Рейди УПА теренами Чехословаччини

Залежно вiд того, на якому з аспектiв (бойовому чи пропагандистському) робився наголос в час проходження рейду, вiдомий аргентинський публiцист, автор знаної в свiтi книги про УПА "Повстанцi за залiзною завiсою", Енрiке Мартiнез Кодо видiляв два типи рейдiв: бойовi та пропагандистськi. Метою першого є посiяти тривогу серед ворожого вiйська, внести нервове напруження, послабити його не тiльки фiзично (знищенням його живої сили та технiки), але й морально4. Пропагандистськi рейди були нацiленi на пiдсилення авторитету повстайцiв у цивiльного населення через поширення серед нього iдей визвольного руху. Сергiй Ткаченко вказує, що вони покликанi були реалiзувати наступнi завдання:

а) популяризувати українськйй визвольний рух;

б) створити антиурядовi настрої серед широких мас населення;

в) створити умови для активiзацiї повстанських сил5.

Важливим завданням пропагандистських рейдiв, на думку Кодо, була також контрпропаганда, тобто протистояння ворожiй пропагандi. Саме своїми акцiями вояки УПА повиннi були довести брехливiсть радянських агiтаторiв, що зображали їх як "вислужникiв Гiтлера", "німецько-українських буржуазних нацiоналiстiв", саме завдяки пропагандистам народ повинен був побачити в повстанцях своїх захисникiв, своїх синiв, що борються за його i свою свободу. "Пропагандистськi акцiї, – зазначає Кодо, – вимагали вiд воякiв високих якостей, як у вiйськовому, так i в психологiчному та iнтелектуальному аспектах, адже необхiдно було проводити пропагандистськi заходи, часто з iноземною аудиторiєю, яка потребувала дояедення думки про необхiднiсть незалежностi українського народу"1.

Рейди проводили рiзнi вiйськовi одиницi УПА. Так в 1943-1944 роках, тобто в час найбiльш масового розвитку збройної повстанської боротьби в Українi, вiдомi випадки рейдування таких великих з'єднань як куренi. До прикладу, в червнi 1943 року в розвiдувальному донесеннi радянських партизан є згадка про рейд в Київську область повстанського куреня чисельнiстю 500 осiб2; вдругiй половинi жовтня того ж року на терени Житомирщини рейдує часшна УПА в силi шести сотень3; у вiдомому Карпатському рейдi брали участь три сотнi куреня "Євгена"4 та iншi. Згодом, починаючи з 1945 року, в зв'язку iз вже згадуваною реструктуризацiєю УПА, рейди проводили вже, в основному, сотнi або й менші повстанські вiддiли. Роман Шухевич у своїй статтi наголошував, що найбiльш придатною до рейду бойовою одиницею є чота, тобто вiддiл, що складався приблизно iз сорока бiйцiв. Доводячи цю тезу, Шухевич вказував, що в новiй окупацiйнiй дiйсностi, зважаючи на велику насиченiсть терену ворожим вiйськом, повстанцям слiд бiльше розраховувати на маневрування помiж ним, нiж на можливiсть пробитися силою свого вогню. Саме чота в такiй ситуацiї є для рейдiв оптимальною бойовою одиницею, адже "силою своєї скорострільної зброї зможе вона, на випадок потреби, вишляхи, якими здiйснюється рух ворожих вiйськ i якими користується цивiльне населення, оселi, де перебувають ворожi гарнiзони, або якi розмiщенi близько вiд районних центрiв та ворожих скупчень, лiсовi галявини, яруги, дороги, броди та мости1.

Для проходження маршу вiддiл подiлявся на такi частини: забезпечення, що складалося з передньої та задньої охорони i розшукiв (розвiдки) – разом вiд 1/3 до 1/9 вiддiлу, залежно вiд загро женостi терену ворожим вiйськом, та основна група2. Пiд час просування вiддiлу мiж цими двома його частинами утримувався безпосереднiй зоровий зв'язок.

