Розділ «Коротка біографія Петра Дяченка, генерал-поручника Армії УНР»

ДЯЧЕНКО Петро Гаврилович (30.01.1895, с. Березова Лука Миргородського пов. Полтавської губ., тепер Гадяцького р-ну Полтавської обл. — 23.04.1965, Філадельфія, США). Військовий діяч; прапорщик 146-го піхотного запасного батальйону, командир 7-ї роти 333-го Глазівського пішого полку 84-ї пішої дивізії Казанського військового округу (01.1916), командир батальйону смерті військ Тимчасового уряду, козак 2-ї чоти, згодом чотовий кінної сотні 2-го Запорозького полку, командир 2-ї сотні 2-го Запорозького кінного полку (із 23.11.1918), курінний (із 17.01.1919) Окремого партизанського куреня ім. отамана Петра Болбочана, командир Окремого кінного запорозь-кого республіканського полку Запорозького корпусу, кінного полку Чорних запорожців (27.06.1919–1920), командир 3-ї Окремої кінної бригади Запорозької групи (лютий 1920), т. в. о. командира Окремої кінної дивізії (08.1920), т. в. о. командира кулеметного ескадрону (кін. 1928) та командир лінійного ескадрону (друга пол. 1931) 1-го Шволезького полку ім. Юзефа Пілсудського, помічник 1-го заступника командира 3-го полку мазовецьких шволежерів (1.11.1934 — 30.09.1939), кавалерійської бригади "Сувалки", начальник поліції м. Сувалки (весна 1940) і м. Холм (1940), начальник штабу Поліської Січі Української повстанської армії (з 5.07.1941), учасник українського націоналістичного підпілля (1941–1944), заступник командира Українського легіону самооборони (31-го охоронного батальйону СД, 06.1944), командир УЛС (08.1944), 3-го Українського пішого полку 1-ї дивізії УНА (02.1945), Окремої української протитанкової бригади "Вільна Україна" (22.02.1945; з 15.04.1945 у складі 4-ї танкової армії Вермахту), командир 2-ї Української дивізії УНА (7.03.1945), військові звання — прапорщик (1.01.1916), підпоручник (12.07.1916), поручник (23.03.1917), штабс-капітан (24.08.1917) російської армії, сотник (1919), полковник Армії УНР (23.06.1920), контрактовий майор Війська Польського (20.07.1928), генерал-хорунжий (15.10.1929; наказ Війську УНР, ч. 6,1 лютого 1961), генерал-поручник УНР (після 1.02.1961).

Народився в сім'ї Гаврила Дяченка та Марії Бажанської.

Закінчив 6 класів Миргородської реальної школи (фах "механік").

До російської армії пішов добровольцем. Службу почав у 52-му Сибірському стрілецькому полку. На фронтах Першої світової війни брав участь у боях на території Польщі, Литви та Галичини. Кілька разів поранений, а саме: 14 вересня 1914 р., 21 січня 1915 р., 8 вересня 1915 р. та 30 серпня 1916 року. За бойові заслуги нагороджений хрестами Святого Георгія II, III, IV ступенів, медаллю Святого Георгія IV ступеня, а також всіма можливими орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами і биндою включно та ще й відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою.

Закінчив Оренбурзьку школу прапорщиків (1.01.1916).

На службі в українському війську від 17 грудня 1917 року. Поранений 25 лютого 1918 року. Навесні 1918 року — учасник визволення Харкова і Криму під проводом полковника Петра Болбочана. Поранений у другій половині грудня 1918 р. під час роззброєння 33-го Охтирського пішого ПОЛКу, який відмовився виконувати накази Директорії. Учасник Першого Зимового походу (6.12.1919 — 6.05.1920), командарм якого Михайло омельянович-Павленко назвав полк Чорних запорожців Петра Дяченка одним і найкращих кінних полків української армії. Поранений 26 лютого 28 серпня 1920 року. Лицар Залізного хреста, Хреста Симона Петлюри та Воєнного креста.

У 1921–1924 рр. — в таборах для інтернованих. 11 липня 1923 р. у Петра Дяченка народився син Юрій, а 27 грудня 1928 р. прийшов у світ син Олесь. із 20 07і 1928 р. Петро Дяченко на службі у Війську Польському.

Закінчив Вищу військову школу (Польща, 21.10.1932-1.11.1934).

Нагородженний пам'ятною медаллю "Польща своєму захисникові".

Бився проти червоних, які у вересні 1939 р. напали на Польщу. Під містом Гродном був Поранений. Інтернований у Литві, згодом переведений до табору польських старшин під Кеніґсберґом. Після звільнення зголошується до військового міністра Володимира Сальського, розробляє плани створення антиросійського партизанського руху в Україні. Пізніше, живучи в м. Холмі, співпрацює з Німецькою службою безпеки СД. Використовуючи допомагає ОУН і УПА. Учасник Другої світової війни на боці Вермахту.

Автор спогадів. Похований на Українському православному цвинтарі Св. Андрія в Бавид-Бруці (штат Нью-Джерсі, США).

Роман КОВАЛЬ