Рейди УПА теренами Чехословаччини

б) в культурнiй асимiляцiї, цебто в намаганнi найперше денацiоналiзувати українство, а потiм зрусифiкувати шляхом накинення українському народовi росiйської мови, культури, патрiотизму, традицiоналiзму, расизму i месiанства з метою перевиховання народу i створення нової совєтської ментальности людини-робота, раба;

в) в господарськiй експлуатацiї, яка виявляється в колонiяльному становищi України у вiдношеннi до московської метрополiї, у грабiжництвi наземних i пiдземних багатств та в iндивiдуальнiй експлуатацiї працюючих низiв України, через надмiрну працю i нужденну зарплату;

г) в полiцiйному терорi, що засобом збiрної, а зокрема родинної, офiцiяльної вiдповiдальности, переселеннями в пустинi Сибiру i Казахстану, засланнями до пiвнiчних концтаборiв, тюрмами i розстрiлами, а далi облавами на людей, шантажем, провокацiєю i донощицтвом придушує i паралiзує намагання народу визволитися з-пiд ненависного ярма".

Ще одним засобом, до якого вдавалися українськi повстанцi, щоб викрити справжню суть сталiнського режиму, було доведення його тотожностi iз гiтлерiвським, що був добре знайомий чехам i словакам. У своїх iнструкцiях до рейду на Словаччину в 1946 роцi Василь Галаса-"Орлан" вказував такi гасла для усного розповсюдження та написання на видних мiсцях: "Гітлеризм – це нiмецький большевизм, большевизм – це московський гiтлеризм", "Большевицька демократiя – це новiтня тиранiя i деспотiя", "Італiйський фашизм, нiмецький гiтлеризм i московський бiльшовизм – це подiбнi тоталiтарнi диктаторськi системи", "НКВД-НКГБ – це большевицькi гестапо i СД", "Мiж большевицькою i гiтлерiвською терористичними системами нема жодної суттєвої рiзницi", "В большевикiв є концентрацiйнi лагери, збiрна вiдповiдальнiсть, масовi смертнi екзекуцiї, нацiональна нерiвнiсть i гнiт, соцiальна несправедливiсть, усе так само, як у гiтлерiвцiв, тiльки масковане пропагандою".

Звичайно, пропаганда українських повстанцiв не обмежувалася описом тоталiтарної дiйсностi в СРСР, наступним кроком її було зображення небезпеки росiйського тоталiтаризму для народiв Центральної i Схiдної Європи. "Большевицькi iмперiалiсти готуються на пiдбiй цiлого культурного свiту", – читаємо в одному з гасел, приготованих для рейду2. "Ми звертаємося до Вас, братiв слов'ян, чехiв i словакiв, – писав Старух, – не тiльки для того, щоб захистити нашу честь i нашу справу вiд фальшивих звинувачень бiльшовицької пропаганди, яка говорить неправду про нашу боротьбу, але також i в Ваших iнтересах, щоб розповiсти Вам всю правду про радянську тюрму народiв i попередити Вас, щоб несподiвано Ви не позволили втягнути себе в пастку, хитро поставлену для Вас найгiршими ворогами свободи народiв та людини"3. "Перспективи, якi стоять перед европейськими народами, – читаємо з цього ж приводу в статтi Маївського, – оскiльки вони мали б стати громадянами Совєтського Союзу, є зовсiм не рожевi. Вже поминаючи всю примусову чистку суспiльностi вiд усiх нацiонально свiдомих елементiв, поминаючи i ту господарську руїну, яка наступить пiсля насильної колективiзацiї, експлуатацiї, що доведуть до повного зубожiння усiх працюючих, – "союзним народам" прийшлось би перевести глибоку переоцiнку своїх культурних цiнностей i то з виразною метою зруйнувати їхнi самостiйнi первнi в користь спiльної "великої" росiйської культури. Прийшлось би навчитися жити в полiцiйнiй державi, в якiй не вистачає бути лояльним, треба бути ще активним визнавцем большевицької вiри, повсякчасно усмiхненим, щасливим учасником "нового життя"1. При цьому процес загарбання цих країн, вважає Маївський, вже розпочато, хоч вiн проходить ще в прихованiй формi. Фактично продовжено i аргументовано викладено цю ж думку в "Декларацiї Проводу Українських Нацiоналiстiв...": "Щодо зовнiшнього свiту росiйсько-большевицький iмперiалiзм виявляється:

