Рейди УПА теренами Чехословаччини

Загалом незначна кiлькiсть чеського вiйська, що була вислана проти сотень УПА, не могла зупинити їхнього просування. Пояснюється це також значною мiрою i небажанням воювати з УПА. Ось, що читаємо про це в пiдпiльному виданнi Вiйськової Округи УПА "Говерля" "Чин Зброї": "Вправдi большевики на скору руку озброїли були вiддiли чехословацької армiї i обложили ними лiнiю Спiська Нова Весь – Пряшiв – Гуменне, але чехословацьке вiйсько i українськi повстанцi обопiльно себе обминали"1. Аналогiчна ситуацiя була iз мiсцевими станицями Народної Безпеки, головне управлiння розвiдки при мiнiстерствi оборони ЧСР прямо зазначало, що основною причиною повiльного перебiгу антибандерiвських акцiй є "недостатнє бажання органiв НБ, їхнi станицi надавали iнформацiю про ворога з запiзненнями i звалили весь тягар боротьби на вiйськовi органи"2. Крiм того, повстанцям, завдяки своїй мобiльностi, вдалося ввести чехiв в оману стосовно своєї чисельностi, їх часта поява у рiзних населених пунктах, iнодi досить вiддалених один вiд другого, створювала iлюзiю великої кiлькостi учасникiв рейду. To й же Хньоупек, наприклад, визначає чисельний склад українських повстанцiв на словацьких теренах станом на 17 вересня 1945 року шiстьма тисячами воякiв3.

До середини вересня рейдуючий вiддiл, перейшовши Гiральтовський окрес, вийшов на терени Пряшiвщини, де зупинився бiля села Руськi Текляки. Пiсля недовгого перепочинку, вояки УПА рушили далi через Сабiнiвський (села Мiхаляни, Бодольок, Бальпоток, Градiско), майже весь Бардiївський, Стропкiвський, Гуменський та Снiнський (села Ацiдовце, Зубне, Яблонки, Телеповцi) окреси Словаччини4. В останньому повстанцi влаштували для населення кiлька концертiв. "Треба пiдкреслити, – писав з цього приводу Шанковський, – що значна кiлькiсть рейдуючих повстанцiв – це були випускники другого турнусу Першої Старшинської школи УПА "Оленi". Цi колишнi студенти Львiвського унiверситету й учнi середнiх шкiл склали дуже гарний хор, що давав усюди концерти для мiсцевого населення i спiвав по церквах"5. З останнього села Телеповцi, що знаходилося за вiсiм кiлометрiв вiд словацько-польського кордону, повстанцi повернулися на Закерзоння.

Загалом, за час рейду не вiдбулося значних боїв мiж загонами чехословацької армiї та вояками УПА. "Банди, – писав Хньоупек про вiддiли УПА, – минають їх [боїв – В.В.] постiйним i частим пересуванням, тим також створюють в населення враження великої сили"1. Фактично, чехам так i не вдалося нав'язати їм бiй. Повернення повстанцiв на Україну було зумовлене виключно тим, що їх завдання на теренах Словаччини були виконанi, а тому об'єктивними можна вважати слова Хньоупека, який сказав: "Нашi операцiї вплинули на вiдхiд бандерiвцiв, як торiшнiй снiг на передторiшню зиму. Якби хотiли, то зосталися б. He захотiли – вiдiйшли"2.

Рейд вiддiлiв УПА набув значного розголосу в словацькому суспiльствi, дiї українських повстанцiв стали темою численних репортажiв мiсцевої преси. Так, зокрема, Братiславський часопис "Час" у номерi 124 з вересня 1945 року писав: "Словацька суспiльнiсть була в цих днях занепокоєна дiями органiзованих банд на теренах Схiдньої Словаччини. Щоб поiнформувати наш загал про дiйсний стан речей, ми вислали до Кошиць окремого звiтодавця, а цей засягнув докладних вiдомостей в Кошицях i Пряшевi [...]. До села Суха в Стропкiвському повiтi прийшов озброєний вiддiл, що числив около 250 люда. Цей вiддiл розтаборився в селi, а кругом розставив стiйки [...]. Зi села Суха вiдiйшли до польського кордону. Останнiй раз бачили їх в селi Прикра [...]. Невеликий вiддiл з'явився в Сланських горах... Народня Безпека поробила всi заходи, щоб унешкiдливити тi банди. Має докладнi данi про їх побут i є в зв'язку з вiйськовим командуванням. При цiй нагодi треба спростувати пропаганду, яка твердить, що вiйськове командування зарядило мобiлiзацiю кiлькох рiчникiв до боротьби з бандерiвцями. Це не є згiдне з правдою, бо потреби такого кроку немає"3. Цiкаву iнформацiю подає газета "Демократ" з 20 вересня того ж року: "Останнiми тижнями, – читаємо тут, – з'явилися у пiвденно-схiднiй частинi Словаччини озброєнi групи [...]. До цього часу не було випадкiв, щоб цi групи допускалися насильства над життям чи майном громадян"4. В iншому, промосковському тонi висловлювалася про повстанцiв мiсцева комунiстична преса. Друкований орган цiєї партiї "Виходословенська правда" з 21 вересня називає їх "злочинними покидьками людства" i вказує, що причиною їх переходу на словацькi терени було те, що вони "ховаються перед суворою рукою справедливостi"1.

