РОЗДІЛ ІІ. ПРОТИБОРСТВО І ВПІВДІЯ

Подібно діяла і Полтавська організація, що також перебувала під впливом «децистів». Вона провела на форум 21 делегата (для порівняння: Катеринославська — 18, Донецька — 25, Чернігівська — 19). Однак завойованих уже «децистами» позицій виявилося досить, щоб відхилити рішення про перегляд правочинності мандатів, хоча упродовж конференції різні аспекти питання піднімалися ще не один раз, до президії надходили запити, протести, а цілі засідання витрачалися на з'ясування стосунків, взаємних претензій тощо[168].

Справжній бій курсу РКП(б) «децисти» дали відразу ж після підтвердження усіх своїх мандатів при розгляді питання «Про чергові завдання господарського будівництва». Справедливо передбачаючи, що це питання буде головним на черговому — IX з'їзді партії, вони прагнули провести на конференції однієї з найбільших республіканських організацій рішення, які б можна було протиставити загальнопартійній лінії. Особливого звучання досягнення такого результату фракціонерами набувало ще й тому, що доповідачем з цього питання був член Політбюро ЦК РКП(б) Й. Сталін.

У його доповіді доводилася необхідність висунення Радою праці і оборони, ЦК РКП(б) нового лозунга: «Все для народного господарства!» Розлад паливної бази, металургійної промисловості, транспорту, напівголодне життя робітників при значних нагромадженнях хліба на селі — все це робило боротьбу з розрухою першочерговим завданням.

Як надзвичайні заходи, викликані напруженістю обстановки в період короткочасного мирного перепочинку (невідворотність війни з Польщею була очевидною для всіх), розглядалися питання про організацію трудармій і мілітаризацію основних галузей промисловості, створення політвідділів у Донбасі, на залізничному транспорті. Й. Сталін оголосив тези ЦК РКП(б) про господарське будівництво і закликав делегатів схвалити їх[169].

З цього питання «децисти» виставили співдоповідачів. Зокрема, Т. Сапронов обрушився на принцип єдиноначальності в управлінні промисловістю, відстоював широку колегіальність, запевняв, що централізація керівництва неодмінно викличе невдоволення робітничих мас. Р. Фарбман, В. Косіор, В. Максимовський, О. Іванов виступили проти тих форм мілітаризації промисловості, які могли в умовах розрухи забезпечити швидку відбудову народного господарства[170].

З критикою поглядів «децистів» виступили С. Косіор, Х. Раковський. Відстоюючи вироблені РКП(б) принципи господарського будівництва в нових умовах, Я. Яковлєв у своєму виступі доводив, що єдиноначальність не обмежує участі робітників в управлінні виробництвом. Шахтар з Донбасу М. Дороган вказав на необхідність мілітаризації праці, яку робітники, на його переконання, безперечно підтримають[171].

На голосування було подано два проекти резолюції: тези ЦК РКП(б) і тези «децистів». На зміст останніх намагався певним чином вплинути В. Чубар, який одержав слово для співдоповіді і, як практик, висловив немало конструктивних думок, пропозицій, однак власної резолюції не вносив, солідаризуючись із загальним напрямком документа Т. Сапронова. Тези ЦК він кваліфікував як скоростиглі, неконкретні. Крім того, право на співдоповідь одержав і

С. Гандзей, який підготував спеціальну резолюцію щодо проблем на транспорті та шляхів їх вирішення[172].

Захищаючи тези ЦК РКП(б), Й. Сталін намагався переконати делегатів у їх перевагах над іншими проектами. І полягали вони, передусім, у принципово гнучкому, діалектичному підході до розв'язання найскладніших економічних проблем (і перспективних, і першочергових). «… Ми зуміємо відновити промисловість лише в тому разі, - наголошував він, — якщо нам удасться сумістити, поєднати керівництво центру з проявами максимума ініціативи на місцях. Тези ЦК уміло враховують керівну роль і дають із Центру широку ініціативу масам, яким відкривається доступ до управління промисловістю. Ось, товариші, вся суть цих тез»[173].

