Розділ «БІЙ ПІД КОРСУНЕМ (25-го - 26-го травня 1648 р.)»

(25-го - 26-го травня 1648 р.)

Під городом Корсунем вони станом стали, під Стебловом вони солод намочили;

Ще й пива не зварили, а вже козаки Хмельницького з ляхами бардзось побили.

(З вірші)

Після Жовтих Вод. Після відходу частин польських військ під Жовті Води Потоцький залишився під Чигирином, очікуючи вісток про перемогу своєго сина над Хмельницьким.

Таки зараз же поляки взялися до праці над земляними укріпленнями. Потоцький ніяк не думав, що ці фортифікації будуть йому потрібні для оборони перед козаками: перемогу над повстанцями, досі - на його думку - незорганізованими якслід, уважав зовсім певною. Земляні роботи однак наказав таки виконувати з двох причин: поперше, щоб військо не стояло бездільно та не деморалізувалося, подруге ж, хотів забезпечити свій табір перед якимсь несподіваним наскоком довколишніх повстанців. Села з дня на день порожніли і всі, хто лише мав змогу, зникали і побільшували число озброєних загонів по лісах та Дніпрових плавнях. Сільські повстанці, неозброєні й невишколені як-слід, не становили для Потоцького поважної небезпеки, але все ж таки і їх несподіваний наскок на непідготований польський табір міг стати неприємним у наслідках.

Числовий стан польського війська не був великий, але ж якість його була добра. Міхаловський подає, що Потоцький командував трьома тисячами кварцяного і двома тисячами допоміжнього війська; Яскульський записав загально - чотири тисячі люда. Бемацький подає, що в таборі було понад 2 400 вояків, а Машкевич, який брав особисто участь у бою, нараховує аж… 60.000! Це приклад того, які розбіжні дані находимо в оцінках подій 17 ст. Інші польські історики подають ще такі числа й оцінки сил польського війська:

Рудавський: 4 000 легкої кінноти і 2 000 панцирних, - усе добре й досвідчене військо;

Єрліч: 6 000 кварцяного війська й панських відділів;

Корзон: 1 040 гусарів, 1 170 панцирних, 2 000 панських відділів.

У проводі полків і з'єднань хоругов стояли досвідчені полковники і командувачі: Сєнявський - полковник гусарів, Балабан, Денгоф і ще полковники (ротмістри) панцирних: Коморовський, Олдаховський та інші.

Насправді ж бойовий стан польського війська під Корсунем вагався в межах 6 000 люда, як не враховувати сюди кількакратно вищого ще числа чурів і обозної служби.

Польська артилерія була доволі сильна. Усіх гармат було 18, з того вісім у розпорядженні самого Потоцького, чотири в полку Денгофа, чотири у Сєнявського, а дві в інших піхотних відділах. Припаси харчів і паші буди достатні і достосовані до плянів польської кампанії.

11-го травня 1648 р. Потоцький одержав від команданта Кодаку Ґродзіцького вістку про перехід відділу, що плив Дніпром, на сторону Хмельницького. Лист був датований днем 9-го травня. Стріли, що їх було чути від сторони Жовтих Вод, в тому часі були вже затихли. Після тих днів очікування лист від Ґродзіцького і ця нагла гробова тиша від степів - кинули жах на польське військо. Усі відчули, що йти вперед на підмогу уже запізно, чекати ж теж не доцільно.

Потоцький розглядав цю ситуацію як дуже поважну. Почалися воєнні наради, а одночасно припинено земляні роботи. Якихнебудь надій на допомогу не було. Одинокий, хто, міг би був помогти, це Ярема Вишневецький, але й його допомога прийшла б уже надто пізно. 13-го травня рішено завернути на захід. Відступали помалу, все ожидаючи вісток від під'їздів, висланих на Жовті Води, та від Вишневенького. Але під'їзди не верталися і поляки у повній непевності вирушили спершу на північ, - мабуть, назустріч сподіваним військам Вишневецького, - але згодом завернули на захід. Вишневецький це одинокий маґнат, що й не рушився був на заклик ліквідувати повстання Хмельницького. Дещо тут прояснює цю справу те, що після Корсуня Хмельницький післав Вишневецькому листи й подарки. Те, що Вишневецький не брав участи в перших боях, слід приписати дипломатії Хмельницького, який зумів на деякий час спинити Вишневецького від встрявання в справу повстання і спонукати його до якоїсь ближче невідомої ще співпраці. Мабуть, амбітному маґнатові йшлося про те, щоб усі інші його суперники ослабли й скривавилися в боях. Тоді він міг би сам відігравати більшу ролю в житті держави. Ледви чи рахував він на якесь становище в новобудованій козацькій державі. В тому часі українська державність щолиш зарисовувалася в задумах гетьмана, і назверх ще ніяк не проявлялася.

Мабуть, Хмельницький незабаром і сам перестав рахуватися з Вишневецьким як з партнером до співпраці. Хмельницький використав його й кинув тоді, як після Корсуня майже все військо Вишневецького розбіглося: дехто перейшов до козацьких частин, а інші ради наживи до - татар. Сам же Вишневецький з рештками своєї збройної сили і з п'ятьсот жидами, що заплатили йому за опіку, втік у Польщу.

14-го травня поляки були ще якої пів милі від Чигирина (1 велика українська миля це 7 км). Не діставши ніякої вістки від під'їздів, вони вирушили на захід і 16-го травня стояли ще під Боровицею. 17-го травня вирушили на Черкаси; по дорозі наспіла врешті вістка, що над Жовтими Водами ведеться бій. Нерішено стояли ще два дні недалеко Черкас і тут заскочила їх вістка про жовтоводську поразку. Потоцький не міг рішитися, що йому далі робити і військо самочинно вирушило на захід. 19-го травня дійшли до Черкас, перечекали повних два дні на полях пів милі від міста. В Черкасах одержано друге підтвердження вістки про жовтоводський розгром.

Тепер поляки вирушили спішно на Мошни дуже трудним тереном - без доріг, лісами й багнами; цей терен був відомий під назвою "української пустині". 20-го травня дійшли до Сахнівки. Там при переправі через Рось заламався міст і на переправу річки глибоким бродом втрачено знову два дні. В Сахнівці наздогнав Потоцького післанець від Вишневецького, який повідомляв, що стоїть у Прилуках із шістьома тисячами війська, яке й передає в розпорядження Потоцького. У зв'язку з тим поляки рішили спинити дальший похід і чекати Вишневецького під Корсунем. Одночасно в напрямі військ Хмельницького вислали сильний під'їзд під командуванням Ґдешинського для розвідки і захвачення "язиків".

Три дні поляки: шукали догідного місця під табір. Врешті в неділю 24-го травня станули біля міста від західньої сторони на високій рівнині над Россю в якомусь давньому обозовищі. Тут мали ожидати підмоги від Вишневецького. Ще всі відділи не станули на своїх місцях, як уже під'їзд Ґдешинського повернувся. Правда полонених "язиків" не дістали, але зате бачили перші козацькі загони у віддалі якої милі від Корсуня. Ґдешинський спостерігав переправу українського війська через Тясьмин, біля міста Тясьминця; отже - перші бойові групи козаків могли б появитися під Корсунем ще того ж таки дня ввечері або в понеділок вранці.