Рух вiддiлу повинен бути рiвномiрним, а тому на чолi колони ставився вояк, завданням якого було регулювати темп маршу. У випадку, коли марш вiдбувався вночi, практикували взаємне тримання за одяг або за мотузок, також, для полегшення слiдкування за попереднiм в колонi, на спини причiплявся шматок бiлого паперу чи тканини3. При раптовiй змiнi напряму маршу сшвилася стiйка, що вказувала, куди рухатися далi4.

Розшуки проводили перевiрку дороги та збiр iнформацiї про околицi, рухаючись попереду вiддiлу. Це давало змогу иовстанцям уникати несподiваних зустрiчей з ворогом. Вслiд за ними рухалася передня охорона, вiдстань мiж нею i основною групою становила вдень 300 метрiв, вночi – 100 метрiв. Охорона шовинна була, при зiткненнi з ворогом, вогнем стримувати його до тиж пiр, поки не розгорнеться до оборони решта вiддiлу. Задня охорона пересувалася за основною групою, зберiгаючи таку ж дисганщiю, що й передня. Головним завданням для неї було прикрютя частини в разi вiдступу, крiм того, вона виконувала роль чат щд час постоїв.

В основному маршi вiдбувалися вночi. "Зрозумілою рiччю є, – писав з цього приводу Р.Шухевич, – що просування частин може вiдбуватися тiльки вночi, а вдень – тiльки в лiсних околицях, де не можна сподiватися зустрiчi анi з ворогоц, анi з цивiльним населенням"5. Крiм того, при пересуваннi вiдддлу застосовувалися й додатковi маскувальнi засоби. Так "Ратник" у своїй статтi застерiгав, що велику увагу слiд придiляти одягу повстанцiв, який в жодному разi не може бути яскравого кольору, а навпаки – повинен бути вилинялого зеленого або сiрого кольорiв1. Для дезорiєнтацiї ворога вояки УПА часто використовували його однострої. В звiтi про рейд на Схiд, на терени Центральної України, одного з повстанських вiддiлiв у травнi 1943 року читаємо: "Вiд старої границi Польщi та СССР командир вiддiлу вирiшив йти законспiровано, а подекуди навiть пiд маркою червоних партизан"2. В радянському документi з червня того ж року вказується: "Коли вони [бiйцi УПА – В.В.] отримали завдання рухатися по вищезгаданому маршруту [в напрямку на Київ – В.В.], їм було вказано за кордонами Захiдної України розмовляти по-росiйськи, носити червонi стрiчки по лiвому боцi головного убору i видавати себе групою мiсцевих партизан"3. Таким чином, повстанцям вдавалося без значних боїв проникати далеко в райони Надднiпрянщини i проводити там вiдповiдну пропагандистську роботу. Цей же прийом використовувався часто ними i при рейдах по польських чи словацьких теренах.

Значнi зусилля спрямовувалися на те, щоб приховати власне рух повстанського вiддiлу. В цьому бiйцям УПА вдалося досягнути високої майстерностi. Ось як описує марш сотнi Володимира Щигельського-"Бурлаки" Вацлав Славiк: "Його група з п'ятдесяти осiб [так в текстi, а насправдi на той час вона нараховувала понад 80 воякiв – В.В.] переходила так, що залишала слiди, нiби пройшло троє людей [...]. Вночi, босi, вони прослизали через нашi становища у формi довгої змiї, тримаючись за руки, при необхiдностi повертаючи праворуч чи лiворуч, або ж рухалися назад, звиваючися, як змiя. До наших становищ вони завжди були зверненi найвужчим профiлем"4.

