Розділ «БІЙ ПІД ПИЛЯВЦЯМИ (20-го - 23-го вересня 1648 р.)»

(20-го - 23-го вересня 1648 р.)

"А ми тую червону калину піднімемо, а ми тую славну Україну, гей, гей, розвеселимо".

(Козацька пісня, складена після Пилявецького бою 1648 р.)

Після корсунського бою Хмельницький рішився на довшу перерву в воєнних операціях. Дальший похід на захід вимагав остаточно тривкої організації війська, запілля й постачання, а що досі - через скорий перебіг операцій - було роблене лише на швидку руку. Можливо, що й до Корсунського бою не зарисовувалися навіть перспективи дальшого походу, а тим більше й пляни операцій вглиб Польщі; вони бо вимагали ще більшої напруги енерґії й посиленої праці, ніж досі. У Білій Церкві, де після бою Хмельницький затримався, зібрано було всього около 12.000 зорганізованого війська. Інші частини, що надходили з усіх околиць України до організаційного осередку, треба було аж вишколювати й озброїти: це ж були селяни, що, розправившися з польським елементом у своєму районі, з ентузіямом і запалом до боротьби, але ж без досвіду й без технічного опорядження та харчових припасів, віддавали себе в розпорядження гетьмана. А тимчасом надходили жнива й треба було подбати про збори, які під час війни для гетьмана мали неабияке значення, - тим більше, що не було надій на якесь недалеке замирення. Гетьман готував харчові припаси, передбачливо зосереджував їх на Запоріжжі й вияснював: "Як мені буде зле, піду на Дон". Забезпечивши собі донську область, повів дипломатичні заходи серед сусідніх потуг. Татари, що після Корсунського бою відійшли в свої сторони, більш не верталися, бо в Туреччині саме вибухла була революція проти султана. На татарську допомогу за таких умов не було жодних надій і Хмельницький був змушений відкласти дальші бойові дії проти Польщі аж до часу, коли будуть поладнані внутрішні турецькі справи. Заходи гетьмана йшли в напрямі прискорення висліду революції. Дипломатичними заходами й грішми йому вдалося прискорити настановлення нового султана, який заново підтвердив союз з Україною і погодився на висилку потрібного континґенту татарського війська, хоч і сам потребував людей на війну проти Венеції.

Друга поважна небезпека загрожувала від півночі. Московський цар, згідно з військовим договором з Польщею, поставив на польському кордоні 40.000 війська, готового допомогти Польщі в війні з Туреччиною. Польща робила заходи, щоб використати це військо проти України, але сама не була готова як стій розпочати бойових дій. Справа затягалася і Хмельницький зручно використав важке положення Польщі: він запевнив собі невтральність Московії і царське військо уступило з кордонів Польщі.

Та одночасно Хмельницький вів переговори і з Польщею. Ці розмови були на руку і Хмельницькому і Польщі, бо затягували дальшу бойову дію і давали змогу обом сторонам підготовитися до недалеких неминучих розправ. Ні Хмельницький ні Польща не брали поважно цих взаємних дипломатичних ходів. Лише в Варшаві вважали їх ознакою військової слабости гетьмана. Це переконання було таке поширене, що навіть посол бранденбурського електора, а який був у васальській залежності від Польщі, не радив йому, електорові, висилати допомоги полякам, бо вона, мовляв, зайва. В тому часі саме помер король Володислав IV, і це ще більш поглибило внутрішні непорядки в Польщі, викликані розгромами, жовтоводським і корсунським, та взаємними обвинюваннями й докорами. Одночасно ж - зорганізовані на швидку руку князем Я. Вишневецьким польські збройні відділи розправлялися з українськими повстанцями, і це давало матеріял для дальших нещирих переговорів.

Врешті Хмельницький, поладнавши всі ці справи, вирушив на захід і започаткував бойову операцію, у висліді якої прийшов відомий бій під Пилявцями.

Українське військо. Хмельницький не старався збирати великої маси бійців. Навпаки, через коротку підготову не вспів ще був зібрати відповідних харчових і бойових припасів, і тому рад-не-рад мусів ставляти якість війська вище кількости. Надмір добровольців-повстанців висилав у подальші терени для партизанських дій, а біля себе залишив добре озброєну, вишколену й свідому частину, що складалася головно з запоріжців, реєстрових козаків та з добірних повстанчих груп.

Число українського війська оцінюють різно. Польські історики, спираючися на тогочасних джерелах, подають фантастичні числа: яких 150 - 200 000 війська.

