Розділ «КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - НАЦІОНАЛЬНЕ ВІЙСЬКО»

Мобілізація козацького війська давніш відбувалася звичайно за допомогою призовних листів - універсалів. Листи розписувано до адміністративної старшини на волості, а та наказувала відчитувати такі листи по містах і селах. Саме організування призовних переводили вже сотники й полковники на волості - кожен у своєму районі. Мобілізацію звали: "скликати охотника, скликати купи, купитися".

Мобілізація проходила скоро й справно.

Скиданові універсали один за одним літають по містечках, містах, селах. "Що мужик - то козак".

Універсали звичайно мали свій притаманний стиль. Після вступу й вияснень ішов заклик збиратися на війну. Ось цікавіші уривки з таких універсалів:

"Лист до Снятина, Сенчі, Лохвиці, Глинська, Ромна й до інших міст і містечок, щоб його вдень і вночі відсилати доконче, без жадної затримки…"

І далі після вияснень: "І тому іменем моїм і старшинства моєго й іменем війська запорізького наказуємо вам і напоминаємо, щоб усі ви одностайно, великі й малі, хто тільки товаришем зветься і віри православної благочестивої держиться, зараз покинувши всі свої забави, щоб збирався до мене, до війська. А це все Богові поручаю…"

Чи інші універсали:

"Отже я властю моєго старшинства й іменем військовим наказую, щоб ви були готові, як у конях, такі і в припасах зі зброєю своєю проти ворога… та ставилися мужньо, як того потреба вимагає…"

"Наказуємо це під ласкою військовою доконче і під каранням військовим…"

"Ще раз просимо вас іменем війська і суворо наказуємо: до війська, до гармати якнайскоріше з панами полковниками, прибувайте…"

Такими словами зверталися до "товариства", до поспільства, до "всієї братії нашої", до "товаришів вірних і зичливих".

Нарід підготовляв сухарі, сало, муку, пшоно. Сотники й полковники вели призовників на визначені місця, де їх організували, розподілювали по різних сотнях і полках, дозброювали, вишколювали. Приходив, хто з чим міг: одні на конях, інші з возами та зі зброєю, яку хто мав.

"Люди скрізь продають волів і коней, а купують самопали", - пише Кисіль полякам 15-го травня 1647 р. Згідно з наказами універсалів військо збиралося до кількох днів, чи то з подальших околиць - до кількох тижнів. Очевидно, підготовлення мобілізації вимагало деякого часу. І тому декілька місяців перед повстанням розходилися на всі сторони мандрівні люди, старці-кобзарі, купці, чи то й волоцюги і, незамітно для поляків, піснями й натяками давали народові до пізнання, що готовиться якась військова акція. Що саме, про це докладно ніхто й не знав. Але нарід приготовлявся. Саме з оцих наведених слів Кисіля, майже рік перед повстанням Хмельницького, бачимо, що поляки вже були повідомлені про завірюху, яка збиралася в Україні. Але Хмельницький вмів зручно відвернути увагу поляків. Всі були переконані, що готовиться якийсь морський похід проти Туреччини. На весну 1647 р. ніхто й не думав, що великий організатор козацької нації задумав повстання проти Польщі.

Тактика. Козацька тактика спиралася на якнайбільшій рухливості війська, на наглих нападах і бойових хитрощах, т. зв. "воєнних фортелях". Географічні умови українського терену на його господарський характер не дозволяли вести воєн на західньо-европейський лад. Поляки, що достосовували свою тактику до східніх і західніх зразків, все ж таки не видержували в бою з козаками Хмельницького. Не встоювалися теж і їх затяжні західньо-европейські частини, головно ж німці, хоч вони й мали величезний воєнний досвід із 30-річної війни, "старі леви", до того знаменито озброєні й вишколені. Поляки розбивали козацьке військо в часах перед Хмельниччиною, але лише завдяки недосконалій організації повстанчих частин, завдяки їх недосконалій дисципліні й низькому вишколові.

Тактика Хмельницького спиралася на віковому досвіді запорізького війська, на модерніших тактичних основах реєстрових козаків та на досвіді 30-річної війни, що його Хмельницький практично вивчив, перебуваючи деякий час на заході Европи. Поодинокі елементи тактики, як от похід, таборування, бій, погоню, відступ тощо - Хмельницький пов'язав в органічну цілість. Він створив її за тогочасними західніми зразками, алеж за основу взяв прикмети військового духа й бойового характеру українського народу. Похід війська відбувався тими небагатьома головними шляхами, що сполучували поодинокі міста України. Бічними шляхами велике військо з возами й гарматами йти не могло. Там діяли або менші частини або, - де околиці були малодоступні, - окремі кінні загони.

Коли ворог був далеко, військо йшло незабезпеченим маршем, зате в околиці, де можна було сподіватися ворога, колона просувалася дуже обережно.

Головні сили, що вирушили "на поля", себто проти ворога або, як тоді казали, - "вирвалися на волость", були забезпечені сторожами. Попереду йшли три сторожі, з-поміж них найменша на самому чолі колони. Сторожі просувалися на віддалі зору. Бічні й задні сторожі берегли флянків та забезпечували обоз перед несподіванками, наскоками від тилу. Біля передньої сторожі йшли теж обозні відділи, які підшукували місце на табір та підготовляли обозовище.

Зрештою в околиці діяли кінні загони, нераз на доволі далеку відстань (кількадесять кілометрів), які й провірювали терен і звичайно встрявали в бій з такими ж загонами чи сторожами ворога.

Велику прислугу робили численні шпигуни-розвідувачі, що вешталися далеко попереду маршової колони й опісля звітували про все, що про ворога розвідали. Хмельницький присвячував тому особливу увагу. Козацькі розвідувачі бували нераз у польському таборі та здобували відомості навіть про таємні наради головних польських військових начальників. Зате Хмельницький не допускав польських розвідувачів до козацького війська. Через те скрізь у походах Хмельницького зустрічаємося з фактом, що поляки не знали, де перебуває гетьман, кудою прямують козацькі війська, яке їх число й які їх пляни. Отже гетьман знайшов спосіб дорешти виключити можливість польської розвідки в своєму війську. Але ще десяток років тому назад було навпаки. Остряниця не знав нічого про польське військо, зате ж поляки були дуже добре інформовані про все, що діється в козаків:

"І хоч вони (козаки) знали про його велику сторожу над ними й були дуже обережні у своїх замислах, все таки не могли вберегтися від того, щоб усі їх, хоча б і найтаємніші, справи не стали відомими (полякам) почерез шпигунів, що були дуже замасковано серед них розміщені".