Розділ «Частина друга Документи»

Дмитро М., свідок погрому села Модринь, пише так: «26.III.1944 року о 12 годині банда, яка йшла з боку Мірецького Лісу, почала стріляти з відстані близько 500 метрів з різноманітної зброї. Я сховався у схроні й там почув, як людей били і розстрілювали. Після 4 години я вийшов із схрону і побачив людей з відрізаними руками і ногами. В іншому схроні побачив людей, вбитих гранатами».

«2 квітня 1944 року приблизно о 8 годині банда, яка налічувала приблизно 50–60 осіб, оточила село Новосілки у гміні Потужин і почала стріляти. Бандити ходили від хати до хати і підпалювали їх. Хто тільки з'являвся, того відразу вбивали. Бандити ходили по криївках, вишукували людей і вбивали ix. Під час підпалювання чинили так: підпалювали і чекали, поки полум'я охопить будинок. Тож багато людей згоріло живцем, кілька було тяжко попечених. іСолг/ банда увійшла до Новосілок, спочатку впіймала 9 осіб, в тому числі настоятеля Миколу Гольця, і всіх повбивала. Село повністю спалено. З двохсот номерів залишилося 9 будинків. Вбитих і попечених є понад 120 осіб».

(Протокол свідчень Юрія С., 48 років, мешканця села Новосілки, написаний 4.V.1944 року в Грубешові).

Священик-декан з Крилова про обставини трагічної смерті священика Миколи Гольця і його парафіян пише:

«На доповнення моїх попередніх звітів пишу про обставини трагічної смерті священика Миколи Гольця. Після нападу польської банди на село Ласків, де мученицькою смертю загинув священик Лев Коробчук, священик Микола Голець, бажаючи відвернути нещастя від вірних і взагалі від села, почав закликати громадян до згоди і співпраці без огляду на віру та національність і з цією метою скликав кілька зборів 14.111 у Новосілках і сусідніх селах, на які їздив з римо-католицьким священиком з Новосілок. Вони спільно закликали до згоди. Довіряючи запевненням поляків, що йому і всім мирним людям нічого не загрожує, до останнього моменту свого життя виконував свої священицькі обов'язки, а в день смерті, коли йшов молитися за дитину, був схоплений польськими бандитами і вивезений у невідомому напрямку. Римо-католицький священик і управляючий фільварку, які разом зі священиком Гольцем проводили зібрання, вже раніше виїхали з Новосілок. Поляки запевняли, що священику Гольцю нічого не загрожує, що він також перебуває у безпечному місці. Але через три тижні, коли поляки, які спалили село і вбили 130 православних, вийшли із села, у ямі в колонії Новосілки у господарстві поляка Ковальського знайшли тіло священика, замученого у страшний спосіб разом з 11 парафіянами. Священикові Гольцю відрізали бороду, язик, вуха і взагалі жахливо покалічили. Так знущалися з парафіян. Тіло однієї жінки знайшли у хліві старости Улановського в колонії заритим у гній».

Уночі на 3. IV. 1944 року двадцять польських бандитів вломились до помешкання церковної сестри у селі Спас повіту Холм Параски Дині й побили її так, що наступного дня вона померла, робітника вбили і забрали ключі від церкви, які там були. Також побили псаломщика і його родину, наказали йому протягом двох днів виїхати під загрозою смерті. Від'їжджаючи, бандити сказали псаломщику: «Скажи попу, щоб не приїжджав сюди більше правити, бо вб'ємо його як пса!»

14. У.1944 року в селі Дрелів, повіт Радзинь, польські бандити тяжко побили церковного старосту, псаломщика, паламаря і колишнього церковного старосту та їхніх дружин, а в селі Жероцін того ж повіту — найкращого парафіянина.

У селі Луковиско, повіт Бельськ, вбито старосту церкви у Длугій, якого немилосердно побили за 10 днів до цього. Перед цим вбито у Носові, повіт Бельськ, 10 наших людей, а кількох так сильно побито, що не відомо, чи виживуть. Сімох селян зі зв'язаними руками прив'язали до возів і таким чином вивезли.

