TextBook Отрішко показав себе добрим господарем. Спокійна праця і порядок. Хто що діставав — квотував і од'їжджав. Придані в поміч 10 козаків та підстаршина працювали чітко і жваво. Всі вони були раді білизні й черевикам.
Так їдучи, побачили ми Чорношличника на коні, а перед ним — жида з налигачем на шиї. Прискоривши коней, зараз догнали Чорного. Цього типа пам'ятаю.
— Стій! Що тут робиш, чому не в полку?
Той кинув на мене злий погляд, смикнув налигач — скоріше!
— Злазь із коня, пусти налигач! Чорний повернув карабін у мій бік.
— Проїжджайте далі, не ваше діло!
Купка людей стала, дивиться — патруль здалека йде сюди. Взяла мене лютість, вихопив нагана.
— Пусти налигач, бо вб'ю!
Хлопці кинулися, схопили: один за вуздечку, другий за карабін.
— Злазь! А ви ідіть додому, — крикнув до переляканого жида.
— Гаспадін товариш! Не убівайте його!
— Марш звідціля!
Жид зник. Чорного роззброїли, одібрали коня. Саме підійшов патруль.
— Як звешся?
— Нестір Галайденко, — відповідає сміло.
— Давно в полку? — Рік.
— Знаєш, на що заслужив? Яку пляму кидаєш на всіх нас?
— Батько наказав мені їхать і дещо добуть. Добув би, та ви перешкодили. (Чорношличники звали Дяченка батьком.)
— Лягай тут!
Мовчки ліг, не просився. Мовчав, коли на голий зад впало 25 нагаїв і з посинілого полопаного тіла полилася кров.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.» автора Дяченко П.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ“ на сторінці 26. Приємного читання.