а) в однобiчнiй анексiї чужих земель (терени Фiнляндiї, балтiйськi держави i друтi землi) за iсторичними i стратегiчними принципами;

б) в большевицькiй "демократизацiї" т. зв. "визволених" червоною армiєю европейських країн, що є, на дiлi, пiдготовкою до включення їх як чергових союзних республiк до московської метрополiї;

в) у вмiшуваннi в чужi внутрiшнi справи шляхом органiзацiї комiнтернiвських профспiлок i "товариств дружби з СССР", що є, власне, творенням п'ятої колони в державах, що тяготiють до центрiв конкуруючих великодержав, або й всерединi самих великодержав;

г) у видвигненнi реакцiйних iмперiалiстичних iдей слов'янофiльства й православ'я, щоб на базi слов'янського расизму i релiгiйного центризму залучувати культурно поодинокi країни до орбiти своїх впливiв;

д) в намаганнi зайняти в мiжнароднiй органiзацiї "Об'єднаних нацiй" стале керiвне становище й системою голосування i кiлькiстю голосiв виелiмiнувати будь-яке неприємливе для себе рiшення;

е) в бiльш чи менш формальнiм розподiлi свiту мiж великодержавами на окремi сфери впливiв"2.

Описуючи жахiття розгулу тоталiтарної системи в Українi, Василь Галаса застерiгав у листiвцi, зверненiй до чехiв та словакiв: "Хай це буде пересторогою для всiх народiв, якi ще не знають зблизька бiльшовицької практики! Пам'ятайте, що така сама страшна доля чекає в майбутньому i Вашi народи, коли затiсниться над Вами большевицьке ярмо! Бо московсько-большевицькi iмперiалiсти приготовляють таку долю для цiлої Европи!"

Єдиним можливим засобом боротьби з росiйським iмперiалiзмом представники українського нацiонально-визвольного руху вважали спiльну боротьбу всiх поневолених Москвою народiв, a також тих, кому ця неволя ще тiльки загрожує. "Перед европейськими народами, – читаємо в статгi "Большевицька демократизацiя Европи", – на цiлу широчiнь стоїть, таким чином, питання органiзацiї збройної оборони перед новим жорстоким i грiзним окупантом-iмперiалiстом [...]. Всi минулi сварки за межу чи iсторичну кривду мусять зникнути, бо на порядку дня стали великi проблеми збереження вiкової нацiональної культури, збереження i захист мiльйонiв землякiв, що завтра можуть стати невiльниками i жертвами великої тюрми народiв. Хай почуття власної нацiональної пiдметности й себевартости скрiплює свiдомiсть успiшного знищення гiтлерiвської Нiмеччини, що ще так недавно здавалася непереможною"2. Заклик до об'єднання в боротьбi звучав i в листiвках УПА: "Український народ перший впав жертвою московського червоного фашизму i перший вступив до боротьби проти нього. Сьогоднi цiла Україна i з нею всi другi краї величезної тюрми народiв – СССР – горять в огнi революцiйної повстанської боротьби небувалих розмiрiв. В огнi цiєї боротьби повстає i твориться спiльний визвольний фронт усiх народiв, поневолених i загрожених большевицькою тиранiєю. Україна кличе Вас, нашi Браття-сусiди, до цього великого дiла"3. Схожi заклики мiстить i стаття Ярослава Старуха, де вiн пише: "Ми, українцi, вашi найближчi сусiди i брати зi спiльною слов'янською мовою i кров'ю, звертаємося до Вас через залiзнi, непроникнi кордони iз радянської тюрми народiв. Ми звертаємося до Вас з нашої тяжкої колгоспної панщини i пiдземної рабської роботи в шахтах, з безконечних концтаборiв смертi та депортацiй в Сибiр i вздовж пiвнiчного Океану, ми звертаємося до Вас з наших героїчних бойових лав: станьте з нами до спiльної боротьби проти тиранiї – за свободу народiв i людини, за нову вiльну органiзацiю слов'ян, братню сiм'ю народiв та незалежнiсть наших народiв – за новий вiльний свiт без рабства, терору i страху, без експлуатацiї та бiдування, без взаємної рiзнi та воєн. Зруйнуймо, Брати, спiльними зусиллями тиранiю i встановимо новий свiт вiльних народiв i людей"1.

Тих же основних положень пропаганди, що й у друкованих засобах, дотримувалися i в усному спiлкуваннi з населенням. Звичайно, при цьому iнформацiя подавалася дещо простiше та доступнiше. Адже розраховувалося, що говоритимуть не тiльки спецiально навченi пропагандисти i не тiльки з представниками iнтелiгенцiї чи iншими освiченими колами, що розумiються в питаннях полiтики, а й звичайнi рядовi стрiльцi iз звичайними словацькими селянами. Богуш Хньоупек у своїй книзi подає iнтерпретацiю повстанської пропаганди вустами одного з них – Яна Шкрептача з села Кольбовець Стропкiвського окресу: "Бандерiвцi цiлий час намовляли, щоб я при них органiзував нашу молодь, щоб до них приєдналася, бо вiйна ще не скiнчилася. Сталiн дасть перших п'ять рокiв словакам багато грошей, хлiба, їди i всього бiльше, нiж сам Бог. Але потiм заведе в нас колгоспи, де кожного дев'ятого буде сторожити один росiянин [...], в колгоспах не допустять, щоб робiтник прийшов до роботи пiзнiше, як 5 хвилин. I жiнки будуть спiльнi. Зараз ще є час все направити"2.

Як бачимо з усього вищесказаного, змiст пропаганди українських повстанцiв серед словацького населення був добре продуманим. Характернi його особливостi – опертя на факти та аналiз мiжнародної ситуацїї, побудова варiантiв можливого розвитку подiй в майбутньому, виходячи з вiдповiдних тенденцiй сьогодення. Особливий наголос робився на демократичних засадах iдеологiї українського нацiонально-визвольного руху, зокрема, на iдеї перебудови мiжнародних вiдносин за принципом "Воля народам! Воля людинi!" Цi чинники, плюс вiдповiдно емоцiйно забарвлене подання iнформацiї, повиннi були забезпечити сприйняття пропагованих iдей населенням Чехословаччини.

Роздiл п'ятий ПЕРШИЙ СЛОВАЦЬКИЙ РЕЙД УПА

Пiдготовцi рейдiв вiддiлiв УПА теренами Чехословаччиниi придiлялося багато уваги, зважаючи на те, що вони були покликанi реалiзувати стратегiчно важливi для українського нацiонально-визвольного руху завдання. Невiд'ємним елементом цього процесу був аналiз внутрiшньополiтичного життя захiдного сусiда. Як показують документи українського пiдпiлля, його керiвництво мало необхiдну iнформацiю. В одному з пiдпiльних журналiв, що видавалися на Закерзоннi, читаємо з цього приводу: "Полiтична Чехословаччина управляється двома партiями: демократичною i комунiстичною. Провiдний i особовий склад партiї демократичної становлять люди iнтелiгентнi, iдейнi i знанi на полi полiтичної, адмiнiстративної i наукової працi (немало є замаскованих "гардистiв" – нацiоналiсти). Комунiзм репрезентують i форсують типи новi – в бiльшостi шумовиння. Демократи у своїх потягненнях умiркованi i в полiтичному життi грають ролю старшого брата. Комунiсти дiють розгарячено, оперують пустими фразами у всьому наслiдують свого опiкуна (большевикiв)"1. Як уже вiдзначалося, "большевизацiя" цiєї країни проходила дещо повiльнiше в порiвняннi з iншими державами Схiдної Європи. Публiцисти українського пiдпiлля так з'ясовують причину цього процесу: "[...] Чехословаччина є найдальше висуненим большевицьким форпостом на захiд, большевики, зважаючи на настороженiсть захiдних алiянтiв, змушенi проводити тут обмежену контролем "революцiю", яка справдi не приймає таких жахливих форм, як в Румунiї чи Болгарiї. Якщо в Румунiї чи Болгарiї большевицька Росiя виступає як озвiрiлий i нагий iмперiалiст, то в Чехословаччинi робиться вигляд, нiби большевизацiя вiдбувається з iнiцiативи самого чехословацького народу. Таким чином росiйсько-большевицьке начальство в Чехословаччинi перебудовує чеську армiю на взiр ЧА, робить чистку вiд небажаних елементiв Чехословацького офiцерства i т. iн."

Звичайно, велику увагу придiлено суто вiйськовiй пiдготовцi призначених для рейду сотень. Здiйснити це доручили командиру 24-го Тактичного Вiдтинка УПА "Макiвка" Ярославовi-Дмитру Вiтовському-"Андрiєнковi"2, вiн же був призначений командиром першого словацького рейду. Участь в акцiї повиннi були взяти такi вiйськовi одиницi з Тактичного Вiдтинка "Чорний лiс": курiнь "Пiдкарпатський" під командою Павла Вацика-"Прута"3, в складi сотень "Змiї" (сотенний Микола Корж-"Сокiл") та "Заведiї" (сотенний "Буря" - прiзвище невiдоме), а також сотня "Булава" пiд командою Володимира Гошка-"Мирона" з ТВ "Макiвка". Крiм того, до рейдуючого вiддiлу було прилучено жiночу чоту УПА "Крилатi"4. Перед вiдходом у рейд вiддiл було зiбрано на теренах Самбiрщини5, де повстанцi вiдбули спецiальний вишкiл, який почався за мiсяць перед акцiєю. У "Звiтi за час вiд 15.06. до 31.08.1945 р." пропагандиста "Аркадiя" (прiзвище невiдоме) вказується, що "15.07. працiвник "Тустанi" [осередок пропаганди – В.В.] "Лпмузхлт" [зашифроване iм'я – В.В.] вiдряджений для посилення полiтвиховної роботи у вiддiлах"6. У звiтi за вересень уточнюється, що вiн був направлений "для посилення полiтвиховної роботи у вiддiлах, рейдуючих по чужих землях"7, тобто по Словаччинi. Тодi ж, всерединi липня, для посилення полiтичного вишколу учасникiв рейду туди направили полiтвиховника ТВ "Макiвка" Григорiя Дулина-"Всеволода"8. У його "Звiтi (за час 10.07. до 31.08.1945) по полiтвиховнiй роботi" мiститься запис: "13.07. вiдiйшов на Самбiрщину по дорученнi вiддiлу мiсцевого й кур. Прута на припоручення ком. Андрiєнка"9. Врештi, в звiтi за грудень 1945 року з'ясовується псевдонiм працiвника "Тустанi" "Лпмузхлт". "Д.Клименко, – читаємо тут, – який був направлений ще в половинi липня ц.р. для посилення полiтвиховної роботи в вiдiлах УПА, якi рейдували по чужих землях, не повернувся, а вiдiйшов з вiддiлiв, мабуть, через Австрiю до Італiї. Полiтвиховник д. Всеволод, що був у вiддiлах УПА, перейшов до першого Надрайону, де працює як органiзацiйний референт"1.

25 липня на Самбiрщинi вiдбулася нарада всiх командирiв об'єднаного вiддiлу. "Командир Андрiєнко подав кожному вiддiловi напрям маршу i збiрнi мiсця на випадок евентуального розбиття вiддiлiв. Тому що до лiнiї Керзона було досить далеко, i терен був загрожений, вiддiли мусили посуватися пiдвiддiлами, щоб пiзнiше, на Лемкiвщинi, знову злучитися в одну цiлiсть i прямувати до словацького кордону"2. Вiддiл на чолi з Павлом Вациком-"Прутом" просувався до Закерзоння маршрутом Недiльна – Стрiлки – Грозьова – Кривка – Лiмна – Журавин3. По дорозi повстанцi звели ряд боїв iз загонами НКВД, але сам перехiд польсько-радянського кордону пройшов без жодного пострiлу.

Восьмого серпня 1945 року вiддiли знову зiбралися в лiсi пiд селом Лопiнкою коло Тiсни на Лемкiвщинi4. Тут стрiльцi та командири вiдбули вже останнiй двотижневий передрейдовий вишкiл. Цiкавою була програма навчання, яку знаходимо у вже цитованому звiтi Григорiя Дулина-"Всеволода". Для кращої iлюстрацiї пiдготовки повстанцiв до рейду дозволю собi навести бiльшу цитату з програми: "Звiт по єдино кожної сотнi зокрема.