Розділ «БІЙ ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ (28-го червня - 10-го липня 1651 р.)»

Такі події були можливі, бо поміж татарськими племенами траплялися часто ворогування, що доводили й до отвертих війн. Були серед них і прихильники сильної України і вороги Хмельницького.

Є ще натяки на те, що перед боєм поміж Хмельницьким і ханом трапилися різні непорозуміння. Хан обстоював думку, що довготривала облога польського табору тут конечна. Облогу повинні вести самі козаки, а татари мали б рушити загонами вглиб Польщі, руйнуючи Річпосполиту, і через те змусили б поляків до скорої піддачі. Та Хмельницький на те не згодився.

Можливо теж, що хан, бачучи свої великі втрати в бою, рішив використати нагоду й рушити в Україну, щоб, набравши великого ясиру, бодай частково покрити свої втрати. І справді - повертаючися з-під Берестечка, татари грабували й забирали ясир вздовж шляху своєго походу. Як бачимо, тих причин могло бути більше: перемовлення татар поляками, напад ногайців, непорозуміння з гетьманом, великі втрати в людях, релігійні мотиви тощо - й усе те разом могло було вплинути на ханове рішення.

Хмельницький, побачивши втечу татар із щуровецьких лісів, зрозумів, що це вирішує про вислід бою. Перед ним були дві можливості:

1. вернутися до козацького табору,

2. перемовити татар до повороту.

Поворот до табору був утруднений. Козаки були відступили, а поляки відрізали козацький табір від гетьмана. Вони зайняли цілу рівнину, і Хмельницький міг дістатися до табору хіба розлогими болотами та й то на очах у польського війська.

Зате друга можливість була більш приваблива: перемовивши татар до, повороту, гетьман міг розпоряджати кіннотою і отже - міг почати бій. Без неї сама приявність Хмельницького в таборі не змінила б ходу подій. Гетьман і так залишив у таборі найкращих довірених старшин, що й без нього могли повести справу якнайкраще.

То ж Хмельницький зважився і, повідомивши післанцями табір, що прибуде за декілька днів, вирушив із Виговським за ханом.

Здогади декого з польських істориків, наче б то Хмельницький з табору втік, спрепаровані безпідставно на те, щоб принизити велич гетьмана. Вони такі неймовірні, що зайва річ тут їх збивати. Якщо б Хмельницький мав був намір втікати, то був би напевно забрав із собою гроші, або хоча б канцелярію з дипломатичною перепискою, яка й попала полякам в руки.

Тимчасом Хмельницький з Виговським справді були в хана, дігнавши його через яких 30 км. від Берестечка, і таки добилися були татарської підмоги в силі 20.000 кінноти. Та в дорозі на поле бою татари роздумалися й завернули, як подають тогочасні історики, бо впала велика злива.

Переговори з ханом йшли пиняво і тривали декілька днів. Поворот татар, виділених ханом, знеохотив гетьмана до дальших переговорів і він, знаючи, що козацький табір зможе ще оборонятися, вирушив до Паволочі - мобілізувати решту війська в допомогу берестецьким частинам. ІЦе підчас переговорів з ханом гетьман розіслав був універсали з наказами збирати військо і лагодити сухарі на війну.

З ханом Хмельницький розійшовся перед Старокостянтиновом. Орда. пішла шляхом на Случ біля Острополя, а гетьман станув 9-го липня в Любарі. Звідси розіслав нові універсали: "Котрі з вас козачили зі мною, сідайте на коні, а котрі ні, сидіть і чекайте панів своїх".

Закликав отже гетьман людей досвідчених і обізнаних з війною і до того - кінноту, - черні не брав.

З Любара Хмельницький поїхав просто до Паволочі. Там пробув три дні. Туди й прийшло в тому часі українське військо, що вийшло з-під Берестечка з полковниками Джеджалиєм, Гладким, Пушкаренком та іншими.

Вістку про збройний відступ з-під Берестечка Хмельницький прийняв без більшого враження. Рудавський описує: "Хмельницький не змінився ні на лиці ні на душі. Спокійний, незламний у словах, картав передчасні сльози своїх повірників і ніраз не втрачав надії".

Бо й не було потреби. Берестечко це перший великий бій, де козаки не розгромили польської армії чи то не скінчили корисним перемир'ям. Хмельницький, як добрий вождь, знав, яка химерна доля буває на війні. Не так то дуже втратили духа й козаки, коли відповідали полякам, як це пише кам'янецький староста Потоцький: "І ви нераз перед нами втікали - кажуть, - однак збиралися знову, то й нам за це перше нещастя нагородиться з лихвою".

Або: "Хлопи кажуть: "Вони (поляки) мусять вернутися під Краків, щоб боронитися від Ракоція й від тих, що їх гетьман на бунтування людей розіслав".

Або: "Волимо поголовно вигинути, ніж панам давній послух віддавати".

Такі відповіді ніраз не вказували на якесь велике пригноблення, що про нього пишуть новітні польські історики.