Розділ «БІЙ ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ (28-го червня - 10-го липня 1651 р.)»

1. артилерійського підготування (воно саме почалося),

2… бою зведеного піхотою (він не відбувся),

3. кінцевої фази бою, вирішеного кіннотою (ця фаза теж не відбулася).

Головний бій під Берестечком власне не відбувся. Він закінчився лише першим елементом - в артилерійському підготуванні і в діях кінноти, що успішно в'яже поляків і розбиває їхні кінні частини, приготовляючи таким чином терен для головного наступу піхоти.

Поляки мали короткий і глибокий фронт, а такий знаменито надається до оборони. Козацький фронт був плиткий і його можна було знищити одним ударом. До того поляки були укріплені й могли вжити сильного вогню на виставлені без земляних заслон козацькі й татарські відділи. Як би не брати, - поляки мали великі вигляди на перемогу.

А все ж таки увесь час боїв першої й другої фази українське військо виходило переможною рукою і лише в останньому дні переправи, при збройному відступі, - вдалося полякам заскочити останні відділи черні, ослонювані реґулярними частинами.

Фош каже: немає перемоги без битви.

Не було перемоги теж і під Берестечком, бо ж до битви в стратегічному розумінні не дійшло.

Щодо відвороту козацького табору з поля бою й дальшого отаборення над річкою Пляшівкою то українському війську треба признати вищий ступінь воєнного духа: одинадцять днів отаборені в болотах чекають своєго вождя, але ж не бездільно: укріплюються, постійно роблять вдачні випади й наскоки на поляків. Є в українському війську дивна на ті часи дисципліна, є дисципліна й творча ініціятива, але вона не переходить поза рамки можливостей, визначених неприявним вождем. Богун, що мав за завдання вивести військо з облоги, сповнив це завдання якнайкраще. Ще останньої ночі, коли в таборі залишилися самі тільки дрібні частини, робить вилазку й наносить полякам великих, серйозних втрат.

Останній акт Берестецького бою - напад поляків на решту війська й заскочення його на переправі - вказує на те, що Хмельницький - робив правильно, не приймаючи до війська слабо озброєних чи то необізнаних з війною повстанців.

"Котрі з вас козачили зі мною, сідайте на коні, котрі ні, сидіть!"

Цей елемент, що добре виявляє себе в партизанських сутичках, не міг рівнятися з реґулярною українською армією, коли приходило до вирішальних боїв. Повстанча чернь могла щонайвище виконувати таборову службу, а зрештою - лише утруднювала кожну скоординовану бойову акцію.

Повстанці, як незагартований і бойово невишколений елемент, піддавалися легко поривам, імпульсам, настроям, але ніколи не можна було рахувати в них на справжню вояцьку рівновагу духа, головно ж у випадках трудного чи то й безвиглядного бойового становища.

Та коли українська повстанча чернь Хмельниччини справді нераз напричуд добре сповняла накладені завдання, коли українське реґулярне військо має такі прикмети духа, яких не стрічаємо в тогочасних европейських арміях, то все те прийшло лише завдяки великому гетьманові, що своїм військовим генієм умів прищепити юрбі - найвищі духові цінності бойовика.

І в нашому випадку - одна неприявність гетьмана відразу спричиняє упадок духа черні в обличчі переважаючих польських сил. Остаточно годі обвинювати її за те, що, живучи надією на порятунок, в останній хвилині опинилися віч-на-віч загибелі й заламалася. Порив невишколеної маси до життя всупереч усім бойовим засадам про рівновагу духа спричинює те, що вона безладно юрбиться на вузьких переправах і тим самим наносить собі зайві втрати.

Відомі слова Наполеона: "Не римські леґіони здобули Ґаллію, але - Цезар; не картаґенські жовніри лякали Рим, але - Ганнібаль; не македонські фаланги дійшли до Індії, але - Олександер", - можна застосувати і до всіх боїв Хмельницького. Та під Берестечком, коли не стало гетьмана, то хоча стратегічно українське військо накладене на нього завдання виконало; - "не Хмельницький зазнав невдачі, але - чернь".

У кожному війську найважливіше - це організовані реґулярні частини. Знищення цих частин це знищення ворога. Так було з польським військом над Жовтими Водами, під Корсунем, під Батогом. Це були втрати. Під Берестечком поляки знищили лише дрібну частину українського війська, та й то найбільше з його нереґулярних відділів. Так звичайно буває, що найменш вишколений елемент зазнає в бою найбільших втрат.

Усі інші частини після відступу не забули своєї карности і незабаром після бою зголошуються в гетьмана. Вони й творять надалі ядро нової української армії.

Досліджуючи причини, що привели козацьку старшину до рішення про збройний відступ, слід підкреслити такі з-поміж них:

1. умови постачання воєнним матеріялом і харчами були дуже важкі, якщо не безнадійні, головно тоді, коли полякам вдалося зайти на тили табору;