РОЗДІЛ III: Спеціальні служби Української Держави гетьмана Павла Скоропадського

Не менш важливою була робота контррозвідки і проти терористичних груп, котрі, як правило, формувалися при підтримці радянської Росії й російського "білого руху". Головною метою терористи визначали фізичне знищення Гетьмана П.Скоропадського. Так, було встановлено, що терористи-есери виношують план замаху на Гетьмана під час його офіційної подорожі до Німеччини. До Берліна мали попрямувати два бойовики цієї групи і там здійснити терористичний акт. За інформацією ОВ ДДВ, наміри ліквідації членів керівництва Української Держави плекали і члени русофільського "Союзу порятунку України" [276].

Більш детально розглянемо оперативну розробку справи по ліквідації терористичної групи, пов'язаної з комуністичним підпіллям і закордонними російськими колами (листопад 1918 р.).

До місцевого відділу ОВ прийшла довірена особа — квартировласник І.Іванча. Він приніс запечатаного листа, якого передала для квартиранта — студента В.Любарського — підозрілого вигляду особа. В листі за підписом "Шура" викладався план майбутнього терористичного акту і наводилась схема місця його проведення. Крім того, адресата просили "переговорити з Володимиром" або "завідуючим провінціальним відділом" щодо формування диверсійної групи з 7 чоловік для підриву мостів і залізниць.

За відсутності В.Любарського на його квартирі оперативна група влаштувала засідку. Завдяки цьому вдалося затримати групу осіб: самого В.Любарського — студента Політехнічного інституту, 24 роки; О.Новикова, що приніс згаданого листа, — токаря Київського машинобудівного заводу, 24 роки; наречену В.Любарського Д.Туріанську — слухачку Вищих жіночих курсів, 20 років; В.Міхновського — студента Політехніки, 21 рік; колишнього квартиранта — Т.Фрідмана, кандидата комерційних наук, 23 роки.

Після затримання цих осіб проводились їх допити, здійснювались обшуки в помешканнях. При обшуку в кімнаті В.Любарського було вилучено плани одинадцяти районів Києва з позначками місць знаходження головного поштамту і телеграфу, дислокації військових частин, штабу Сердюцької дивізії (гвардії Гетьмана) та її охорони, 78 розписок в отриманні грошей за серпень — листопад 1918 р., звіти про кількість, командний склад, справжні найменування, систему постачання німецьких частин в Україні, дислокацію гетьманських офіцерських дружин, фінансовий звіт Київського губкому партії більшовиків. На квартирі у Т.Фрідмана під час обшуку були знайдені мандати про відрядження члена КП(б)У "Семена" для агітаційної роботи в Харкові і Донбасі, 9 документів шпигунського характеру про дії військ Української Держави проти повстанців, список таємної агентури. Таким чином було попередньо з'ясовано, що йдеться про наявність законспірованої міжрегіональної групи розвідувально-диверсійної й терористичної спрямованості, зв'язаної з комуністичним підпіллям.

На допиті В.Любарський заперечував свою причетність до знайдених документів і засвідчив, що колишній квартирант Т.Фрідман залишив частину своїх речей, прохав його отримувати листи, що будуть надходити для нього. Всього надійшло 5 листів. Т.Фрідман також не визнавав своєї належності до комуністичної організації. Він показав, що його знайомий "Павло", студент Київського університету, просив одержувати для нього кореспонденцію, сплачуючи за цю послугу і за квартиру 300–400 крб. на місяць. Як заявив Т.Фрідман, він згодом хотів відмовитися від посередництва, але "Павло" погрожував його вбити. О.Новиков заявив на допиті, що зустрів свого часу на квартирі у Любарського невідому йому особу, що назвалася "Володєю". Через кілька днів після знайомства "Володя" попросив його віднести листа Любарському, мовляв, з пропозицією стати репетитором його сестри. Свідчення В.Міхновського не зацікавили слідство, і його звільнили. Д.Туріанська засвідчила, що вона відвідувала В.Любарського як наречена і для "спільного вивчення вищої тригонометрії".

Оскільки підслідні вперто не визнавали своєї причетності до справи, було проведено експертизу почерку. За її результатами Т.Фрідман був ідентифікований як "Семен", член Київського губкому партії більшовиків України. Виявилося, що лист за підписом "Шура" написаний О.Новиковим, що також свідчило про його активну роль у роботі злочинної групи. Крім того, цим же почерком були написані розписки в отриманні грошей від "Петра". "Петром" слідство схильно було вбачати В.Любарського, котрий вів таємне листування. Після попереднього слідства затримані (крім звільненого В.Міхновського) були поміщені до Лук'янівської в'язниці. Після цього у справі продовжувались оперативно-розшукові заходи. На жаль, матеріалів про її подальше вирішення не знайдено [277].

Говорячи про утримання під арештом підслідних, зауважимо, що на той час губернські старости і міські голови мали право тримати таких осіб під арештом до 2 тижнів, а міністр внутрішніх справ міг продовжити цей термін до 2 місяців [278].

