Розділ «Я жив з ним в одну епоху»

Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Щоправда, не в ту, коли він рубав московські голови, а тоді, коли викликав спогади про свої подвиги, коли тихо клав на папір слова, які ось-ось дійдуть і до тебе, шановний читачу.

1959–1965-ті- це роки нашого спільного буття: він уже доходив до останньої межі, а я тільки починав до неї свій шлях.

Пригадую, десь тоді, 1965 року, я подивився в Горлівці свій перший фільм про індіанців з Гойком Мітичем у головній ролі. Захоплений гордими індіанцями, які відважно захищали рідну землю, я повертався із сеансу не кроком, а підскакував, імітуючи їзду верхи, і "стріляв з пальця", ніби з револьвера, потім підключав другу руку і вже "стріляв із рушниці". Я і зараз бачу свій "героїчний рейд" з кінотеатру додому, на Інститутську, ЗО.

А Петро Дяченко вже дописував свої останні рядки в далекій Америці, дописував, не знаючи, чи колись його спомини про героїчне минуле нашої Батьківщини дійдуть до тих, кому він їх адресував.

Дві війни провів Петро Дяченко проти більшовицької Росії, надавав їй стільки чортів, що міг би тішитися на схилку років, що не змарнував свого життя. Але… Але ж переміг не він, а московське розбійне військо.

Петро Дяченко закінчував своє життя, а СССР набирав сил і погрожував Америці ядерною війною, 10 квітня 1965р мені виповнилося 6 років, мене вже готували до школи, звісно російської, бо останню українську закрили в сусідній Микитіпці кілька літ тому-і це був один із наслідків поразки Армії Української Народної Республіки. А 23 квітня 1965р. у чужій Філадельфії помер Петро Дяченко…

Спілкувалися і на подвір'ї його хати, яка дивом збереглася у с. Березова Лука, що на Полтавщині І в хаті витав його дух. Разом з його послідовниками, Чорними запорожцями з Перемишля, встановили ми по Дяченковому дворищі меморіальну плиту на його честь. Встановили урочисто, разом із земляками, козацтвом, кобзарями. Радісна подія сталася 28 червня 2009 р., в День Конституції України, держави, яку він виборював для нас.

Особливо багато було дітей.

І цю книгу готую насамперед для них, дітей Березової Луки, діти Полтавщини — Миргорода, Решетилівки, Котельви, Шишаків, Лохвиці та інших полтавських міст і сіл, адже саме звідси походить чимало т лаків і старшин полку Чорних запорожців.

Прочитавши книгу про своїх зухвалих прадідів, малі полтавці гратимуться не в індіанців, як колись я, а в чорношличників. Вони стрілятимуть з уявних револьверів і рушниць у пикатих москалів, рубатимуть палицями — ніби шаблями — будяки і бачитимуть у них перелякані московські очі. Малі земляки Петра Дяченка несподівано вискакуватимуть із засідок із криками "Слава!" та "Геть москалів!", лякаючи і своїх, і чужих.

Знаю: на Полтавщині та й скрізь в Україні виросте нове покоління борців за волю, бо слово Петра Дяченка дійде до нас, а свист його шаблі підніме юнацтво до бою за Україну.

Роман КОВАЛЬ


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.» автора Дяченко П.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Я жив з ним в одну епоху“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи