Розділ «РЕВОЛЮЦІЙНА СТИХІЯ»

На порожньому місці населення Звенигородщини організувало свою владу. Нова влада мусіла спиратися на нову силу, вона мусіла дбати про утворення такої сили. Та сила повинна була боротися за новий лад, повинна була пильнувати здобуте. Боротьба з тими, що тільки вчора втекли від влади, не була виключена. Тою новою силою могло бути незабране на війну чоловіче населення. Необхідно було його тільки зорґанізувати й узброїти.

До зреалізування такої думки взявся селянин с. Гусакова, Смоктій. Був то заможний господар, мав до двадцяти десятин власної землі. Мав 35 років, високий, чорнявий, лагідної натури, та на життя дивився реально: освіту одержав в звенигородській двокласовій школі; багато читав. Смоктієві допомагали Ковтуненко та Пищаленко, люди з вищою освітою; обидва звенигородці. Всі вони у війську не перебували.

До праці приступили зараз же в березні місяці. За якийсь тиждень, чи два, кожна волость у повіті мала свій зорганізований гурток. Нова організація прибрала назву Вільне Козацтво.

Смоктій персонально організував гусаківську волость. 3 його ініціативи в першій половині квітня відбувся повітовий з'їзд представників Вільного Козацтва. З'їзд зробив постанови:

Вільне Козацтво організується для оборони вольностей українського народу та охорони ладу. Воно є територіальною військовою організацією, в яку мають право вступати громадяни повіту, не молодші 18 років. Не приймаються до організації люди, ворожі до України, та люди покарані судом за кримінальні злочини. Всіма справами організації відають командири з радами козацької старшини. На командні посади старшина вибирається. Вибрана старшина призначає собі помічників.

На цьому ж з'їзді вибрано кошового отамана Звенигородського Коша Вільного Козацтва. Смоктій та його товариші відмовилися від такої чести. Вибрали Семена Гризла. Кошовому доручено переводити в життя постанови з'їзду; він же ж мав виробити норми «козацького» податку на організацію і подбати про здобуття зброї.

Гризло походив з селян м. Калниболота. Невисокого росту, русявий, дуже рухливий; років тридцяти; до того часу був писарчуком при волості й, здається, деякий час учителем «школи грамоти». Він мав неабиякий організаторський талант; дуже спритний, але малоосвічений, кар'єрист і недалекозорий. Служив при війську в обозі писарем та каптенармусом.

У волостях вибирали курінних; більше видатні з їх: гусаківської волості Смоктій, калниболотської — Гризло (він же кошовий), лисянської — Сорока, тарасівської — Шевченко, козацької — Шаповал. Курінні походили з місцевих селян і мали не більше як по 40 років. Один Шаповал був старшою людиною, мав коло 60 років. Це був справжній тип запорожця; не любив старий байдики бити, його так і тягло на коня і до бою.

Після з'їзду організація пішла швидким темпом. Основою організації була сотня; вона набиралася з громадян одного села і не мала означеної кількості; були сотні в 35 козаків, а були й по 1000 (с. Кирилівка); пересічно сотня нараховувала коло 200 козаків. Сотні одної волості об'єднувалися в курінь. Курені в свою чергу складали кіш.

На Другому Всеукраїнському Військовому З'їзді Звенигородський Кіш Вільного Козацтва мав своїх представників, то були: Гризло, Шаповал і Сергієнко; всі з'явилися в старокозацьких строях: жупани, шаблюки, на шапках шлики, на голові оселедці. Виступили вони в київському міському театрі в час, коли виникла провокація Оберучева та Лепарського. Говорив дід Шаповал:

— Вільне Козацтво не просило дозволу організуватися, він нам непотрібний; Вільне Козацтво здивувалося, що Керенський заборонив цей з'їзд; ми знали, що Керенського ніхто на послухає, бо й на нас ця заборона зробила таке вражіння, неначе б вона зроблена урядом Туреччини, або Німеччини. Коли пани Оберучев та Лепарський говорять, що українці хотять захопити владу в Києві, то нема нічого дивного, бо ми тільки відберемо наше. Якщо Вільне Козацтво одержить наказ прийти до Києва і взяти під охорону наші інституції, то ми те зробимо, не питаючи дозволу Оберучева.

Буря оплесків була відповіддю. Вже тоді Вільне Козацтво досить радикально підходило до питання українсько-російських взаємних відношень. Вже тоді владу Керенського у відношенню до України прирівнювалося до влади чужої держави.

Через місяць виявилося, що дід Шаповал не жартував. 5-го липня зробив революційний виступ полк імені гетьмана Павла Полуботка; він захопив Київ а потім з наказу Українського Військового Генерального Комітету, який боявся конфлікту з росіянами, зліквідував свій виступ і відійшов до Грушок. До Звенигородки долетіла вістка, що у Києві наше військо б'ється з росіянами. Вільне Козацтво з власної ініціативи вирушило на допомогу. В забраних силою чотирьох потягах, захопивши на ст. Цвіткове гармати, прибуло козацтво під Київ. На ст. Мотовилівка довідалися, що сама українська влада зліквідувала виступ, і повернули назад; на ст. Городище стрінули ще потяги з козаками; — то їхали курені, що одержали наказ штабу коша пізніше. Цим першим наступом села на Київ кермував штаб звенигородського коша на чолі з Гризлом.

Заслуговує на увагу, що про цей цікавий випадок промовчала київська преса, як російська, так і українська. Росіяни взагалі промовчували масовість українського руху, а наші політичні партії того часу, в руках яких була вся преса, дивилися на виступ полуботківців, як на бешкет і тому не в їх інтересах було повідомляти, що цей виступ зикликав такий відгук на провінції. Потрібно зазначити, що виступ полуботківців пройшов у зразковому порядку.

Скоро прийшло до конфлікту поміж звенигородською земською управою і штабом коша. Весь склад управи складався з українців, опріч одного Михальського. Михальський, хоч розумів, але не говорив по нашому. Штаб коша став у ворожу позицію до Михальського і домагався його усунення зі складу управи. Земські збори невеликою більшістю відкинули домагання штабу. Причину цього потрібно шукати в особі Гризла, який не користувався авторитетом серед населення, але будучи спритною людиною, тримався на посаді кошового. Потім конфлікт іще більше загострився. Справа дійшла до Києва. Для полагодження конфлікту з Києва був я висланий на місце, як член Центральної Ради. Не зважаючи на жнива, в м. Звенигородці зібралися земські збори і з'їзд Вільного Козацтва.

Я був місцевого походження (с. Будища) і скоро зорієнтувався в обставинах, а головне, у взаємнім відношенню реальних сил. Михальський був усунутий.

3 великою парадою стрінули козаки мене, як посланця Центральної Ради. Коло 2500 козаків, вишикуваних в каре, чекали на площі. На привіт:

— Здорові були, батьки! — розляглося:

— Доброго здоров'я, синку! Слава!!

То були справді батьки: велика більшість козаків мала вже сивину в бородах; молоді обмаль — уся забрана на війну. Під звуки оркестру проходили сотні в білих штанях і солом'яних брилях перед посланцем уряду.