Розділ «КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - НАЦІОНАЛЬНЕ ВІЙСЬКО»

Бої Хмельницького

Люблених досвідчених козаків звали "батьками". І бувало таке, що 20-літній козак був "батьком", а старий козарлюга "синочком".

У проводі запоріжців стояв гетьман або кошовий отаман. Військо поділялося на курені - під наказами курінних отаманів, а далі на сотні - з сотниками й на десятки - з десятниками. У більших походах, головно ж проти Польщі, формовано полки з похідними полковниками. Військові старшини були теж титулярні, зрештою ж. січова організація не набагато різнилася від організації реєстрових козаків чи то й війська Хмельницького.

Коли ж бувало, що число запорізького війська надмірно зростало, - а це траплялося головно після спільних козацько-польських походів, - Польща намагалася заново зменшити цю і для неї небезпечну силу. Длятого заведено реєстри козаків та створено окрему організацію реєстрових козаків або "лейстровиків". Реєстровими козаками, що були розташовані головно по містах України, командували польські старшини, отже це було польське військо, складене з українців. Решта козаків, що не попадали в реєстр, звалися "запорізькими одставленими" або "виписниками". Вони втрачали всі права козаків і Польща постійно намагалася повернути їх у підданство панів. Алеж в разі небезпеки поляки вербували їх на війну знову, обіцяючи всякі пільги й "вольності". Очевидно після війни обіцянки скоро забувалися. Але виписники рідко коли давали себе повернути в підданих. Вони постійно проживали в дніпрових плавнях і лугах. Звідси й звали їх "луговиками", "дніпровою голотою" тощо. Проживали вони скрито від ока королівських урядників, мовляв, "щоб і птах не бачив", та час-до-часу ходили в походи проти татар. Луговики, постійно переслідувані поляками й покривджені польськими законами, перші відгукнулися на поклик Хмельницького.

Реєстровими проводили комісарі-поляки чи загалом шляхтичі. Начального комісара звали козаки "на волості старший". За свою службу реєстрові діставали плату - "жолд", але дуже нерівномірно, бо держава нераз роками залягала з заплатою жалування. І аж коли надходила війна, тоді реєстрові - щоб охотніше рушали в похід - діставали частину залеглої заплати. Комісара реєстрових назначувано на соймі в Варшаві. Там теж іменовано і вищих старшин. Нижчих старшин назначували вже самі старшини - поляки. Комісар для особистої безпеки втримував біля себе власну гвардію. Гвардія - це була сотня-дві польських або чужинецьких найманих вояків.

Очевидно, нереєстрові не признавали комісара й не звали його гетьманом, навіть тоді, коли реєстрові зайняли Січ. "Гетьман - казали, - не має бути наданий королем, а обраний військом при гарматі й інших клейнотах". Та невдоволені були не лише виписники. Самі реєстрові добре відчували своє незавидне становище, бо ніякі заслуги перед Польщею не приносили покращання їх долі. Навпаки, що далі, то все більш затіснювався зашморг і вони все більш втрачали своє значення й свободи. Довго йшла боротьба за те, хто має "сидіти" на Січі. Виписники вступитися не хотіли "щоб звичай наш давній і вольності, кров'ю здобуті предками нашими, не гинули". Та це не багато помагало. Шляхта із розростом і поплатністю рільної господарки хотіла мати якнайбільше робочих сил на наданих їм королем землях України, і тому зменшувала число реєстрових та не допускала зростати на силах "своєвільним" козакам. Реєстрові це добре розуміли і при першій нагоді переходили до Хмельницького. Мясковський наводить листа писаного до Варшави після бою під Корсунем від 25 травня 1648 р.:

"Ті реєстрові козаки, що були в польському таборі, зараз після першого розірвання табору, обернулися проти наших. Князь Вишневецький має 8 000 війська, але не вірить йому, бо це Русь… Навіть і ця драґонія панів перейшла до козаків і татар, що то з Руси драґонів роблять".

Те ж саме сталося й над Жовтими Водами і з тим відділом, що плив був Дніпром. Реєстрові повбивали польських старшин, перейшли на сторону Хмельницького і цим, без сумніву, вирішили про долю великої частини польського війська.

Реєстрові були добре реґулярне військо і як добірна піхота віддали згодом чималу прислугу. Гетьман постійно організує колишніх реєстрових, додає їм кінні відділи і таким чином формує самовистачальні з бойового погляду одиниці. Рахуючися з потребами воєнної тактики, Хмельницький кладе початок організації сердюцьких кінних полків, що то нераз відзначилися в бою, - і тому, як цінні бойові формації, перетривали часи Великої Руїни й гетьманування Мазепи.

