Розділ «КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - НАЦІОНАЛЬНЕ ВІЙСЬКО»

келепом межи плечі наганяє".

Крім цих головних типів зброї, козаки широко вживали ще ножів ("свячених"), ятаганів, кинджалів, топорів, обухів, сокир, кіс, перековуваних насторч тощо. Як бачимо такі коси це не винаходи Косцюшкових повстанців: на соймі в Варшаві в 1648 р. шляхта обурювалася, що навіть "у Бересті мужики собі коси понасаджували".

Залізної важкої охоронної зброї - панцирів козаки не любили й рідко її вживали. Доволі поширені були кольчуги, дротяні плетені сорочки й сталеві шоломи на голову; але найчастіше в бою не вживали ніякої залізної охоронної зброї.

Проти ворожої кінноти вживали; залізних якірців ("зубців часнику"), що їх розкидали по шляху ворожого маршу… Якірці мали чотири гострі кінчики, які вбивалися коням в копита, а це спинювало похід ворожого війська.

Кожен козак був оббв'язаний мати з собою в поході п'ять фунтів пороху і п'ять кіп (300 штук) куль. Порох возили у бочках.

Одна з найбільших цінностей козацького війська це його клейноти й його військові знаки.

Клейноти це ознаки військової влади гетьмана; сюди належали: бунчук, булава й військова печатка (печать). Коли скидали гетьмана, запоріжці веліли йому "покласти бунчук, булаву і печать". У поході до клейнотів належали ще кітли або літаври - "музичні клейноти", що їх везли на коні перед гетьманом. Бунчук - це багатюще прикрашене й золочене ратище з двома кінськими хвостами на вершку.

Булава - це дорогоцінна куля, важка, зроблена з золота, прикрашена самоцвітами, насаджена на короткій ручці Крім цих гетьманських ознак влади, були ще й клейноти нижчих старшин. Буздиґан подібний до булави, але закінчений не кулею, а яйцеватою грушкою. В ручці булави й буздиґана звичайно був захований вузький простий ніж. Пернач це відзнака запорізьких полковників; вирізнювався шістьома перами, застромленими в головище меншої булави.

До військових знаків належали хоругви, прапори, прапорці й значки. Головна хоругва війська, що її звичайно носили перед гетьманом, була дбайливо бережена й високо шанована. Втратити її уважалося небувалим посоромленням для війська. Виступати в бій без військових знаків - це велика нечесть. Велику хоругву козацького війська описуч Павло Алепський так:

"Військо мало хоругву христолюбного й войовничого гетьмана Зиновія, зроблену з чорного й жовтого шовку в смуги і з хрестом на ратищі".

Окремі полки мали свої окремі хоругви. Напр. полк Кривоноса - червону з білим хрестом, інші - голубі, малинові тощо. Дрібніші відділи мали свої знаки: звичайно менші вже, трикутні прапорці.

В боях хоругви й значки стояли біля гетьмана, полковників і військових начальників. Так розпізнавали, де находяться командувачі окремих частин війська.

Окольський так описує запорізьке військо: "Козаки, в числі 300 люда, граючи на жоломійках, б'ючи в бубни, йшли з хоругвами й зі знаком за старшим і полковниками, під бунчуком і під білою хоругвою з двома хвостами, повішеними під її вістрям".

Вишкіл. На елекційному соймі в Варшаві 1648 р. говорено: "Сто наших німців, як стріляють, - одного вб'ють. Коли ж козаків сто стрілить, нехибно пятьдесятьох поцілять. Вогнистий це люд, - не дамо їм ради".

Цей голос, як і багато інших, свідчить про добрий вишкіл козацького війська. І справді, гетьман дбав про те, щоб його полки не гайнували ні хвилини. Крім звичайних вправ поодиноких стрільців у стрілянні й ширмуванні, відбувалися ще й масові спільні вправи цілими відділами, а врешті - бойові й похідні маневри.

"Зібралося кілька їх і вже герцювали, ширмували, стріляли з луків і з рушниць тощо", - описує сучасник. На давніх мапах України зустрічаємо картини з побуту козаків, що вправляють палицями на лад ширмування шаблями. Велике значення тут мали й часті лови по степах і лісах та постійні татарські напади. Не тільки запоріжці, реєстрові й низові люди, але й кожне село в тогочасній південно-східній Україні мусіло рік-річно рахуватися з кривавими татарськими наскоками. То ж і вправа в володінні зброєю була велика, а до майстерности в користуванні рушницею, луком, шаблею, а то й гарматою - нагоди не бракувало. Зате вузько військові були вправи суцільними відділами. Будова польових укріплень, що то їх подивляли, чужинці, походи в рухомих таборах, прецизна тактика бою - все те вимагало збірних узгіднених зусиль, а з тим і уважливих та довгих вправ, відповідної підготовки людей і бойових матеріялів.

Перед Хмельниччиною військові вправи відбувалися по реєстрових полках і в запоріжців. У 1630 р. повстанці присягали словами: "Ми, товариші війська запорізького, що тепер під реґіментом Антона Брута". Вже самі ці слова свідчать, що не була це збиранина припадкових людей, але організація, "реґімент", а з тим - вишколена й певна себе, свідома своєго проводу одиниця.

"Мужність і зручність в справах лицарських" не приходили самі від себе, але були вислідом довгої й наполегливої нераз бойової підготовки.

Перед польською комісією, що приїхала на мирові переговори, козаки "вивели своє військо, в поле, казали їм презентуватися й віддати сальву на честь короля. І вони виконали це так порядно, що кожен міг переконатися, як добре вони приготовилися"…

Кітович згадує в своїх спогадах, що козаки перед боєм салютували ворога. А це вже висока вояцька культура; ця обставина, як і подібні факти з історії війська Хмельницького, вказують на високий рівень козацької військової організації, дисципліни, боєспосібности й чеснот, що їх дається добитися вишколом і шляхом прищіплювання засад, і то не лише бойового, але й морального характеру.