Розділ «Частина друга Документи»

На протоієрея Олександра Кадія (66 років) із села Липини (повіт Білгорай) здійснено два напади: 29 червня і 2 вересня 1943 року. Про перший напад протоієрей (нині вже покійний) так писав до консистора: «29. VII ц.р. бандити напали на мене на відстані приблизно 200–250 метрів від мого дому, побили мене моїм власним ціпком до непритомності, стріляли у мене, пограбували хату, знищили документи». Про другий напад на цього самого священика консистор повідомляє таку інформацію: «2.IX.1943р. о 6 годині вечора протоієрей молився у церкві і мав намір там ночувати. У цей саме час бандити вломились до церкви, кинулись на священика і почали немилосердно його бити, а потім витяти на подвір'я і катували аж до непритомності. Коли священик просив не забирати у нього життя, бандити відповіли польською: «Україну будуєш, гиляг би тебе трафив, будемо з тобою в лісі розмовляти». Коли священик Кадій (москвофіл за переконанням) знепритомнів, бандити прив'язали його до свого воза, виволокли у ліс і там замордували. Місцеве населення знайшло його в лісі з поламаними руками і ногами та виколотими очима. Родину вбитого пограбували до канцура».

На священика Олексу Марцінкевича у Шевні (повіт Замость) польска банда нападала чотири рази. Першого разу, в березні 1943 року, його змушували до від'їзду з парафії зі словами: «Якнайшвидше вибирайся звідси, бо як прийдемо вдруге, тобі буде погано!» Під час другого нападу, 16.VII.1943, на помешкання було зроблено 30 пострілів через вікно. Третій раз на священика Марцінкевича напали 13.ІХ.1943 року в Шевні, куди він прибув уже з іншої парафії, щоб вирішити питання контингенту. Цей напад завершився жахливим вбивством. Усі напади здійснила одна і та сама банда.

Під час нападу 28.Х.1943 на Грабовець (Грубешівський повіт) польська терористична банда вбила протоієрея Павла Швайку (50 років) і його дружину (раніше їх було пограбовано й тяжко ображено в селі Снятии, повітуЗамость). Єпархіальній владі доповідали: «Нападники увійшли до помешкання протоієрея Павла Швайки і почали катувати його і дружину: Люди, які переховувалися, чули зойки нещасних жертв. Плач і стогін тривали приблизно годину. Почулося кілька пострілів, і все затихло. Це означало смерть жертв. Тіла жертв були зі слідами катувань. Дружина священика Швайки була майже вся поколота ножами, руки і ноги поламані, живіт порізаний. Нещасна жінка померла від втрати крові, а не від смертельної рани. На тілі священика, крім ран, завданих гострою і тупою зброєю, були рани від вогнепальної зброї».

21 січня 1944 року польська боївка напала на помешкання пробоща парафії Войславиці, протоієрея Аврамія Киселя і тяжко поранила його кількома пострілами у живіт. У майже безнадійному стані священика перевезли до лікарні святого Миколая у Холмі, де він лікувався кілька місяців.

10. III.1944 року в Ласкові (Грубешівський повіт) під час погрому села польською збройною ватагою смертю мученика помер молодий священик Лев Коробчук. Разом з ним вбито 20 парафіян, які переховувались у спільній криївці. Бандити спочатку повикручували руки священикові, потім стріляли в нього і нарешті відрубали йому голову, а все тіло порізали гострим знаряддям. Це був уже третій напад на священика Коробчука. Вперше бандити напали на нього 13.Х.1943 року о 2 годині ночі з села Мірче Грубешівського повіту. Вони розбили помешкання і забрали все, що тільки можна було. Вдруге вони напали на будинок 21.Х. 1943 року. Священик врятувався тільки завдяки тому, що тоді не ночував удома.

2. IV. 1944 року в селі Новосілки (Грубешівський повіт) вбили священика Миколу Гольца і 9 місцевих парафіян. Усіх схопила польська банда, яка напала на село. Нападники всіх спотворили, священику спочатку відрізали бороду, язик і вуха, а потім відрубали голову і покололи багнетами.

10. IV. 1944 року в селі Сліпче (Грубешівський повіт) бандити вбили священика Олександра Гуторевича (66 років), його дочку Регіну (18 років) і дочку вбитого раніше священика Івана Панчука — Євгенію Панчук (22 роки), яка була у гостях у Гуторевичів.

10. IV.1944 року в селі Чортовець (Замостянський повіт) вбито священика Петра Огризка. Його забрали у літургійному одязі з богослужіння для шкільної молоді і, знущаючись з нього, повели через село Чортовець до колонії Чортовець і аж до Клатовицької Луки, а там, зірвавши одяг, вбили його і спалили тіло.

26. У.1944 року Холмсько-Підляський духовний консистор отримав інформацію про вбивство польською бандою священика Олександра Бобера з дружиною і сином із села Переспа Замостянського повіту. Їх задушили.

6. V. 1943 року в селі Наброж (Замостянський повіт) польська банда напала на будинок священика Сергія Захарчука і страшним способом убила його. Спочатку звалили з ніг ударами прикладів рушниць, потім перевернули його горілиць і били ногами й стволами, поки не знепритомнів. Це тривало доволі довго. Потім, залишивши непритомного священика на підлозі, бандити вломились до його домашньої каплиці й осквернили її, скидаючи з вівтаря на підлогу антимінс (хустку із зображенням Христа, яку вкладають у домовину), євангеліє і монстранцію, поперевертали всі аналої і поздирали з них церковні шати й інше оздоблення. Виходячи з будинку, вони ще раз вистрелили в голову страдника.