У червні 1918 року в Києві співробітники ОВ затримали для з'ясування особи невідомого у військовій формі та спорядженні, котрий назвався підхорунжим 20-го Донського козачого полку Сергієм Рафальським. В ході дізнання вони встановили, що насправді це жінка, житомирська міщанка Роза Висоцька — відома анархістка-комуністка "Маруся Никифорова", — яка скоїла ряд убивств та збройних грабунків у Катеринославській, Херсонській та інших губерніях під час більшовицьких виступів. Вона як ватажок і організатор нападів керувала навіть військовими частинами, здійснювала вибухи, підпали, вбивства, зокрема: пограбування заводу Ельворта в Єлисаветграді (понад 100 тис. руб.), державного банку в тому ж місті (понад 300 тис. руб.), убивство Єлисаветградського військового начальника полковника Владимирова. "Маруся Никифорова" була заарештована і поміщена в Київську губернську тюрму, а всі матеріали дізнання надіслані Єлисаветградському судовому слідчому в найважливіших справах [279].

Кошти нелегальним підривним формуванням надходили здебільшого дипломатичною поштою. Органи безпеки, наприклад, затримали радянського дипломатичного кур'єра з 3 млн. крб., котрі, як установили, призначались для ворожої діяльності. Займались "дипломати" й більш серйозними справами. Влітку 1918 р. за несумісну з офіційним статусом діяльність було затримано радянського консула в Одесі М.Бека і вісьмох співробітників консульства. Під час обшуку в приміщенні консульства знайшли значну кількість агітаційної літератури, а також керівний документ для підготовки збройних виступів — "Інструкцію для Червоних Гвардій", а також картки з фотографіями і біографічними даними осіб, що вступили до бойових підпільних організацій [280].

За умов активної підривної роботи іноземних спецслужб та підпілля різних орієнтацій особливого значення набувало оперативне забезпечення боєздатності самих органів Державної варти. Освідомчі відділи докладали зусиль і до підтримки внутрішньої безпеки.

Освідомчий відділ, наприклад, припинив ворожу діяльність в ОВ ДДВ агента "білої" організації баронеси М.Нітц [281]. Аналогічну операцію провели в серпні 1918 р. у Миколаєві. Тут в.о. місцевого комісара П.Шахотін та в.о. начальника місцевої варти польський соціал-демократ Я.Зіберт вели серед чинів Державної варти агітацію антиурядової спрямованості, намагалися схилити їх до невиконання службових обов'язків. Для з'ясування обставин їх злочинної діяльності до Миколаєва направили чиновника ДДВ Бєлєвцова, в обов'язки якого входило виявлення неблагонадійних елементів у підрозділах варти. Після розслідування згадані посадові особи і ще 17 працівників, причетних до справи, були звільнені. Заходами ОВ при херсонському губернському старості були виявлені факти проведення антигетьманської агітації з боку ряду співробітників повітової адміністрації [282]. Оперативного забезпечення потребували подекуди навіть ті збройні підрозділи, що відповідали за охорону громадського порядку. Як повідомляв, наприклад, голова Союзу земельних власників Каменецького повіту Харжевський, місцеві сотні "повітової варти" і "прикордонної сторожі", набрані з антисоціальних елементів, вчиняють протиправні дії щодо місцевого населення [283].

Сили освідомчих відділів залучалися і до боротьби з особливо небезпечними кримінальними злочинами, які здійснювались організованими угрупованнями. Наприклад, Одеський ОВ під керівництвом ротмістра фон Лангаммера вів розробку ватажка банди грабіжників і вимагачів М.Винницького, що увійшов до історії злочинного світу як "Мішка-Япончик". Цей бандит 10 років провів у в'язницях, вийшов на волю "в дні свободи" у 1917 р. і повернувся до кримінальної діяльності. Після отримання агентурних відомостей про злочини М.Винницького в його домі було проведено обшук, під час якого вилучено більше 16 тис. одиниць російської та австрійської валюти готівкою і не менше — у цінних паперах. Кримінальний капітал М.Винницький відмивав через фіктивне посередництво свого батька — вантажника одеського порту з платнею у 8 крб. на день. Останній значився власником будинку, кінних екіпажів для найму, співвласником кінематографу з розміром паю в 10 тис. крб. По завершенню розслідування було прийняте рішення вислати за межі України М.Винницького та його коханку Ц.Аверман.

Цікава подальша доля цього "короля" одеських бандитів. Після вступу в Одесу Червоної армії "Мішка-Япончик" добровільно прийшов у НК і заявив, що вирішив стати на чесний шлях. Він попросив дозволу сформувати із своїх людей загін для боротьби з "білими". Загін чисельністю в 2 тисячі бойовиків був створений, але вже в першому бою з військами Директорії розбігся. Самого "короля" при спробі втекти застрелив співробітник НК [284].