Резонанс пропагандистських дiй УПА проявився ще й в iншому, а саме – в активiзацiї дiяльностi словацьких антикомунiстичних органiзацiй. "Антикомунiстичний рух, – писав з цього приводу Хньоупек, – вийшов з пiдпiлля на бiлий свiт"2. В додатку до операцiйного наказу вiд 5 вересня 1945 року зазначалося, що в Гуменному заявилися писанi вiд руки листiвки, в яких звучав заклик до сло-вакiв "Хлопцi, йдiть до гiр!"3 В кiнцi того ж 1945 року почали масово поширюватися писанi вiд руки та друкованi листiвки, в яких зазначалися наступнi вимоги до тодiшньої чехословацької влади: звiльнити з пiд суду Йозефа Тiсу та iнших представникiв державного апарату Словацької держави, створення окремої словацької полiтичної партiї. В разi невиконання цих вимог невiдомi автори листiвки погрожували всенародним бойкотом виборiв до парламенту4.

Дуже цiкаву iнформацiю про активiзацiю пiдпiльних словацьких органiзацiй в другiй половинi 1945 року подає газета "День" (орган Народного фронту) в № 81 за 24 березня 1946 року в публiкацiї пiд назвою "Фашистська нелегальна органiзацiя на Словаччинi викрита". Зважаючи на те, що частина цих даних мають безпосереднє вiдношення до теми даного дослiдження, дозволю собi докладнiше переказати цю статтю, переклад якої, до речi, був здiйснений українськими повстанцями. Отже, тут читаємо про пiдпiльну словацьку органiзацiю, створену на основi органiзацiй Глiнкова Младеж (голова доктор Ходьмовський) та ГСЛС [можливо, якась з партiй доби Словацької держави] (голова Антон Кнiшант) влiтку 1945 року. Метою органiзацiї було вiдродження незалежностi Словаччини, для цього проводилася видавнича дiяльнiсть (газета "Словак" накладом 500 – 1000 примiрникiв), магазинувалася зброя. Основне членство органiзацiї складала студентська молодь, словацька iнтелiгенцiя та католицьке духовенство. Органiзацiя була розкрита в березнi 1946 року, проте, як читаємо в кiнцi цiєї статтi, "дiяльнiсть цього руху ще продовжується".

Взагалi, всi повстанськi звiти з першого словацького рейду пiдкреслюють надзвичайно приязне i дружнє ставлення словакiв до стрiльцiв УПА. Характерне воно було навiть i для деяких працiвникiв органiв державної безпеки. В телеграмi, котра iнформує керiвництво Сбору Народної Безпечностi про важкi порушення дисциплiни рядовим членством цiєї органiзацiї, вказується: "Деяких членiв Народної безпечностi треба перевести. Наприклад, зi станицi НБ в Папiнi, де бандерiвцi були i спокiйно, поприятельськи, забавлялися з членами НБ, також зi станицi НБ в Телеповцях, Улiч, Старiна. Видно, що органи безпеки цього окресу не є небезпечнi бандерiвцям, анi бандерiвцi їм [...]. В Телеповцях службовцi весело забавлялися з бандерiвцями i бандерiвцi навiть танцювали. В Збої фiнансова сторожа замiсть того, щоб воювати, дискутувала з бандерiвцями. Те саме в Рунiнi"2.

Великий переполох викликала поява українських повстанцiв в мiсцевих, особливо сiльських, осередках комунiстичної партiї Словаччини. Доброю iлюстрацiєю того є наступний документ: "Снiна. 28.11.1945 [...]. Окрес Снiна сусiдує з Польщею, є гiрським, i бандерiвцi можуть в ньому легко переховуватися. Влiтку їх випади були обмеженi, так як в кожному селi була, крiм Народньої Безпеки, ще органiзована й добровiльна мiлiцiя в складi 10-15 людей, в основному, членiв СКП [Словацької Комунiстичної партiї – В.В.] або безпартiйних. Коли добровiльна мiлiцiя була роззброєна i розпущена, що сталося наприкiнцi вересня, бандерiвцi стали частiше навiдувати наш окрес. Ввечерi i вночi вони вiльно рухаються по селах, добре знають членiв комунiстичної партiї i говорять, що всiх їх чекає ганебна смерть. Це дiяльнiсть нашої реакцiї, бо iнакше бандерiвцi не знали б, де хто знаходиться, хто є комунiстом i як зветься. По селах повна панiка, а в комунiстичнiй партiї хаос. З села Нова Седлiце були члени на окресних зборах i зажадали, щоб їх виписали з партiї. Те ж дiється в усiх селах"3. В iншому документi з того часу читаємо: "В багатьох випадках стається так, що товаришi з сiл приходять в секретарiат [комунiстичної партiї – В.В.], щоб повернути членськi квитки або одноголосно заявляють, щоб їх "викреслили" з партiї. В бiльшостi сiл неможливо скликати членськi збори. Коли їх скликаєш, нiхто не приходить. Якщо будуть i надалi банди на землях Словаччини, то похитнуться й так ослабленi позицiї партiї"1.

