Рейди УПА теренами Чехословаччини

Багато цiкавої iнформацiї, що стосується тематики рейдiв УПА є в колекцiї документiв "The Peter J.Potichnyj Collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine" бiблiотеки Торонтонського унiверситету. Автор цих рядкiв отримав їх вiд професора Петра Потiчного. Це, перш за все, звiти про акцiю сотень УПА на Словаччинi в 1946 роцi (вони, до речi, незабаром будуть опублiкованi у 33 томi "Лiтопису Української Повстанської Армiї", присвяченому Тактичному вiдтинковi "Лемко")2. З цiєї ж колекцiї походять чехословацькi слiдчi документи Володимира Щигельського-"Бурлаки", якi дуже докладно розповiдають про рейд його сотнi у 1947 роцi3.

Широко представлена тема рейдiв УПА по територiї Чехословаччини в мемуарнiй лiтературi. Дуже ґрунтовними є спогади невiдомого учасника повстанських акцiй на цих теренах в 1945 роцi пiд назвою "Пропагандивний рейд УПА на Словаччину (З нотаток учасника рейду)"4, опублiкованi вперше у журналi "До Зброї" в числi 1 за 1946 рiк. Про цю ж подiю розповiдає репортаж лiкаря УПА "Береста" (прiзвище невiдоме) "На Словаччину (З моєї хронiки про рейд куреня "Пiдкарпатського", пiд командою славної пам'ятi майора Прута на Словаччину)"5, написаний спецiально для журналу Станiславiвського Тактичного Вiдтинка УПА "Чорний Лiс". Бiльш епiзодичними є спогади iнших учасникiв цього рейду, зокрема, стрiльцiв куреня "Пiдкарпатського" "Чубенка"1, "Спiвака"2 (прiзвища невiдомi), Григорiя Костюка-"Вишневого"3. Цiкаву iнформацiю про пiдготовку другого словацького рейду мiстять мемуари Марiї Савчин, дружини Василя Галаси, "Тисяча дорiг"4. Про цю ж акцiю розповiдає в своїх спогадах "Я вибрав собi один шлях" стрiлець однiєї з рейдуючих сотень "Покiрний"5.

Найбiльше представлений спогадами рейд 1947 року. Серед цих мемуарiв хочеться вiдзначити, перш за все, книгу командира сотнi "Ударники-2" Михайла Дуди-"Громенка" "У Великому рейдi"6, яка за стилем написання схожа на вже згадуванi повстанськi хронiки i мiстить велику кiлькiсть цiнної iнформацiї. Надзвичайно багато написано про рейд iншим вояком цiєї сотнi – булавним УПА Юрiєм Борцем-"Чумаком", мемуари якого поданi в цiкавiй формi документальних повiстей та публiцистичних дiалогiв з читачем i чудово передають загальне тло, на фонi якого вiдбувався перехiд сотень УПА на Захiд7. Якщо книга командира цiєї сотнi є бiльш сухою у викладi матерiалу, то Борець подає його емоцiйнiше, що iнколи дозволяє краще зрозумiти тi чи iншi моменти описуваних подiй. Цiкавi спогади пiд назвою "За 99 днiв вiд Перемишля до Пассав" залишив також чотовий цiєї сотнi Михайло Озимко-"Залiзняк"8. Про книгу спогадiв ще одного вояка сотнi "Громенка" – бунчужного Івана Йовика-"Соколенка" вже згадувалось у цiй роботi. Дуже цiнними є книга Івана Дмитрика "Записки українського повстанця. В лiсах Лемкiвщини" та дещо повнiшi за змiстом мемуари ройового Івана Гарасимiва-"Палiя" "З юнацьких мрiй – у ряди УПА"1, обидвi книги є чи не єдиними джерелами до висвiтлення iсторiї рейду сотнi Романа Гробельського-"Бродича". Суттєвим доповненням до документальних даних, що розповiдають про перехiд на Захiд сотнi "Бурлаки" є спогад Володимира Дашка-"Марка" "Вiд Перемишля до Жилiни"2.

Решта спогадiв, використаних для написання роботи, є бiльш епiзодичними. Це, зокрема, спогади Петра Гойсана-"Ворони"3, Осипа Галабуда-"Соловiя"4, Степана Явiрницького-"Березного"5, Павла Охоти-"Остапа"6, Федора Куцого-"Прута"7, Івана Олiяра-"Кума"8, Володимира Гулкевича-"Рубача"9, стрiльцiв "Королика"10, "Тучi"11, "Романа"12, прiзвища яких невiдомi. Частково про розглядувану проблематику згадують у своїх спогадах, що побачили свiт нещодавно, й Іван Кривуцький13 та Анна Карванська-Байляк14.

Дуже цiкавi спогади вдалося записати авторовi цих рядкiв вiд Василя Галаси ("Назар", "Орлан", "Зенон Савченко", "Днiпровський", "Чорноморський") – Заступника Крайового Провiдника ОУН на Закерзоннi та полiтичного референта цього краю, тобто людини, що безпосередньо була причетна до пiдготовки i проведення всiх трьох рейдiв на терени Чехословаччини15, Саме у В.Галаси вдалося, врештi, з'ясувати важливi передумови переходу сотень УПА на Захiд, про якi до того не було жодної згадки у публiкацiях щодо цiєї теми. Пiзнiше вiн оформив подану iнформацiю у статтю пiд назвою "Рейд вiддiлiв УПА iз Закерзоння в Захiдну Європу 1947 р."1. Ласкаво погодилася з'ясувати ряд незрозумiлих моментiв в iсторiї рейдiв УПА й Ірина Камiнська-Тимочко, в минулому "Христя" – провiдниця надрайону ОУН в захiднiй Лемкiвщинi.

Важливу iнформацiю до розглядуваної теми було взято з перiодики української нацiоналiстичної емiграцiї 1946-1950 рокiв, a саме iз журналiв Закордонних Частин ОУН "Визвольна полiтика", "На Сторожi", "Сурма", видання ЗП УГВР "До Зброї" та Органiзацiї Оборони Чотирьох Свобiд України "Вiсник". У згаданих виданнях особливо цiнним для автора були огляди закордонної преси того часу, в яких вдалося знайти також багато згадок про УПА. Власне ця iнформацiя, зважаючи на недоступнiсть для автора закордонної преси тих рокiв, стала основою до написання роздiлу "Захiдна преса про УПА". Окрiм того, цей роздiл поповнювався за рахунок iнформацiї, помiщеної в пiдпiльному журналi, що видавався на Закерзоннi пiд назвою "Інформативнi Вiстi"2. Огляд повiдомлень закордонної преси про УПА мiстить також журнал "Вiсник" з 1987 року3, присвячений сороковiй рiчницi рейду вiддiлiв УПА на Захiд. Проте в ньому є ряд суттєвих упущень, зокрема, деякi газетнi статтi подаються без посилання на час виходу газети в свiт. Копiї кiлькох статей автор отримав вiд Петра Содоля – це публiкацiї в iспанських газетах "Пуебло"4, "Мадрiд"5, голандськiй "Троцеде Блад"6 та американськiй "Детройт Ньюз"7. Для написання роботи автор мав намiр використати також чехословацьку пресу, проте вдалося знайти у львiвських бiблiотеках лише неповну пiдшивку за 1947 рiк органу Комунiстичної партiї цiєї країни "Руде право", номери якого, особливо за липень-серпень того року, друкують багато iнформацiї, хоч i дуже тенденцiйної, про боротвбу з вiддiлами УПА.

На жаль, тема рейдiв УПА чехословацькими теренами є досить бiдно представлена фотографiчними матерiалами. Пояснюється це умовами пiдпiльної боротьби українських повстанцiв, вiдсутнiстю вiдповiдної технiки та вимогами конспiрацiї. Але, попри все, маємо ряд фотографiй з рейду сотнi "Бурлаки", донесених в Нiмеччину тими стрiльцями вiддiлу, яким вдалося пробитися з оточення. Дуже цiкавими є двi свiтлини сотнi "Громенка", зробленi незабаром пiсля прибуття її до американської зони окупацiї Нiмеччини. Цiннi фотоматерiали про боротьбу чехословацької армiї та служби безпеки з повстанцями мiстить, згадувана у попередньому роздiлi, книга Франтiшека Кауцького i Ладiслава Вандурека.

Отже, як видно iз наведеного матерiалу, джерельна база дослiджуваної проблематики є достатньо великою. Сподiваюся, це стане додатковою запорукою об'єктивностi пропонованого читачам дослiдження.

