Розділ «КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - НАЦІОНАЛЬНЕ ВІЙСЬКО»

Під Львовом - 20 - 25 000 (разом з татарами, що їх було до 5 000); під Замістям 25 - 30 000 (разом з татарами, що їх було до 5 000); під Збаражем 40 000 (з чого 10 000 відійшли з полковником Кричевським під Лоїв); [5] під Берестечком 50 - 60 000, з того около 25 000 повстанців.

Забезпечення харчами відбувалося при допомозі населення. Населення довозило пашу й харчі для табору. Зрештою кожен козак брав із собою припаси, що, доречі, було й наказано в мобілізаційних листах:

"Щоб самі були і коні мали в поготівлі, із зброєю, і пороху по два фунти, а також сухарі".

Під час походу припаси харчів і паші були на таборових возах; під час постою гетьман універсалами визначував міста й села на квартири для війська та наказував добрам (коронним і шляхетським) доставляти коні до гармат, порох, оливо, харчі й пашу, згідно з реєстром, долучуваним до наказу. Військові магазини знаходилися по оборонних містах, замках і твердинях.

Українське військо одягалося дуже просто. Одностроїв тоді ще не знало ніяке військо, то ж і в нас не всі були одягнені однаково. Окремі полки відрізнялися часом лише іншою барвою цілика на шапці. Назагал козаки вбиралися в одяги, шиті з білого полотна або з домашнього сукна. Під Корсунем поляки крізь "перспективу" спостерігали козаків у білих "серм'ягах" - свитах.

Через те й звали козаків "біляками". Часом ще носили одяг із кольорового тонкого сукна, але його вживали лише в святкові дні. На голову надівали шапку з баранячої або телячої шкіри; деколи дно шапки бувало кольорове. Штани носили широкі, а на ноги взували переважно шкіряні постоли або легкі чоботи. Старшини вбиралися так само невибагливо, але здебільша вже багатіше. Одяг часто був перетикуваний дротами; носили теж панцирі й шоломи (мисюрки). Зверху накидали на себе плащі - довгі киреї.

Сам Хмельницький одягався просто: "… і в нім ніхто й не пізнав би гетьмана. Всі були в гарних одягах, з багатою зброєю, він же був одягнений у просту коротку сукню і зброю мав незамітну".

Сорочки з полотна домашнього виробу намочували в товщі або в дьогтю. Був це засіб проти насікомих. Козаки голилися, мало хто носив бороду. За те - запускали довгі вуса, а на голеній голові лишали чуба. Оригінальних описів українського війська за Хмельниччини до наших часів збереглося мало. Павло Алепський описує козаків такими словами: "Немає в них ні шатер ні гарного одягу. А при тому вони дуже витривалі".

Народня пісня змальовує козака так:

"… Козак нетяга,

Ой, у нього серм'яжина по коліна,

На нім постоли бобровії,

Онучі бавовняні…"

Зброя. Велику увагу козаки присвячували якості зброї. "Той не козак, у кого зброя погана", - казали. Узброєння українського війська не було одностайне. Рушниці, шаблі, пістолі, келепи й списи - це та найважливіша зброя козака доби Хмельницького. Здебільшого зброя, порох і кулі вироблялися в Україні. Пістолі козацької роботи були навіть дуже високо ціненою зброєю. Мушкети й шаблі були закордонного походження.

Кулі виливало саме військо - нерідко і під час бою у таборі. Порох роблено теж в Україні. Сірку спроваджували або морем або з Волощини, салітру копали в могилах, поташ вироблювали в Україні в лісах. Цього товару було подостатком настільки, що Хмельницький зайнявши Смілу, продав поташу за 200.000 талярів.

Рушниці бували різного виробу, якости й калібру і звалися різно.

Гаківниця, це була важка рушниця з гаком під сподом; цим гаком зачіплювали за мур, камінь тощо і таким чином зменшували силу відкиду при вистрілі. Звичайно гаківниць уживали при обороні міст і замків; але нерідко й у полі. Гаківницю меншого калібру звали півгаком або півгаківницею.

Самопали це легкі рушниці з крем'яним підпалом пороху: їх носили на ремені через плечі.

Мушкети - це важкі рушниці з льонтовим підпалом, головно - голляндського типу; до нас вони попадали з західніх держав куплені або здобуті на поляках, їх носили на плечі, а стріляли, спираючи на вилки ("форкету") - підсошок.

Пищалі це були важкі рушниці турецького типу. "Пищалі семип'ядні" - відомі з наших народніх дум - це рушниця доволі поширена в козацькому війську; вона вирізнювалася довжиною в яких 110-120 см. Часом пищалями називали ще гарматки малого калібру тієї ж самої довжини.