Для того, щоб протиставити словацьке населення стрiльцям i старшинам рейдуючих вiддiлiв, офiцiйна влада країни, яка все бiльше потрапляла пiд вплив Москви, розпочала активну пропагандистську кампанiю iз дискредитацiї українських повстанцiв. Їх стали зображати як бандитiв, як рештки нiмецької армiї, їм почали приписувати масовi грабежi та вбивства. Бiльше того, за даними Лева Шанковського, восени 1945 року в Снiнському окресi було зорганiзовано спецiальний загiн за зразком агентурно-провокативних боївок МГБ, який пiд маркою УПА проводив деякий час грабiжницькi напади на населення2. Дещо обґрунтовується ця думка в статтi "Армiї-примари проти Росiї". Тут, зокрема, читаємо: "НКВД часом перевдягається за українських повстанцiв, почiплює тризуб i шукає "втраченого зв'язку" або прямо грабує i знущається над населенням, щоб знеохотити його до повстанчого руху. Чому б не могло воно робити того в Чехiї, Словаччинi [...], щоб прохолодити небезпечнi симпатiї населення до нашого визвольного руху"3. Далi автор статтi наводить конкретний приклад – свiдчення чеської селянки про "бандерiвський" напад: "В годинi другiй ночi вдерлося до сiльської хати, де переночовувало 8 чоловiкiв i 5 жiнок, 30 озброєних людей з гiтлерiвськими гакенкройцами на раменах. Мiшаною нiмецько-чеською мовою почали обвинувачувати селян, що вони зрадили Гiтлера. "Хто ви такi? " – запитав Емiль [один iз присутнiх селян – В.В.] – "Бандерiвцi", – вiдповiв їх провiдник. – "Кажу вам про те, бо це не робить рiзницi. Ви нас i так не зрадите". На даний знак бандерiвцi пострiляли всiх жiнок i чоловiкiв крiм ... Марiї, яка це все i розповiла"4.

Очевидно, доречно буде розглянути iншi випадки вбивств, якi несправедливо приписуються українським повстанцям. Богуш Хньоупек як найстрашнiший приклад "бандерiвського" терору наводить вбивство в селi Колбашов десяти i в селi чотирьох євреїв. Вбивцями, за свiдченнями очевидцiв, якi переказує чеський автор, були люди "в нiмецьких, угорських та росiйських одностроях"1, крiм того, згiдно документiв, вони розмовляли українською, польською, чеською мовами2, тобто не мали жодних ознак, притаманних виключно воякам УПА. Проте, це не заважає чехословацьким авторам стверджувати, що вони – "бандерiвцi". I ще один дуже цiкавий момент, не врахований ними, очевидно, свiдомо: згаданi вбивства сталися в груднi 1945 року, тобто в час , коли на території Словаччини вiддiлiв УПА просто не було. Врештi, згаданий автор практично не бачить рiзницi мiж українськими повстанськими загонами та iншими нелегальними збройними формуваннями, що тут дiяли. Особливо це стосується решток Росiйської Визвольної Армiї, так званих "власiвцiв"3. До прикладу, вiн розповiдає про напади на схiднословацькi села у груднi 1945 року "великих загонiв бандерiвцiв-власiвцiв"4.