Роздiл третiй ТАКТИКА ПОВСТАНСЬКИХ РЕЙДIВ

Столiття, що минуло, ввiйде в iсторiю як, перш за все, столiття двох свiтових воєн, участь в яких брали мiльйони людей з рiзних держав. Роль одиницi, окремого вояка, зводилася у них майже до нуля, усе вирiшували велетенськi маси вiйськ i озброєнь. Поряд з тим, саме в наш час небувалого розвитку набула й iнша форма боротьби – партизанська. Вона навпаки базувалася на дiях незначної кiлькостi воякiв i вимагала вiд кожного з них високої професiйностi та, що не менш важливо, iнiцiативи в її застосуваннi. Партизанська тактика давала змогу успiшно протистояти переважаючим кiлькiсно i технiчно вiйськам, а тому стала основою бойових дiй бiльшостi нацiонально-визвольних рухiв, якi не могли розраховувати на паритет у боротьбi з ворогом. Як приклад можна згадати успiшну вiйну арабiв проти турецького поневолення пiд керiвництвом всесвiтньовiдомого практика i теоретика партизанки Лоуренса Аравiйського; дiї iрландських повстанцiв у боротьбi з англiйцями, що розгорнулася пiсля 1919 року; антиколонiальнi вiйни в Індонезiї, Індокитаї та Африцi, котрi з особливою силою розгорiлися у другiй половинi нашого столiття та, звичайно, хронологiчно найближчi до нас подiї росiйсько-чеченської вiйни.

Мао Цзе Дун, лiдер комунiстiв Китаю, партизанськi загони котрих значно посприяли їх перемозi в громадянськiй вiйнi у 1949 роцi, вказував у своїй книзi "Партизанська боротьба", що "тактика партизанської вiйни повинна опиратйся на елементи iнiцiативи, рухливостi, планування i зачiпних дiй в достосуваннi до положення ворога, властивостей терену, комунiкацiйних засобiв, атмосферних умов, сили партизан i населення в окресленому часi i мiсцi, на елементi маневрування, тобто униканнi сильних мiсць ворога i атакуваннi слабих, забезпеченнi собi свободи удару та вiдступу, даваннi боїв коротких, зi скорим вислiдом, як теж на дiяннi згiдно з принципом: вiдступати, коли ворог атакує, непокоїти його, коли вiн вiдпочиває, вдаряти на нього, коли вiн вичерпаний та переслiдувати його, коли вiн вiдступає"1.

Безперечно, тактика партизанської вiйни є дуже вiдмiнною вiд тактики частин регулярної армiї i, якщо порiвнювати, то перша з них є найбiльш схожою до дiй десантних чи диверсiйних частин другої. Як уже зазначалося, в своїх дiях партизани стикаються, в основному, з ворогом, що переважає їх в кiлькiсному вiдношеннi та технiчному забезпеченнi, тому їх завданням – не дати йому використати цi переваги, натомiсть застосувати свої: несподiванiсть, конспiрацiя, рухливiсть. Учасник українського визвольного руху "Ратник" (прiзвище та iм'я невiдомi) у своїй працi "Основи тактики повстанських (партизанських та боївкарських) вiдаiлiв" вказував, що їх недолiками є те, що вони, зазвичай, малi, слабше вишколенi, по-рiзному озброєнi та не мають фахово вишколеного старшинського складу. Проте цi недолiки зрiвноважують цiлий ряд психолопчних переваг партизан щодо регулярної армiї: кращий моральний стан (вiдвага, завзяття, ризик, посвята), iдейнiсть (знають, за що борються, i свiдомо готовi пiти заради цього на смерть) та, врештi, й готовнiсть до екстремальних умрв (холод, голод тощо). "Крiм величезної кiлькiсної переваги, – пише вiн далi, – ворог має над повстанськими вiдаiлами ще й таку ж велику технiчну перевагу (важку зброю пiхоти, артилерiю, танки, лiтаки). Щоб могти цю колосальну технiчну перевагу ворога бодай частково зрiвноважити, партизани дiють малими вiддiлами у важко прохiдному теренi, використовуючи для своїх дiй всi природнi перешкоди: i нiч, i, на велику скалю, маневр i рух. В той спосiб вони не дають використати проти себе цiєї технiчної переваги. Вони стараються представити для ворожої технiки цiлi, якi легко губляться в теренi, швидко зникають, до яких не дiбратися важкою зброєю"2.

Партизанська вiйна як особливий вид тактики стала основою бойових дiй українського нацiонально-визвольного руху 1940-1950-х рокiв. Вказуючи на цей факт, вiдомий iдеолог i публiцист воюючої України Петро Федун-"Полтава" наголошував, що така форма боротьби – єдино можлива в Радянському Союзi3. "При нерiвностi сил, - читаємо у його статтi "Елементи революцiйности україн-ського нацiоналiзму", – не може бути мови про боротьбу одверту, фронтову [...]. Всякий одвертий виступ українського народу в мирних умовах окупант був би в станi здушити без бiльших труднощiв. Щоб добитися деякого вирiвняння сил, український нацiоналiзм примiнює метод пiдпiльної боротьби [...]. Ворог-окупант зазнає ударiв i не знає, хто цi удари йому наносить [...], що вартi в такому випадку всi загони окупанта, його тюрми, його прокуратури, його НКВД"1.

Українськi партизани, бiйцi вiддiлiв УПА, розвивали свою тактику боротьби в боях з двома найсильнiшими силами того часу – нацистською Нiмеччиною та Радянським Союзом, для цього вони використовували як власний досвiд (з часiв пiдпiлля УВО i ОУН проти Польщi), так i кращi здобутки свiтової воєнної науки. В результатi повстанцi пiднесли своє мистецтво партизанської вiйни до такого високого рiвня, що це змушенi були визнавати навiть їх вороги. Йона Лiрой, учасник польських та радянських антиповстанських акцiй в другiй половинi 1940-х рокiв, вказував, що "тактично повстанцi УПА були кращими i зручнiшими, нiж найкращi совєтськi партизани в часи Другої свiтової вiйни"2.

Загалом, вояки УПА практикували використання рiзноманiтних форм збройних партизанських дiй – це засiдки на з'єднання ворожих вiйськ, напади на населенi пункти, саботажi, атентати проти окремих представникiв окупацiйної влади та рейди по-встанських вiддiлiв по неопанованих теренах. Останнi були одним з найскладнiших, але, незважаючи на це, найбiльш вживаних засобiв боротьби. Автори колективної працi "Історiя України. Курс лекцiй" вказують, що тiльки восени 1944 року УПА провела 800 рейдiв3, якi, до речi, як вид тактики використовувалися україн-ськими нацiоналiстами задовго до створення УПА. Наприклад, Петро Мiрчук у своїй книзi "Нарис iсторiї ОУН" розповiдає про рейд групи в складi 50 бойовикiв Української Вiйськової Органiзацiї в жовтнi 1922 року, що проходив теренами теперiшнiх Тернопiльської та Львiвської областей4, а також аналогiчну акцiю оунiвської групи "Вовки" пiд командуванням Василя Макара-"Сiроманця" в 1936-1937 роках1.

Вiйськова енциклопедiя подає таке визначення рейду: рейд – це швидке пересування i бойовi дiї у ворожому запiллi вiйськових частин або партизанських загонiв; пересування здiйснюється за наперед визначеним маршрутом i має на метi нанесення ударiв по живiй силi ворога, руйнацiю об'єктiв запiлля, органiзацiю i пiдтримку партизанського руху2. Автори книги "Вiйна у ворожому запiллi", присвяченої дiяльностi радянських партизан, вказують, що партизанський рейд є, до того ж, сукупнiстю боїв, диверсiйно-розвiдувальної роботи, що проводиться в процесi пересування, коли партизанськi формування вiдходили на довгий час з районiв своїх баз або залишали їх взагалi3.

Зважаючи на те, що вся дiяльнiсть УПА зводилась до дiй у ворожому запiллi, Роман Шухевич-"Чагар" у своїй статтi "Про рейди" вказує: "В наших повстанських умовинах рейдом будем називати маневрування тiльки в теренах, дотепер не опанованих нашим повстанським рухом, де немає для нас харчових i санiтарних баз, де при перемаршах i квартируваннi треба приймати окремi заходи обережностi"4. Вiн наголошує, що рейди УПА переслiдують, перш за все, "цiлi полiтично-пропагандивнi, й щойно на другому мiсцi стоятимуть бойовi цiлi, якi є тiльки доповненням до полiтичних завдань"5. Як зазначає у своїй працi "Повстанська армiя: тактика боротьби" Сергiй Ткаченко, саме рейди були основним видом бойової пропаганди Української Повстанської Армiї протягом всього часу її iснування6.