Зокрема ж - Шайноха нараховує в Хмельницького:

70 000 панцирних військ, 16 000 загін полковника Кривоноса, 40 000 черні; Міхаловський: 180 000, в тому 20 000 кінноти; інші ж: джерела подають 12 полків по 15 000 люда. Забуський, що в тому часі перебіг до поляків і згодом з ласки короля був кандидатом на гетьмана України, подавав число українського війська на 100 000, - з того дві третини не озброєні; реєстрових нараховував на 2 000.

З-поміж польських істориків одинокий Ґурка, спираючись на новіших дослідах, стверджує, що число війська Хмельницького не переходило кільканадцятьох тисяч, - в тому 3 000 татар.

Українські джерела подають реальніші числа: Каменський - 6 000 козаків (без татар), а Величко - 5 000 козаків і 5 000 татар Тугай-бея. Насправді то, відрахувавши загони, вислані в терен, Хмельницький в бою під Пилявцями не мав більше як 6 000 козаків і 3 000 татар.

Мабуть, маючи на увазі повстанців, що їх Хмельницький порозсилав додому або на диверсії, поляки оцінювали українське військо з погляду військового вишколу дуже низько.

Спираючися на висказах польської шляхти, що втікала з України, або дезертирів, як от Забуського, вони радо потішали себе вістками, що, мовляв, у Хмельницького саме "хлопство", яке не встоїть перед напором польських кінних хоругов, і далі - що оце "хлопство" п'яне, без дисципліни й голодне, що в таборі Хмельницького шириться дезерція. Особливо тішили польську військову опінію вістки про те, що Хмельницький стоїть в полі без польових укріплень та що 2 000 реєстрових чекають лише нагоди, щоб перейти на польську сторону. Усі ці вістки привели до того, що поляки були певні перемоги і з українськими силами майже не рахувалися. Були тоді в Варшаві й такі голоси, що, мовляв, українців вистачає розігнати нагаями або - що вистане зовнішнього блеску добре й багато озброєного війська, щоб уже самим багатством спаралізувати Хмельницького. Та однак виявилося, що ті, які мали лише "самопали, жемєнє, конопне попреньґі, дери, ґунькі, кіндякі і худе сєрмєньґі" (Твардовський: Война домова з козакі…), і бойовим духом, і дисципліною, і любов'ю до батьківщини, стояли вище від шляхетських ватаг, озброєних блискучим золотом і сріблом.

Польське військо складалося з двох груп: одної офіційної - з трьома реґіментарями у проводі: Заславським, Конєцпольським і Остророґом, а другої маґнатської - з Вишневецьким, Тишкевичами, Осінським та іншими. Обі групи були до себе наставлені неприязно: ішлося про особисті амбіції реґіментарів і Вишневецького, який не збирався підчинятися офіційному проводові. Через те годі було на час перевести зосередження військ, а з тим і розгорнути бойові операції згідно з пляном, складеним трьома вождями. Бо коли Заславський організує скупчення війська на 14-те серпня в в Глинянах то Вишневецький в тому ж часі перемовляє людей до своєї групи і зосереджує її біля Костянтинова. Щоб протиставитись цій акції Заславський 26-го серпня пересувається з двома тисячами людей, - себто з усім військом, яке дотоді наспіло на збірний пункт, - на Збараж-Човганський Камінь, щоб бути ближче до групи Вишневенького. Одночасно ведуться переговори поміж верховодами обох груп. Врешті під впливом вістки, що українське військо підступило й отаборилося на пилявецьких полях, - обі групи об'єднуються і 1-го вересня прийшло остаточно до порозуміння поміж Заславським і Вишневецьким.

Об'єднане польське військо було доволі чисельне і добре озброєне. Числа тогочасних джерел не набагато розходяться поміж собою так, що силу поляків можна устійнити на яких 30 - 40 000 люда без доволі таки чисельної служби, яку шляхтичі постійно возили з собою. Поляки, що рішили подіяти на українців психологічно: своїм багатством, - зібрали все рухоме майно, до речі, зовсім непотрібне на воєнній виправі. Через те табір польського війська був незвичайно великий і дуже утруднював полякам похід та маневрові рухи. Поодинокі тогочасні й новітні історики оцінюють числовий стан польського війська так:

Грушевський - 30 000 люда, без служби, якої число кількакратно переходило числовий стан бойових відділів;

Мужиловський - 120 000 люда і 100 гармат;