В разi, якщо зустрiчi з ворогом рейдуючому вiддiлу не вдалося уникнути, основним завданням командира було якнайшвидше розгорнути воякiв до оборони i не дати ворогу зайняти вигiдне становище. Завдавши поразку вороговi, повстанцi збирають трофеї та негайно вiдмаршовують. Коли вiддiл наткнеться на бiльшу силу, командир розгортає його так, щоб вiн був спроможний вести кругову оборону, при цьому посилює крила скорострiльною зброєю. Коли дозволяють тереновi умови, дається наказ про вiдступ, при цьому поступово, кожна зокрема, вiдходять чоти основної групи, а задня охорона продовжує вести вогонь, прикриваючи вiдступ. При несприятливих теренових умовах, вiддiл продовжує оборону до присмерку, коли повстанцi пiд покровом ночi зможуть органiзовано вiдступити1.

При зiткненнi з ворогом повстанцi часто використовували i психологiчнi методи тиску на нього. "Вогонь вiддiлiв УПА, – писав з цього приводу Богуш Хньоупек, учасник боїв з повстанцями на теренах Чехословаччини, – був коротким, але могутнiм. Стрiляли одразу всi, вогонь супроводжувався не менш могутнiм криком воякiв. Таким чином вони намагалися залякати i розкласти наші загони, що, врештi, досить часто їм вдавалося"2.

Значна увага придiлялася i вибору мiсця постою для вiддiлу. Вимогами до нього були добре поле обзору довкiлля i можливiсть для вiдступу при несподiваному нападi. В разi постою у лiсi, мiсце таборування повстанцiв розмiщувалося подалi вiд його краю, а також подалi вiд дорiг i стежок, недалеко вiд води. "He можна обирати мiсце, – наголошує Хмель, – безпосередньо над рiкою чи потоком, бо, звичайно, якраз там ворог шукає повстанцiв. Також не можна таборувати в ярi мiж двома високими берегами"3. Про те, як вмiло органiзовували мiсця постою повстанцi, читаємо у Вацлава Славiка: "Бандерiвськi табори були, як правило, бiля води. Вогонь вони розташовували у пiднiжжi дерев, щоб не було видно диму, саме тому, на випадок загрози, що вогонь перейде на гiлля, повинна бути вода". Окремих правил дотримувалися при квартируваннi в селi. Попередньо висилалась розвiдка, яка отримувала iнформацiю про наявнiсть в населеному пунктi ворога. В разi його вiдсутностi, проходило розселення бiйцiв, при чому розташовувалися вони бiльш-менш компактно, щоб, при потребi, швидко розгорнутися до бою. "Коли треба заквартирувати в оселях, то першим обов'язком є не випустити нiкого з хат, якi займе вiддiл, аж того часу, коли вiддiл з тих хат не вийде"1.

Останнiм елементом рейду були акцiї, по сутi, найважливiша його частина. Вони могли бути рiзноплановими: як бойовими – нищення ворожих комунiкацiй, нанесення ударiв по мiсцях його дислокацiї, напади на важливi об'єкти, так i пропагандистськими – проведення мiтингiв, поширення листiвок.

Докладнiше зупинимося саме на других, так як їм присвячена ця робота. Кожна зустрiч повстанцiв з населенням повинна була нести певне пропагандистське навантаження. Пiд час перебування повстанцiв у селi, виховник вiддiлу, або якась iнша спецiально призначена для цього людина, повинен органiзувати збори, на яких висвiтлити ряд актуальних питань. Хмель пропонує для цього такi теми: дiї УПА в большевицькiй дiйсностi, правдиве обличчя большевизму, становище українського народу в СРСР, московськi перекручення iсторiї та лiтератури, посилення ворогом пропаганди безбожництв, брехливiсть большевицької пропаганди про класову боротьбу всерединi українського народу2.

