Розділ «РЕВОЛЮЦІЙНА СТИХІЯ»

— Топіляни дуже побили німців і кононаду отняли. Страшно, що то за лишенько!

Не знаю, чи історія з «тяжолою кононадою» зробила більше вражіння на бідних жидків від мого вируху зі Шполи; вони залишилися з переконанням, що мене заколе граблями, або заріже косою перший же селянин, якого ми зустрінемо на шляху.

Я натяг на себе брезентового плаща, щоб заховати прокляту уніформу, яка могла накликати лихо на мою голову, а то дуже можливо, відограти ролю перепустки в царство пращурів.

Жид був такий суворий і мав такий врочистий вигляд, неначе йому було доручено вивезти Лота з проклятого міста.

За Лозоваткою нас спинили. 3 двадцять дядьків обступили нас і під ескортою попровадили в с. Княжу. Була в них зброя, про яку вже оповідав жид, але були й рушниці.

У Княжій отаманував дід Шаповал. Він прийняв на себе обов'язки охороняти запілля повстанців з боку Шполи. То він учора дав чосу «німчурі» коло с. Топільної. На площі стояла здобута в німців гармата і вона була направлена в бік Шполи. Все населення на ногах при зброї. Дід Шаповал збирався «рознести» німців у Шполі, а то й до «Цвіткового достати». Він поплескав мене по плечах і промовив:

— Прибува козацька сила. Ви просто в головний штаб зараз їдете? Він десь там під Звенигородкою.

Хоч бої тяглися вже третій день і були великі втрати серед повстанців, дід Шаповал не тратив надії на перемогу.

— Зметемо всю кацапню; не оборонять їх і німці. Зі землею змішаємо. А Скоропаду під Метикову Греблю[6] пустимо. І всім зрадникам те буде. Годі терпіти! — закінчував дід Шаповал, поблискуючи шаблюкою.

Вірилося в непереможну силу народу, котрий має серед себе таких дідів.

Дід Шаповал запропонував послати з нами для охорони двох козаків. Ми подякували і поїхали далі без охорони.

Недалеко від Богачівки нас знову зупинили. Було тут з три сотки повстанців. Усі озброєні рушницями, при кулеметах.

— Три дні клекотять гармати навколо Звенигородки. Таку, брате мій, стратегію розвели, що сам чорт не второпає. Наш богачівський панотець казав нам, щоб ми не повставали. Каже, що німці найкращі стратеги на весь світ. А ми такого страху нагнали, що й з міста не виглянуть. Кацапські кадети поховалися, а німці їх обороняють. Нема де правди діти, багато й нашого брата полягло, але не шкода, однаково кадети вигубили б. А німці тільки- тільки держаться; вже й делегацію висилали.

Раптово почулася гарматна стрілянина в бік Звенигородки. Дядько махнув рукою і промовив:

— Чуєте? Б'ють.

Кооператор вдруге запитався, хто командує повстанцями.

— Головний штаб, — відповів дядько.

— А в головному штабі Павловський засідає з.

Друге прізвище було моє. Я не витерпів, щоб не запитати:

— Ви бачили їх, дядьку? Знаєте їх обох?