Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД 1919-20 рр»

---

Переднє слово

---

Використовуючи хвилевий і відносний відпочинок, беруся за перо. Поставив собі завдання подати перебіг боротьби українського війська і населення за своє національне визволення протягом зими 1919-20 рр. і частини весни останнього.

В сей період обидві українські армії: Галицька і Наддніпрянська силою обставин були примушені вирішувати не тільки військові питання, а й політичні. Обидві армії фактично лишилися без окремого політичного проводу, бо урядові центри були в той час поза межами України. Про сей період боротьби небагато документів знайдете в урядових архівах. Ті ж документи, що переховуються в окремих осіб, потроху гинуть. Минає час, і учасники боротьби забувають факти. Великий і неоцінимий, кров'ю найкращих синів народу куплений досвід, може бути втрачений для загалу нації. Досвід боротьби є найдорожчим національним скарбом, і мусимо його передати в цілості молодшим поколінням, що мають нас заступити в будучих етапах боротьби.

Пишу на підставі документів і фактів, які маю в свойому розпорядженні, чи які мені відомі. Будучи сам учасником боротьби, я не подаю виключно фактів та документів, утримуючись від оцінки їх. Та вважаю і шкідливим заховувати свої думки про той чи інший факт — жива людина мусить реагувати на те, що діється навколо. Не можна сподіватися, щоби сучасник, а тим більше сам учасник, міг дати цілком об'єктивну оцінку подіям, хоч таке бажання у мене мається. Не дасть праця й вповні вичерпуючого образу всіх подій боротьби за період з падолиста 1919 по травень 1920 року. Цей період ще буде чекати на свого Ксенофонта, аж поки всі учасники боротьби не віддадуть до національної скарбниці документів і фактів, які маються та відомі їм. Своїй праці даю назву «Зимовий похід 191920 рр.» тому, що Наддніпрянська армія, котра зробила цей п'ятимісячний похід по окупованій ворогами рідній землі, в той час була найактивнішим чинником боротьби, а тому й опинилася в центрі всіх визвольних змагань нації. На неї була головним чином звернена увага ворогів України та приятелів останньої, коли такі знаходилися. В тій чи іншій формі з нею тримали зв'язок всі сили, що активно боролися за волю Батьківщини.

Працю ділю на три частини. В першій подаю можливо повний огляд політичний, друга — міститиме в собі бойові події організацію війська; свої персональні спостереження і вражіння вміщу в частину третю.

На жаль, частина документів і навіть щоденників переховується на окупованій ворогами Україні: я не робив спроби використати їх зараз, боячись, щоби не дісталися вони в руки ворогів. Незважаючи на несприяючі умови, рішив приступити до праці нині, бо ніхто не знає, що принесе завтра. Час мусить бути використаним. При своїй праці користуюся з таких джерел:

Накази і розпорядження по армії та дивізіях.

Звіти оперативні, розвідні і політичні.

Листи та заяви урядових осіб офіційного характеру.

Документи, захоплені у ворогів та перехоплені радіозвіти.

Преса періодична і неперіодична.

Юрко ТЮТЮННИК

---

Розділ І

---

«Сепаратні умови» генерала Тарнавського. Поляки та росіяни Капітуляція чи зрада. Надії поляків на Антанту. «Пашковецька республіка». Проти обеззброєння. Нарада в Старокостянтинові. Початок волохівщини. Любарські вправи. Нарада в Новій Чорториї.

«Наслідком сепаратних умов генерала Тарнавського з представниками Добрармії і невиконання Штабом Начальної Команди Галицької Армії, починаючи з першою листопада, директив Штабу Головного Отамана, наше стратегічне становище значно погіршало. Добровольці мали можливість за останні дні вести операції лише проти Наддніпрянської Армії… У сучасний момент у Зятківцях провадяться переговори представників від Соборної України з представниками Добрармії щодо перемир'я. Поки наслідки невідомі. На випадок зриву цих переговорів і можливого продовження бойових акцій Головним Отаманом наказано пересунути базу і всі державні інституції приблизно в район Ярмолинці, Проскурів, Старокостянтинів…

Проскурів. 11.ХІ.1919 р. 21 год. 20 хв. ч. 02977, Комарм Наддніпрянської Армії Отаман Василь Тютюнник».

Наведеним вище витягом з директиви Наддніпрянська Армія офіційно була повідомлена про розлам одноцільного фронту. Хоч і провадились переговори «представників Соборної України з представниками Добрармії», але в їхній успіх ніхто не вірив. Оті «сепаратні умови» не були несподіванкою для армії, бо чутки переговори з Денікіним вже кружляли більше тижня. Проте повідомлення викликало сильне пригноблення в армії.

Дух проводирів героїчної Галицької Армії нарешті був зломлений. і вони підписали договір про перехід на сторону явного ворога України. Стан армії дійсно був розпачливий: ні набоїв, ні ліків, ні одежі, ні поповнень людьми та кіньми. З фронту напирали білі росіяни, а на лівому крилі до часу заховувалися пасивно червоні, а позаду стояли поляки, що кожної хвилі могли перейти в наступ і захопити й оті невеликі бази, які були. Не було надії, що ситуація швидко може змінитися на нашу користь.

З поляками наддніпрянці могли дійти до якогось порозуміння… ціною занадто дорогою. Поляки домагалися знищення Українського Галицького уряду, вони домагалися знищення Української Галицької Армії, котра вже тоді багато жертв понесла за ідею Соборної Української Держави. Вони охоче говорили з Петлюрою, але не хотіли говорити з Петрушевичем, ніколи навіть з обома вкупі. Бо ті балачки, які пробували провадити спільні делегації від галичан і наддніпрянців, ні до чого не могли привести. Полякам обов'язково хотілося говорити з одним Петлюрою.

А росіяни, навпаки, охоче говорили з Петрушевичем (власне, з Начальною Командою Української Галицької Армії) і вже зовсім не хотіли балакати з Петлюрою. Першою в переговорах ставили росіяни вимогу, щоби галичани вели переговори одні, покинувши наддніпрянців на Божу волю, а самі перейшли на їх сторону.