При проведеннi зборiв дотримувалися ряду правил, якi повиннi були гарантувати їх безпеку, зокрема, виставлялися стiйки довкола примiщення, в якому вони вiдбувалися, на дорогах виставлялися стежi, на околицях i при входах до села розмiщувалися сильнi застави3. Найкраще проводити пропагандистськi акцiї, на думку Шухевича, саме в передвечiрнiх годинах4. "Завжди перед самими сутiнками, – описує дiї вiддiлiв УПА на словацьких теренах Славiк, - до словацьких сiл пiдходили групи [бiйцiв УПА - В.В.]. Виходи з сiл оточували кулеметними гнiздами, одночасно iнша група оточувала пункт нацiональної безпеки. Пiсля цього голова народних зборiв [даної мiсцевостi – В.В.] отримував наказ негайно скликати збори для промови одного з бандерiвських агiтаторiв"5. Курiнний полiтвиховник Ярослав Пецiв-"Вадим" писав у звiтi iз рейду на Словаччину у 1946 роцi: "Переконалися, що найкраще було прийти до села коло сiмнадцятої години i затриматися найдовше до першої вночi. Така тактика приносила великий успiх переважно в пропагандистськiй роботi, тому що за кiлька годин ми встигали об'яснити всi головнi проблеми i вiдвiдати авторитетнi родини, скликати збори, вiдiслати поштою нашi друкованi матерiали на Захiдну Словаччину i Чехiю, дiстати адреси видатних людей, намалювати гасла, незамiтно вiдiйти й залишити багато вражень, над якими середнiй словацький громадянин багато роздумував, а крiм того, перебiльшував їх на нашу користь"1. Пiсля проведення акцiй, чи то бойових, чи пропагандистських, вiдаiл негайно вiдмаршовував, i то не менше, як на 15 кiлометрiв.

Певнi тактичнi вiдмiнностi мали рейди вiддiлiв УПА за межi українських етнiчних територiй, що зумовлено було їх особливою метою. Микола Фриз-"Вернигора" писав: "З iдейно-полiтичних причин роблено рейди на терени сусiднiх народiв, щоб активiзувати революцiйнi протимосковськi сили цих народiв, пiдносити протикомунiстичнi настрої, створювати практичнi передумови для конкретної спiвпрацi цих народiв в єдиному протимосковському фронтi"2. Вiдомий дiяч та публiцист українського нацiонально-визвольного руху Осип Дякiв-"Горновий" у своїй статтi "Українська Повстанська Армiя – носiй iдей визволення i дружби народiв", називав такi рейди "засобом змiцнення дружби мiж нами i сусiднiми народами"3.

З утвердженням в країнах Схiдної Європи сателiтних вiд Москви комунiстичних урядiв дiєва спiвпраця антирадянських сил опору цього регiону ставала життєвою необхiднiстю. Розумiли це i y керiвництвi українського нацiонально-визвольного руху. У тiй же статтi Осипа Дякiва читаємо: "Спiльна боротьба поневолених народiв завдає найсильнiшого удару по сталiнських iмперiалiстах, вона з'являється найпевнiшою запорукою розвалу сталiнської iмперiї i визволення поневолених в нiй народiв"4. Саме на виконання цього важкого завдання i була спрямована дiяльнiсть повстанцiв в часi їх рейдiв за межами України по теренах Бiлорусi, Польщi, Чехословаччини та Румунiї. Іншим стратегiчним завданням таких акцiй, про яке докладнiше буде мова у наступних роздiлах роботи, була манiфестацiя збройної боротьби українського народу в свiтi.

Отож, зважаючи на всi вищеперелiченi моменти, такi рейди УПА носили виключно пропагандистський характер. Пiдготовка та проведення їх вимагали значних зусиль вiд учасникiв, адже повстанцi дiяли на територiї, невiдомiй їм, проте добре знайомiй їх ворогам; вони опинялися серед чужого населення, яке iнколи нiчого не знало анi про них, анi про їхню боротьбу, окрiм того, що подавала йому ворожа до повстанцiв пропаганда. А без пiдтримки мiсцевого населення бiйцi УПА не змогли б отримати необхiдних їм харчiв та не менш потрiбної iнформацiї про мiсцезнаходження ворожих вiйськ. Усе це робило б рейди за межi етнiчних українських теренiв взагалi неможливими. Тому вояки УПА з перших же днiв свого перебування на чужiй територiї намагалися прихилити до себе її населення зразковою поведiнкою, дотриманням вiйськової дисциплiни та масовою роз'яснювальною роботою.