При збільшеному числі козаків у полку часом виринали потреби створити тактично-організаційні одиниці, посередні поміж полком та сотнею. Тоді поставали в полках чотири курені з курінними отаманами, або осавулами у проводі. І так полк, що начислював 4 000 козаків, поділявся на чотири курені, по 1 000 людей кожен; курінь поділявся далі - на 5 сотень, кожна ж сотня на десять чот. Курінь мав свій прапор і прапорного (хорунжого).

Турецький султан Мехмед IV (1648-1687) (з ґравюри в "Theatrum Europaeum" VII, 1663)

У війську Хмельницького недоставало коней так, що назагал кінних полків було дуже мало. Лише при піхотних частинах були кінні розвідувальні загони. Назагал коней козаки звичайно вживали для далеких походів, в бою ж воювали спішено. Та все ж козацькі коні були дуже добрі й цінні. Козаки самі ховали коней і виплекали гарну й витривалу породу, звану "вівчурами", себто породу коней, що їх вживали, ганяючись за вовками. Частину коней козаки здобували теж на татарах, купували в Криму просто з табунів, або "воєнним промислом" займали у своїх степових сусідів.

Артилерія належала до найпочесніших родів зброї, а гармата зараховувалася до "клейнотів" - ознак влади. Тому поляки для реєстрових забирали запорізьку артилерію "на волость", і тому Павлюк напав був із "своєвільними" на Корсунь і забрав гармати "за давнім звичаєм" - на Запоріжжя. Тим хотів підкреслити, що не визнає польських комісарів і перебирає владу в свої руки. Таке ж саме символічне значення мав подарок запоріжців Хмельницькому у виді двох гармат, що їх гетьман одержав на початку війни.

Полковою артилерією командував полковий обозний, що підлягав генеральному обозному - начальникові всієї артилерії. Артилерію, або як її тоді звали "військову гармату" удержували окремі міста з округами. З тих теж округ і походили козаки, що служили при "гарматі". В полковій артилерії були приблизно такі функційні становища:

1 полковий обозний, 1 або 2 осавули, 1 хорунжий, 1 писар, 80 пушкарів, 80 гармашів, 4 шипошники (сурмачі), 12 ремісників, 6 стадників, 1 цилюрик, 2 довбоші, 2 ковалі-коновали.

Їх число однак міняється залежно від числа гармат в полку. Те число не було стале. Гетьман постійно збільшував його в користь легких малих гармат. Важкі гармати й мортири залишав для залоги по містах та лише зрідка, для облоги, возив із собою "бурячі діла". В козацькій думі про Хмельницького, де описано, як гетьман здобуває Полонне, згадується велика "пушка", прозвана "Сиротою", мабуть, тому що була одинокою того калібру.

Гармати були бронзові, залізні ковані, чугунні литі, і мали різні назви, залежно від калібру й форми. Були отже: пушки, тарасниці, гуфниці, бомбарди, моздіри (мортири), шрубниці, діла, дільця, серпентини, фалькони, фальконети, соколи, соловії, октави тощо. Інші ще назви: полкові, морські, шкіряні гармати. Ці останні гармати бували малого калібру, зроблені з дерева й обтягнені шкірою (т. зв. шведські). Вони давалися легко й скоро переносити, але зате видержували не більше десяти вистрілів.

Хмельницький був визначним організатором артилерії і впровадив низку змін, які в тій ділянці становлять новий етап розвитку. Тому, що основний новий елемент тактики Хмельницького був рух, - гетьман звертав особливу увагу на рухливість артилерії й на скору приспосібленість гармат до бою. Хмельницький перший увів у нас гармати на ляфетах. До того часу їх возили постійно на окремих возах, що звалися "тяжарами".

Для гармат малого калібру Хмельницький завів малі, легкі двоколісні вози, що їх називали "бідками". У його артилерії зустрічаємо всі тогочасні найновіші европейські типи гармат. В боях біля Костянтинова поляки здобули від Кривоноса "чотири гармати й п'яті орґанки" (лист польського обозного Осінського від 1. 8. 1648 р.). Орґанки це було получення кількох (до восьми штук) маленьких гарматок, прикріплених разом одна поруч одної на одній дерев'яній підставі. Орґанки, що мали за завдання збільшити швидко-стрільність, - не виправдали покладених сподівань. Та це були перші передвісники скорострільних рушниць і комбінованих кулеметів.

Загальне число українського війська в часі окремих воєн за Хмельницького було різне й постійно зростало, осягаючи найвищий числовий стан у бою під Берестечком.

Перші організаційні роки Хмельницький почав з невеличкою горсткою 300 відданих козаків. У перших боях не мав більше як 2 - 3000 люда, але вже після Корсуня - під Білою Церквою число його війська доходить до 12 000, при чому левина частина це неозброєні й невишколені повстанці. Дальші числові дані українського війська такі:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бої Хмельницького» автора Тис-Крохмалюк Юрий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - НАЦІОНАЛЬНЕ ВІЙСЬКО“ на сторінці 5. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи