Рейди УПА теренами Чехословаччини

Роздiл шостий ДРУГИЙ РЕЙД СОТЕНЬ УПА НА СЛОВАЧЧИНУ

Зимою 1946 року, тодi ж, коли СРСР та Чехословаччина готувалися до спiльної боротьби з українськими повстанцями, розпочинається пiдготовка другого рейду УПА на Словаччину. Окрiм успiху попередньої акцiї, були ще й iншi фактори, що спричинили його проведення. Перш за все, це момент, який стосувався внутрiшньо-полiтичного життя Чехословаччини, а саме виборiв, що мали вiдбутися тут у травнi 1946 року. На цю подiю покладалися великi сподiвання, адже вибори повиннi були визначити полiтичне майбутнє країни на найближчий час. Поряд з тим, був ще один фактор, зовнiшньополiтичний, що теж, певною мiрою, спричинив проведення рейду. Саме в 1946 роцi загострення вiдносин мiж колишнiми союзниками СРСР та країнами заходу набуло явного характеру. Промова Черчіля у Фултонi 5 березня того ж року засвiдчила, що свiт роздiлився на два ворогуючi табори, i подала антирадянським рухам опору надiю на допомогу Заходу1. Як i першого разу, пiдготовка рейду розпочалася задовго до його проведення. Керувати нею було доручено Василевi Галасi-"Орлану". "Вiн, – пише про це його дружина Марiя Савчин у своїх спогадах, – проводив наради з командирами сотень, що мали йти в рейд, виготовляв iнструкцiї щодо їхнього завдання, готував вiдповiдну лiтературу, яку повстанцi мали розповсюдити серед населення"2. Ще 20 сiчня вiн доповнив, написанi попереднього року "Короткi вказiвки" роздiлом "Кличi для усного поширення й до написiв на видних мiсцях"3. Вiдповiдальним за полiтично-пропагандистську роботу пiд час акцiї було призначено головного редактора журналу "Перемога" Ярослава Пецiва-"Вадима". Командиром рейдуючого вiддiлу став Володимир Гошко-"Мирон", учасник i командуючий однiєї з груп першого словацького рейду. Окрiм його сотнi, в рейд повиннi були вирушити сотнi Василя Шишканинця-"Бiра"1 та "Дiдика" (прiзвище невiдоме), командування якою на час рейду перебирав "Кармелюк" (прiзвище невiдоме)2. Склад сотень посилили залученням до них пропагандистiв з надрайонiв. Загалом, для участi в акцiї було задiяно близько 1000 повстанцiв3.

В iнструкцiї, виданiй командиру вiддiлу Василем Галасою, вказувалося: "Вивчити докладно "Короткi вказiвки", яких пiд час походу мусите притримуватися [...]. Закiнчити пiдготовку (поправити взуття, одяг, засоби їжi, набої, приготувати конверти, дьоготь чи фарбу для малювання гасел), мiж вiддiлами роздiлити пропагандивнi матерiали [...]. Як тiльки стрiнетеся з населенням, розпочинайте нашу акцiю [...]. Треба буде навiдати багато будинкiв, зустрiчатися i говорити з багатьма людьми. Виясняти їм мету нашого приходу i нашої боротьби. Це мусить бути виконане вже в перших годинах пiсля приходу, щоб з першим свiтанком рознеслося по цiлiй Чехословаччинi не тiльки те, що ми прийшли, але, перш за все, те, скiльки нас, за що воюємо, про що говоримо, як ми одягненi, як озброєнi. Наш прихiд має викликати в цiлiй Чехословаччинi не страх, а симпатiї до нас [...]. На першiй же зупинцi по переходi кордону звернутися до якогось учителя або священика, щоб переклав гасла (доданi до "Коротких вказiвок") [...]. Малювати гасла дьогтем на будовах (адмiнiстративнi або нежитловi, якщо заселенi, то хiба з дозволу господаря) [...]. Коли б неможливо було дiстати дьогтю чи чорної фарби, малювати вапном на чорну основу [...]. Збори скликати у вечiрнiх годинах (тодi кращий ефект)"4.

Для поширення пiд час проходження маршруту рейду було приготовано наступнi пропагандистськi матерiали:

1) "Оголошення" словацькою i українською мовами (з роз'ясненням мети приходу) – 500 штук;

2) листiвки "Чехи! Словаки! Вояки!" чеською, словацькою i українською мовами – 135 шт;

3) "Декларацiя Проводу ОУН пiсля закiнчення Другої свiтової вiйни" з травня 1945 року – 135 шт;

4) пiдпiльнi журнали "Ідея i чин" (центральний орган Проводу ОУН) ч.9, "Інформатор" (видання Пресової Служби УПА);

5) брошура "Рiшення Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН" (усiма слов'янськими мовами);

6) брошура члена Проводу ОУН Дмитра Маївського-"Думи" "Бiльшовицька демократизацiя Європи";

7) брошура "Платформа УГВР";

8) звернення "До цiлого культурного свiту! Вiдкритий лист українцiв, замешкалих за лiнiєю Керзона" (протест проти польського терору i примусового виселення українцiв);

9) листiвки до полякiв ("Переселенцi", "Поляки! Вiковий захiдний сусiде", "Полякам" та iншi)1.