У звiтi з 1946 року одного з рейдуючих теренами Словаччини вiддiлiв згадується про поширюванi чехословацькою армiєю звернення до УПА, в яких вказується, що, можливо, вбивства, приписуванi бiйцям УПА, здiйсненi невiдомими кримiнальними злочинцями5. Нерiдко бували й випадки, коли мiсцеве населення, користуючись замiшанням, викликаним появою повстанських вiддiлiв, зводило порахунки з окремим представниками влади, особливо вдавалися до того рiзноманiтнi пiдпiльнi антикомунiстичнi органiзацiї. До речi, в тих же звiтах про акцiї в 1946 роцi українськi повстанцi констатують досить сильнi антисемiтськi настрої серед словацького населення6. Йозеф Родак у своїй статтi "Похiд бандерiвцiв на Схiдну Словаччину" також вказує на iснування мiсцевих злочинних груп, що реально не мали нiчого спiльного з вiддiлами УПА, а проте їх злочини приписувалися українським повстанцям1. Отже, безпiдставним є твердження про "бандерiвський терор" пiд час проходження рейдiв, основним завданням яких було якраз викликати симпатiї у словакiв i нав'язати з ними спiвпрацю, а тому поведiнка стрiльцiв пiд час перебування на словацьких землях повинна була бути зразковою. На територiї Словаччини вiддiли УПА мали готувати ґрунт для спiльної боротьби українцiв i словакiв проти росiйського iмперiалiзму, а не залишати пiсля себе неприємнi враження та ненависть.

Пiдсумовуючи результати першого словацького рейду, слiд вiдзначити, що вже незабаром по його закiнченнi було зроблено дальшi кроки на шляху до налагодження спiвпрацi мiж словаками та УПА. Протягом жовтня 1945 року вiдбулося двоє переговорiв на цю тему. В перших iз них, якi проходили 26 жовтня, брав участь комендант словацької прикордонної застави та районний провiдник ОУН "Соковик" (прiзвище невiдоме). У звiтi останнього з них зазначалося, що в розмовi були пiднятi такi теми:

"1) Боротьба українського народу в свiтлi iсторiї.

2) Теперiшнє загальне становище в свiтi.

3) Лiнiї полiтики США, Англiї та СРСР.

4) Большевицькi методи поневолення народiв та пiдбольшевицька дiйснiсть (розрiз мiж большевицькою пропагандою i дiйснiстю).

5) Наша теперiшня боротьба та спiльний фронт поневолених народiв у боротьбi з большевизмом"2.

Наступна зустрiч, тепер уже мiж комендантом словацької жандармерiї i українськими повстанцями на чолi з широковiдомим сотенним, а тодi ще тiльки пiдпоручником УПА, Степаном Стебельським-"Хрiном" вiдбулася чотири днi пiзнiше. На запитання повстанцiв, якi саме справи бажав з'ясувати для себе на зустрiчi словацький комендант, вiн вiдповiв: "Боротьба українського народу проти комунiзму, про яку починають у нас широко балакати, зацiкавила мене до такого ступеня, що, коли я довiдався про можливiсть нав'язати з Вами контакт, постановив собi особисто з Вами зустрiтися. Грабiжницька полiтика большевикiв на наших землях наставила тепер бiльшiсть словакiв проти бiльшовикiв i їх вислужникiв. Інтересуємося тими, що ведуть з ними боротьбу. Цiлий час, коли я зустрiчався з бiльшовиками чи поляками, то чув, що "бандерiвцi" – це найгiршi банди в свiтi, грабують та мордують невинне населення. Тим часом, тому мiсяць перемашерувало коло 500 Ваших воякiв-партизан, якi нашому населенню через свою культурну поведiнку дуже сподобалися"1. В подальшiй розмовi українськi повстанцi з'ясували ряд питань, що цiкавили словака, зокрема, мова йшла про цiлi боротьби УПА, про методи постачання харчiв для пiдпiльної армiї, отримання зброї, пiдготовку старшинських кадрiв. На закiнчення розмови комендант сказав: "У нас зростає ворожнеча до большевизму i, дай Боже, щоби ми незадовго спiльно почали боротьбу проти большевикiв"2.

Цi зустрiчi вiдбулися на низовому рiвнi, проте мали велике значення, адже вони засвiдчили принципову можливiсть союзницької українсько-словацької боротьби проти СРСР.

Поряд з тим, налагоджувалися взаємини й з iншого боку: мiж Червоною армiєю i армiєю Чехословаччини. Про один з аспектiв їх, який вилився у допомогу, надану чехам Закарпатським моторизованим полком ще в час рейду, йшлося уже вище. Десь вiд тодi розпочинаються постiйнi контакти i з польською армiєю3. Основою спiвпрацi на цьому етапi був обмiн досвiдом боротьби з повстанськими загонами та, що особливо важливо для армiї ЧСР, iнформацiєю про їх пересування, склад, озброєння та тактику. 1 сiчня 1946 року було пiдписано "Договiр про взаємний перехiд державних кодонiв прикордонними вiйськами СРСР та чехословацькими прикордонними вiйськами з метою переслiдування i лiквiдацiї переходячих банд i про взаємну спiвпрацю, пов'язану з цим"4. З радянського боку документ пiдписав пiдполковник НКВС Конторов, з чеського – пiдполковник Ян Станек. Договiр обумовлював особливостi взаємного переходу кордонiв, встановлення умовних сигналiв, розпiзнавальних знакiв.