Однак за проект Й. Сталіна було подано 87 голосів, тоді як за альтернативний документ — 117 (за уточненими даними — 138), 4 делегати утрималися[174]. Ніякі апеляції до процедурно-регламентних моментів, спроби з їх допомогою добитися зламу під час поіменного голосування успіху не принесли, хоча частина делегатів висловлювала невдоволення фракційними діями «децистів», грубим тиском з метою примусити голосувати за проект їх резолюції.

Дуже гостро і зацікавлено (на участь в дискусії записалося 60 делегатів) проходив і розгляд питання про роботу на селі, яке, між тим, з метою економії часу об'єднали із земельним питанням. Доповідач Х. Раковський підкреслив, що питання про роботу на селі «є для нас найактуальнішим, найжиттєвішим…від правильного розв'язання якого залежить вся наша радянська партійна робота на Україні»[175].

У той же час голова РНК України визнав, що становище в українському селі залишалося надто складним. Незаможні селяни далеко не скрізь і не в повному обсязі отримали землю, на яку мали законне право, у діяльності колективних радянських господарств виявилася маса помилок, нерідко у ревкомах та радах верховодили куркулі, в сільській місцевості був поширений бандитизм, так звана отаманщина. Бурхливі події громадянської війни значно затримали процес класового розшарування в українському селі. Українське куркульство, нагромадивши за роки війни великі запаси хліба, наживалося на зубожінні дрібних селянських господарств, на голоді в містах і, зміцнившись економічно, становило серйозну деструктивну силу. Виходячи із ситуації, у доповіді визначалися першочергові заходи щодо поглиблення революційних змін на селі[176].

З цього питання «децисти» також виступили зі своєю платформою (Т. Сапронов), яку розвивали, обґрунтовували С. Мінін, І. Дашковський. Вони заперечували необхідність створення класових організацій незаможного селянства, твердячи, що це приведе до появи органів, паралельних радам, до боротьби з ними, сприятиме зближенню середняка з куркульством[177].

Делегати конференції піддали ґрунтовній критиці теоретично неспроможні і практично шкідливі погляди «децистів». Зокрема, О. Шліхтер{7} переконливо довів, що без класового розшарування села неможливо добитися виконання радянського законодавства про землю, досягти беззастережної підтримки селянством радянської влади[178]. Про необхідність класової диференціації на селі говорив Г. Петровський, який перед конференцією об'їхав декілька губерній і вивчав настрої селян, зі свіжими враженнями відстоював логіку підходу до надскладних соціальних проблем[179].

Зі співдоповіддю (доповіддю із земельного питання) виступив Вікторов, який відзначив, що земельне законодавство реалізовується дуже повільно, ускладнюючи становище найбідніших селян, породжуючи невдоволення серед них[180].

Дещо відмінним від інших, однак досить цікавим, діловим, був виступ О. Шумського. Він критично оцінив доповідь і співдоповіді, вказав на природу помилкової позиції Т. Сапронова, його однодумців — незнання, нерозуміння української дійсності, підхід до проблем українського села з мірками російського досвіду — тобто роботи в центральних губерніях Росії, де ситуація багато в чому відрізнялася від української[181].

Пафос промови недавнього боротьбиста підтримав Я. Яковлєв, хоча тут же виявилося і несприйняття ним, а також значною частиною делегатів міркувань О. Шумського, зокрема поділу останнім селян на «господарів» і «напівгосподарів», перекосів у оцінках радянських господарств тощо[182].

Незважаючи на активну протидію «децистів», більшістю голосів (121 — за, 75 — проти), за основу була прийнята резолюція, запропонована Х. Раковським. Незначні доповнення не змінили її характеру. У документі прямо зазначалося, що найважливішим завданням КП(б)У є «створення бойових класових організацій, які б об'єднували всі пролетарські і напівпролетарські елементи на селі.»[183]. Внесений Вікторовим проект резолюції із земельного питання було вирішено використати при остаточному редагуванні інших документів конференції.

З роботою на селі було тісно пов'язане ще одне питання порядку денного конференції — продовольче. У доповіді наркома продовольства УСРР М. Владимирова були охарактеризовані основні заходи, проведені на Україні щодо створення апарату продорганів та виконання розкладки.

Більшість делегатів, які взяли участь у обговоренні доповіді, підтримали продовольчу політику партії, підкреслювали необхідність рішучої боротьби з куркульством.