Крiм того, Василь Галаса спiльно з Ярославом Старухом, Провiдником ОУН на Закерзоннi, написали листа до президента Чехословацької республiки Едварда Бенеша2. Всього, за пiдрахунками чеського автора Свободи, було взято близько 20 видiв лiтератури3. Кожен повстанець мав у своєму наплiчнику по 10 примiрникiв кожного роду лiтератури, решта було в обозi.

Для полегшення добування повстанцями харчiв, було виготовлено спецiальнi "Посвiдчення на продукти" у формi квитанцiй з таким, приблизно, змiстом: "Ми, українськi повстанцi, дякуємо за пожертву харчових продуктiв для Української Повстанської Армiї. Вартiсть вашої пожертви буде компенсовано майбутньою Українською Самостiйною Державою"4. Окрiм цих посвiдчень, повстанцi були також забезпеченi частково грошима та 11 конями, яких мали продати в разi нестачi коштiв5.

В цитованiй вже iнструкцiї "Друже Мирон" Василь Галаса уточнює процес роздачi пропагандистського матерiалу: "Оголошення" розсилати до чехословацьких командирiв, настроєних проти бiльшовикiв, посилати урядовцям, жандармерiї, iнтелiгенцiї, особливо священикам [...]. Листiвки "Чехи! Словаки! Вояки!" давати, головно, вiйську, але й цивiльному населенню читати їх на зборах [...]. "Вiдкритий лист" роздавати населенню, органiзовувати його публiчне читання, поширити цей лист при допомозi словакiв по цiлiй Чехословаччинi. "Декларацiю" поширювати, головно, мiж iнтелiгенцiєю, особливо мiж католицьким членством Демократичної партiї"1.

Останнi настанови стрiльцi з трьох рейдуючих вiддiлiв отримали в селi В. [зашифрована назва – В.В.], де вони були зiбранi 4-5 квiтня 1946 року. Там же визначено точний час переходу словацького кордону – 6 квiтня о 21:302.

Про наявнiсть повстанських вiддiлiв на теренах Словаччини чехословацьке вiйсько деякий час не знало, так як перетин ними кордону не був зафiксований3. Щойно в документi вiд 9 квiтня 1946 року читаємо: "В нiч з 6 на 7 квiтня близько 24:00 прийшла група бандерiвцiв з напрямку Ясєл – Хвостейов [...]. Було їх близько 100-150 осiб, дуже добре озброєних легкою зброєю рiзних типiв i добре вбраних, переважно в польськi, нiмецькi, угорськi унiформи, а також в цивiльному i випадково комбiнованих унiформах"4. Інформацiя, подана у цьому матерiалi стосується однiєї з рейдуючих сотень, так як, згiдно з попередньо затвердженим планом, цей перехiд, як i все подальше пересування вiддiлiв, вiдбувся трьома окремими групами.

Сотня "Бiра" просувалася маршрутом Межиляборцi – Гуменне – Вранов – Пральтовцi – Стропкiв5. Її рейд тривав 16 днiв i пройшов без значних боїв чи пригод, повстанцi встигли вiдвiдати 31 словацьке село. Согня "Мирона" рухалася шляхом Межиляборцi – Стропкiв – Пральтовцi (де повстанцi побували на околицях мiста) – Бардеїв – Пряшiв – Сабiнов i дiйшла до околиць Кошиць. Загальна траса цього вiддiлу складала 311 кiлометрiв, i пiд час рейду вiн навiдався до 49 мiсцевих сiл1. Остання сотня пiд командою "Кармелюка" (в складi якої, до речi, був Ярослав Пецiв-"Вадим") iшла через Межиляборцi, Гiральтовцi, Стропкiв, Бардеїв, Пряшiв, Вранов, Гуменне i Мiхайловцi. В час проходження маршруту члени цього вiддiлу побували у 26 селах2.

"Коли ми дiсталися в глибину Словаччини, – читаємо у звiтi "Вадима", – на кожному кроцi мали можливiсть розвинути свою дiяльнiсть. Ми реагували на рiзнi справи, вiдповiдали на запитання людей, i кожна така дрiбниця мала значення для бiльшого чи меншого розумiння нашої мiсiї. Це стосувалося як простих людей, так i iнтелiгенцiї. Докладно роз'яснювали населенню, хто ми i за чим знову прийшли на Словаччину як гостi, а не як вороги, проти кого i за що боремося, яке наше ставлення до iнших народiв i до сьогоднiшнiх полiтичних подiй. Насамперед, треба було роз'яснити, чому називаємо себе бандерiвцями, чому наша офiцiйна назва Українська Повстанська Армiя, яке наше вiдношення до Власова – тому, що нас часто вважали за власiвцiв, яких там не люблять, якi головнi iдеї нашої програми, наше ставлення до релiгiї, тому що для них це питання дуже важливе [...]. Це все треба було роз'яснювати на громадських зборах, пiд час розмов з населенням, в дискусiях з iнтелiгенцiєю чи пiд час коротких вiдвiдин у хатах. Займалися цим переважно полiтвиховники, командири i досвiдченi стрiльцi. Кожний використовував найменшу нагоду i всiма силами намагався зробити щось в тому напрямi [...]. Найчастiше ми за двадцять чотири години завжди заходили до кiлькох сiл"3.