31. У.1944 року о 7 годині в Білій на Підляшші озброєна банда напала на будинок Більського декана, протоієрея Петра Дикого, поранила в руку його дружину і вбила двох сільських інтелігентів із села Носова: вчителя Ігоря Козицького і Миколу Луцевича, які мешкали у священика-декана. Сам священик-декан чудом врятувався, втікши з помешкання.

Були також факти викрадення священиків і псаломщиків до лісу. Так, польські банди викрали і забрали до лісу:

1. VIII. 1943 року священика Йосипа Кроткевича із села Майдан Сопотський, Замостянський повіт; у квітні 1943 псаломщика Івана Остапчука із села Длуга, Радзинський повіт; у листопаді 1943 року псаломщика Лаврентія Серединського із села Отроча, повіт Янів; у серпні 1943 року псаломщика Дмитра Левицького із села Липини Білгорайського повіту.

Відсутні відомості про долю священика Кроткевича і псаломщиків Остапчука і Серединського, але не підлягає сумніву, що вони неживі, як і Дмитро Левицький, якого польські бандити, забираючи з села Липини, зв'язали колючим дротом і з викрученими назад руками вивели до лісу, там довго мучили, потім запхали до рота мох і голого вкинули у воду, де він і закінчив своє життя.

9.ІХ.1943 року в Лащові (Замостянський повіт) вбито псаломщика Андрія Мицика (70 років), а 27.Х.1943 року в Молодятичах (Грубешівський повіт) вбито старого псаломщика Семена Ярошевича під час нападу на будинок місцевого настоятеля. Нападом керували польські офіцери, і він був спрямований проти священика, якого не вбили тільки тому, що бандити не знайшли його. Свою злість вони зігнали на псаломщику Ярошевичі і дітях війта гміни Молодятичі. Дев'ятимісячну дитину один з бандитів узяв за ноги і вдарив об підлогу, потім бив прикладом рушниці, двох інших дітей віком 2 і 5 років убито жахливим чином у їхньому дитячому ліжечку

У самому Холмі, резиденції митрополита, також не обійшлося без насилля з боку поляків. 3. IX. 1943 року на залізничному вокзалі тяжко побили священика Володимира Кошового і Анатолія Боднара, а 8.IX. 1943 року протоієрея Пилипа Середу. 12.ІХ.1943 року на вулиці ображено священика Йосипа Кундеуса і побито священика Олександра Білецького.

23.11.1944 року на вокзалі в Холмі ображено евакуйованого з Умані превелебного Ігоря, уманського єпископа. Єпископ Ігор описує цей випадок у листі до митрополита Холмського і Підляського Іларіона:

«Евакуйований з Умані, я приїхав увечері 23 лютого 1944 року о 9.30 до Холма згідно з розкладом. Не встиг я увійти до вокзалу, як почув вереск і прокляття. Мандруючи з Умані півтора місяця, я наслухався вже всього і тому не звернув уваги на вереск. Знайшовши вільний куток, я затримався там з друзями по подорожі й почав спостерігати, що відбувалось у залі (нам було заборонено виходити до міста). Високий молодий чоловік у кожусі вдавав із себе п'яницю, ходив по залі і кидав московські образи на адресу «попів», співав пародію різних пісеньок, перемежовуючи їх нецензурними висловами. Час від часу підходив до буфету, щось там пив і їв у товаристві молодих хлопців. Туди ще підходили люди у поліцейських мундирах і про щось таємничо радились. Несподівано до мене підійшов добродій у кожусі в супроводі кількох хлопців і почав мене ображати, називаючи отаманом бандитів.

Він намагався вирвати з моїх рук жезл, повторюючи: «Дай мені цю паличку, а я тобі розіб'ю голову!» Товариство «героя» продовжувало вибухати реготом і прокляттями. Це тривало до другої години ранку. Я мовчав, не озвався жодним словом. Нарешті бачимо — про щось шепочуться з поліцейським біля буфету, потім підходять до мене п'ятеро, один з міцною, темною пляшкою в руці. Але у цей момент на допомогу прийшли німецькі солдати і відігнали польських «героїв». Тоді той, що в кожусі, ліг на лаві і вдавав, що спить, а решта пішла до буфету і почала пити з поліцейським, ворожо поглядаючи на мене. Щоб уникнути повторення інциденту, я пішов у зал для німців, куди мене ввічливо впустив жандарм. Там я пересидів до ранку, але, коли повернувся до свого товариства, ця сама група кинулась на мене з лайкою. Бійки, однак, не починали. Дочекавшись години, коли можна було йти до міста, я без перешкод добрався до резиденції Вашої Екселенції і знайшов там захист.

Повідомляючи про цю подію, не можу замовчати факту, що під час моєї дворічної місійної праці на українській землі серед людей, вихованих атеїстами, я ніде не бачив і не чув, щоб так ганебно чинили з духовенством, як мені довелось побачити і відчути на собі від «християнського» польського населення».