З точки зору бойової доцiльностi, за словами колишнього полiтвиховника УПА Миколи Фриза-"Вернигори", рейди застосовувалися для розпорошення повстанських вiддiлiв з метою не дати вороговi провести проти них концентрованого наступу. Дослiдник визвольного руху Лев Шанковський з цього ж приводу зазначав: "Рейдування вiддiлiв УПА було сполучено з реорганiзацiєю УПА, що вона тодi переходила згiдно з наказами Головного Командування УПА. Для iснування бiльших з'єднань УПА, навiть куренiв, не було умов у пiдбольшевицькiй дiйсностi. Куренi УПА переорганiзовувалися у вiддiли i пiдвiддiли. Кожний вiддiл (бiльш-менш силою сотнi) i пiдвiддiл (в силi чоти) отримали свої числа i терен дiй. У цьому теренi вiддiли i пiдвiддiли мали створити свою базу дiй, а поза тим застосовувати рухливу маневрову тактику, можливо, уникати одвертих боїв, але постiйно тримати ворога в напруженнi. Вiддiли i пiдвiддiли вже були зорганiзованi й вони вiдходили на новi терени свого осiдку, часом дуже вiддаленi вiд первiсного терену дiй, виконуючи пропагандивний рейд уздовж вказаного маршруту"1. Інший вiдомий iсторик УПА Петро Мiрчук видiляв такi тактичнi завдання для рейдiв: вiдвертати увагу ворога вiд осередкiв УПА, провокуючи його до погонi; нищити по дорозi його малi вiддiли, адмiнiстрацiю, не дати зiштовхнути повстанцiв виключно до оборони i тримати iнiцiативу в своїх руках2. I, звичайно, найголовнiшим бойовим завданням рейдiв було проведення акцiй в теренах, де ворог не очiкує появи повстанських вiддiлiв3.

Зиновiй Соколюк-"З.Семенiв" називав такi тактичнi причини розвитку рейду як форми боротьби: "По-перше, на теренах України, неохоплених дiями пiдпiлля, треба було спопуляризувати нашi визвольнi iдеї й закрiпити їх у народi. Це завдання могли виконати тiльки рейдуючi вiддiли УПА. Для цього не вистачало лише лiтератури, листiвок, закликiв, чи навiть працi поодиноких законспiрованих пiдпiльникiв. Жива сила у формi бойового вiддiлу своєю органiзованiстю, поведiнкою, бойовими пропагандивними акцiями чи обороною населення мала б документувати вiрнiсть ширеним iдеям, висловлювати бажання народу, а теж показати своє справжнє обличчя й тим доказати брехливiсть ворожої пропаганди, яка всiма можливими засобами старалася оплюгавити наше пiдпiлля. По-друге – деякi терени України були аж занадто виставленi на нищiвну полiтику займанцiв, а тому оборона населення [...] належала до завдань УПА [...]. По-третє – повстанськi вiддiли не могли "засиджуватися" на одному мiсцi. А тим самим пiдпадати пiд все бiльшу контролю ворога".

Окрiм згадуваних аспектiв, полiтично-пропагандистського та бойового, слiд вiдзначити ще важливiсть рейдiв в аспектi психологiчно-виховному. "Рейди, – пише з цього приводу Микола Фриз-"Вернигора", – були знаменитою школою для вiйськового, полiтичного й виховного вишколу бiйцiв i командирiв, змушували їх примiнювати щораз новi методи й тактичнi прийоми та збагачували досвiд повстансько-пiдпiльної боротьби. Вони скрiплювали переконання, що в усяких умовах i в кожному теренi боротьба з ворогом є можливою"2. "Практика довела, – писав Зиновiй Соколюк-"З.Семенiв", – що частини, якi вернулися з рейду, своїми моральними й бойовими вартостями стояли помiтно вище вiд вiддiлiв, що не рейдували. Рейдування спаює учасникiв почуттям тiсної дружби й взаємної виручки, загартовує їх на особливi фiзичнi невигоди й розвиває в них орiєнтацiйний змисл. Постiйний риск особливо розвиває в учасникiв рейду особисту вiдвагу"3.