Розділ «БІЙ ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ (28-го червня - 10-го липня 1651 р.)»

"Здобути їх ледве чи можливо, за такою їх чуйністю й відвагою. Вона така, що всі кінні, піші, чернь і старшина - голову на голові покладуть. Один одного стереже".

Три дні залишали українське військо в спокою. Впродовж того часу козаки надлюдським зусиллям у цілком непригожому, багнистому й піщаному ґрунті побудували укріплення, що збуджували подив навіть у противника, доречі, мало лицарського у відношенні до українського війська.

Полковник Джеджалий, старий досвідчений вояк, що під Жовтими Водами перейшов з реєстровими на сторону Хмельницького, - справився якнайкраще. Місце, вибране під табір, з теренового погляду було добре до наступу й оборони. Позад табору - річка й болота, з боків - широко розлиті води, ліс та густі багонні лози - не давали ніякого доступу до табору ні ззаду ні з боків.

Несподівана втеча татарської кінноти, неприявність гетьмана, про що зрештою ходили різні чутки, і непевність щодо його дальшої долі - дуже від'ємно впливали на старшину й козацтво. Та все ж таки від першого дня праця йшла в повному розгарі: табір готовився до оборони. Одночасно військо будувало переправи через річку й багна, щоб вразі потреби покинути табір. Старшина відбувала часті наради. В такій ситуації виринали такі можливості:

1. боронитися аж до приходу допомоги;

2. миритися;

3. відступати збройно через річку й багна.

Перша можливість була виключена, бо замкнені в таборі війська скоріш чи пізніш були б оточені поляками та через недостачу харчів, пороху, куль і паші були б змушені здатися. Надії на допомогу не були певні, бо ж ніхто не знав, що сталося з гетьманом і чи прийде яканебудь допомога.

Другої можливости теж ніхто не брав до уваги. Миритися - означало пристати на всі вимоги короля, а ці певно не були б сприємливі.

Залишалася лише третя можливість: відступити в Україну збройною рукою, потайки перед польським військом, використовуючи до крайніх меж догідне тактичне положення табору. Зрештою то з козацького табору можливі були лише поодинокі вилазки й нічні напади на польський табір. Про головну битву без кінноти не можна було й думати.

Турецький султан Ахмед ІІ (1643-95) (з ґравюри в "Theatrum Europaeum" VIІ, 1663)

В тому часі поляки рішилися на облогу козацького табору, перенесли свій табір ближче козацького, правдоподібно на горби, що з них рушило українське військо в бій, і почали окопувати козаків валами. Тому, що польові гармати не спричинювали більшої шкоди, король післав до Львова й Бродів по важку артилерію.

Поляки мали в пляні обійти козаків від тилу, отже зайняти переправи почерез Пляшівку і стати міцно на правому березі річки. Та виконавців для цього пляну не було. Те завдання доручено Я. Вишневецькому, але він відмовився, а врешті зажадав до його виконання величезного війська. Дрібні спроби поляків заволодіти переправами через Пляшівку не вдавалися, бо козаки нищили побудовані польським військом мости й греблі, виконували очайдушні випади й сильним гарматнім вогнем не дозволяли полякам навіть наближуватися до річки.

6-ого липня прийшли зо Львова важкі гармати. Почався посилений обстріл козацького табору, - та він не тривав довго, бо всі ті гармати від частого стріляння порозривалися.

Поляки помалу підсувалися під український табір, висипаючи земляні вали й підходячи апрошами. Ставало ясно, що надходить час головного польського штурму. Джеджалий, щоб зискати на часі, почав з поляками переговори. Ще 5-ого липня дрібні бої йшли далі. Козаки одним наглим наступом відбили горби, розбили польські полки й відігнали їх на декілька кілометрів. Вночі перед світанком 6-ого липня козаки під проводом полковника Богуна зробили вилазку з табору на польську заставу, що берегла недавно побудованого мосту на річці. Богун вирізав цілий відділ і напав на польське ліве крило. Бій тривав дві години, і лише допомога генерала Убальда з німецьким полком змусила козацьку вилазку повернутися до табору.

Того ж дня Джеджалий вислав на переговори до короля полковників Гладкого, Петрашенка і Крису; вони прибули до польського табору з пропозицією про перемир'я.

Король поставив важкі умови: козаки мали видати гетьмана з Тимошем, старшину й шляхту, що пристала до козаків, далі - військові клейноди та пристати заново на Куруківську ординацію з 1625 р.

Криса залишився в польському таборі як закладник, а Петрашенко й Гладкий повернулися по відповідь.

Другого дня - 7-ого липня козаки відповіли на вимоги короля письмовою відмовою: "видати їх не можемо і не видамо, бо так рішила рада військова й чернецька.

Гармати теж видати не можемо. А щодо шляхти… теж не видамо. Хмельницького й його сина та Виговського ми видали б…, та тільки їх не маємо. Про козаків і чернь… аби залишилися при таких вільностях і свободах, як у Зборівських пактах написано. Пани до своїх маєтків в Україні нехай здорові їдуть, тільки без хоругов…"