За агентурною інформацією того ж Одеського ОВ, у вересні 1918 р. припинено злочинну діяльність затятого фальшивомонетника В.Шишла, у якого було вилучено велику суму підроблених українських банкнотів. А завдяки свідченням затриманого був схоплений і їх розповсюджувач І.Ожиган [285].

Перспективним аспектом оперативно-розшукової роботи проти кримінальної злочинності було співробітництво із спеціальними органами інших державних інституцій на території Росії щодо розшуку, затримання злочинців, обміну службовою інформацією. Так, у жовтні 1918 р. голова Крайового Кубанського уряду звернувся до уряду України з проханням допомогти у розшуках і затриманні колишнього комісара (міністра) фінансів Кубанського радянського уряду Д.Дуніна. У квітні 1918 р. той вивіз з Катеринодара коштовності Державного банку (в т. ч. золото і срібло в монетах, зливках, ювелірних виробах) і переправив їх до Царицина. Кубанський уряд просив також для розшуку Д.Дуніна прийняти в Україні групу співробітників його правоохоронних органів. Прохання задовольнили. Хід подальшої роботи контролював в.о. начальника ОВ Тишкевич. Наряд Державної варти провів обшук на київській квартирі Д.Дуніна, однак ні його, ні коштовностей не виявив. Але агентурним шляхом встановили, що він перебуває в Криму (котрий фактично не входив до складу гетьманської держави). За квартирою Д.Дуніна в Києві було встановлене негласне спостереження, передбачені заходи на випадок появи його в місті [286].

Заслуговує на увагу діяльність освідомчих відділів по оперативному забезпеченню боєздатності Збройних сил Гетьманату, що викликалось необхідністю протистояти підривній роботі іноземних спецслужб і внутрішніх антиурядових елементів. Вище йшлося про підривну діяльність радянського емісара Г.Камєнєва серед персоналу військово-повітряних сил України, котра розпочалася у червні 1918 р. Незабаром за ним встановили зовнішній догляд. З'ясувалося, що Г.Камєнєв мав конспіративні зустрічі з офіцерами авіаційних частин в ресторанах, кафе і на вулицях Києва. Емісару не бракувало коштів — при собі він мав пачки купюр по тисячі карбованців. Під час відсутності Камєнєва в номері готелю було проведено обшук і знайдено підроблене посвідчення службовця Першого Українського авіазагону. Г.Камєнєву вдалося завербувати одного з офіцерів авіації — фон Вітте, в якого знайшли розписки про отримання грошей. Співробітники варти заарештували емісара та його агента і помістили їх в Лук'янівську в'язницю [287].

Аби оцінити роботу освідомчих відділів в інтересах збройних сил, варто розглянути оперативно-бойову операцію, проведену в грудні 1918 р. в Чернігівському гарнізоні. У той час значну територію України вже охопило антигетьманське повстання, й емісари УНС намагалися розкласти урядові війська. Об'єктом підривної пропаганди стала і залога м. Чернігова. Місцевий освідомчий відділ через агентуру встановив, що незабаром має відбутися відкритий збройний виступ ряду частин залоги, загітованих представниками УНС. Було прийнято рішення негайно знешкодити заколотників упереджувальними діями. На світанку 4 грудня почалася спільна операція військових підрозділів, загальної міської варти й ОВ. Силами сотні Особливого офіцерського корпусу, міської варти, при підтримці бронемашин, були оточені казарми бунтівних 26-го і 27-го стрілецьких полків 5-го армійського корпусу. Командир корпусу запропонував оточеним скласти зброю. Одночасно завдяки оперативним даним співробітники ОВ провели у місті арешти ватажків заколоту й агітаторів з числа членів партії соціалістів-самостійників. Таким чином, заколотники втратили верхівку в перші ж години операції.

Тим часом тривали переговори з оточеними в казармах вояками. Залишившись без керівництва, вони змушені були капітулювати. Придушення заколоту внаслідок чітких скоординованих дій армії та правоохоронних органів пройшло без людських жертв. Було затримано 72 військовослужбовці. Їх допити проводили працівники місцевого ОВ. Вдалося виявити склад керівних органів заколоту, його активістів та інших причетних осіб. 20 військовослужбовців і 3 цивільні особи з числа затриманих були визнані невинними і негайно звільнені. Разом з тим з'ясовувалися і такі причини розкладу вояків, як злиденне становище, зловживання командного складу, деморалізація під враженням поразок гетьманської армії у війні проти повстанців [288].

Освідомчі відділи проводили оперативно-розшукові заходи і за фактами злочинів проти мирного населення у воєнний час. Встановлювалися особи, що брали участь у розстрілах і грабунках під час більшовицької окупації Києва часів Центральної Ради, коли загони Муравйова знищили кілька тисяч громадян. Тільки у Микільсько-Слобідському районі столиці було встановлено 38 таких осіб, по кожному з них проводилося окреме дізнання [289].