З повіту Радзинь до нас пишуть:

«Вчора, 23. V. 1944, у Віторожу відбувся похорон трьох найкращих і найвірніших синів святої Православної Церкви, яких вбила боївка 29.1.1944. Вночі їх, зв'язаних, вивели за село, сильно побили, врешті вбили у лісочку, приблизно за 30 метрів від дороги, і закопали. А тепер люди, випасаючи там худобу, виявили ноги з черевиками, які стирчали з-під землі. Жорстокість місцевих прихильників боївки не мала меж. Коли сім'ї не знали, що сталося з батьками (Микола Артесюк 40 років, Микола Пшиходський 47 років, Антоні Боровик 49 років), поляки пустили поголос, що вони з більшовицькими бандами пішли за Буг, щоб боротися з німцями. Хотіли, щоб німці вбили ще тих, хто залишився вдома, але Бог не допустив. Тепер це викрилось. Господар Бог виявить і вбивць» (Із звіту настоятеля парафії Дрелів, повіт Радзинь).

«5 квітня 1944 року о 3 годині пополудні до села Ганськ прибула банда, спалила гміну, пошту і всі будівлі Антона Матеюка. У вогонь палаючої пошти живцем укинули 3 зв'язаних українських селян: старосту колонії Ганськ Василя Боровського, Павла Кота і Дмитра Конюха» (Рапорт священика-декана з повіту Влодава).

Один з настоятелів парафій, які знаходились на заході Холмсько-Підляської єпархії, так описує становище православного священика на селі:

«Ночувати доводиться не раз по стодолах і хлівах. Часто парафіяни переховують мене в льоху, прикривають соломою і дошками. Щоб бути на парафії, коли з усіх сторін відчувається вороже ставлення польського населення, треба відмовитись від особистого життя і в кожний момент дня і ночі бути готовим до різних несподіванок, включно зі смертю».

Про ситуацію в парафії Рейовець (повіт Холм) холмсько-підляський консистор отримав таку інформацію:

«У Рейовецькій парафії парафіяльне життя завмерло. Родини вбитих парафіян мешкають у Холмі та інших місцевостях. Православний священик не може приїхати до Рейовця, бо довкола — тільки поляки, які вбивство українця вважають святим вчинком.

Польські римо-католицькі ксьондзи використовують цю надзвичайно важку ситуацію наших вірних і відверто схиляють їх до зміни віросповідання: «Приходьте до костелу, бо ці лісові діти не дадуть вам спокою» (Польська парафія Боровець, повіт Краснистав).

Один з найстарших холмських священиків так описує власні переживання і своєї парафії з села К. повіт Краснистав:

«У людській мові нема таких слів і відповідних висловів, якими можна було б докладно відтворити численні види моральних і фізичних мук, катувань, каліцтва, мордування, вбивств окремих людей і цілих родин, які мали місце в К. від січня аж до 15 травня ц.р.

Найзатятіші, найсуперечливіші, найогидніші, найобридливіші ображання того, що є найсвятішим, найдорожчим і найлюбішим для душі і серця православного населення, для батька, матері, дітей — найогидніший садизм у знущанні, ґвалтуванні, битвах, скаліченні, вбивствах старих і молодих, чоловіків і жінок, хлопців і дівчат, злодійське пограбування і якесь дике плюндрування всього і всякого рухомого і нерухомого майна вдень і вночі, багатих господарів і найбідніших вдів і сиріт — все це прокотилося через наше село з одного кінця в інший, не оминуло воно жодної хати, жодного хліва, стодоли, жодної комори, жодного найменшого православного кутка. Зимою люди виходили на ніч у поле, закопувались у сніг і так ночували з малими дітьми. Коли потепліло і земля розмерзлась, люди, як кроти, зарились у землю, цілими днями і ночами сиділи у ямах-схронах. Але і це не допомагало: кати натрапляли на сліди, знаходили людей у снігу, виганяли з підвалів і схронів. Люди почали втікати із сіл. Чоловіки залишали жінок, батьки — дітей, діти — батьків. Але і це не допомагало: за батька-втікача мучили сина, за сина — батька або матір, за чоловіка — дружину. За що так терпіли люди? Злочинці проголошували різні гасла: «Давай зброю! Давай військові речі! Плати контрибуцію! Помста за поляків, вирізаних за Бугом! За зв'язок з антипольськими організаціями!» Вигадували гасла, які слина на язик принесла, тягнули до лісу, де розпинали, вішали на деревах, заганяли до річки Вепр і топили як кошенят, прив'язавши камінь до шиї… Нарешті (…) від Пальмової католицької неділі почало з того апокаліптичного мішка вилазити шило: «Святкувати разом з нами! Святкувати Пасху в костелі! Перейти в католицьку віру! Повинна згинути схизматська віра! До 1 травня мусите всі перейти в католицьку віру! 15 травня останній термін!» — і всіх наших людей гумовими палицями погнали до костелу.

У православній вірі залишилося кільканадцять старих жінок і чоловіків».