и зверски изуродованными».[373]