Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Оркестр грає марш. Перша рушає запорозька піхота, куренями по двадцять двійних рядів. Спереду [Андрій] Гулий, [Михайло] Крат, [Семен] Скрипка, за ними — [Іван] Дубовий, [Іван] Савосько, я, а далі — по черзі курені, за ними — на тачанках кулемети по чотири в ряд.

Біля групи, яка приймає марш, повертають Гулий і Дубовий із проводжаючими, пропускаємо полк. За нами — піхота волинців і київців у такому самому порядку.

Маширують усі добре, ряди вирівняні, крок твердий, певний. Вишколена регулярна піхота! Якби не різне убрання та взуття. Що ж? Сам командуючий у свиті, хоч при боці — дорогоцінна шабля на золотій портупеї.

Як же різниться виглядом польська група, в гарній уніформі, у сріблі!

У повнолицьому генералі пізнаю Івашкевича, поповнів помітно.

За піхотою рушили по шестеро кінні полки.

Першим пройшов риссю Мазепинський полк Волинської групи під полковником [Олександром] Недзведським, невеликим, окоренкуватим (невисоким, але кремезним. — Ред.), на рослому золотистому іноходцеві. Шапки з жовтими верхами одного крою та однакове, хоч і зношене вбрання придавали вигляд регулярної частини. Не можна було нічого закинуть посадці та рівнянню. Добре вимуштрував Недзведський своїх 300 кіннотників!

Литвиненко свої 150 шабель провів гірше. Дивуватися немає чого, це ж недавня піхота на конях, та і сам командир не дуже вмів орудувати шаблею, звик до "кислиці" (кислиці розводити — скиглити. — Ред.).

Кінний полк київців — 400 шабель — мав досвідчених кіннотників-фронтовиків, промаширував краще мазепинців.

Останніми йшли чорношличники із пластунами на возах і своєю батареєю. Дяченко мав свій стиль. Мав тепер з 500 шабель, а їхали по 10 у ряд. Кажуть, обіцяв тому, хто скривить ряд, всипать у зад 25. Мав і добрих старшин. Командири сотень старались вишколить козаків, щоб показатися найкраще.

Дійсно, їхали гарно. Трохи розбійне обличчя Дяченка повернуте направо, прибрало вираз якоїсь лютості. Командуючий крикнув: "Атакуйте вліво ворога на взгір'ю!"

Дяченко закрутив над головою шаблею, протяг вліво. Сотні повернули за ним, розвертаючись у лави, з возів позіскакували пластуни, побігли за кіннотою собачою риссю, у стременах стали численні льюїсисти, тачанки полетіли на крила.

Черніцин вискочив за пластунами, з'їхав у долинку, а за хвилю гармати знято з передків, повернуто в бік "ворога".

У куряві зникло 50 пластунів, підіпруть вони кінних, займуть здобуту позицію. Гарматний постріл — і над взгір'ям зависла хмарка шрапнелі. Показова атака кінноти зробила своє враження!

Чулось:

— Оозкопаїе! Рузгпіе! (Досконало! Чудово!)

Генерал по-своєму:

— Замєчатєльно.

Вихром пронеслись шість гармат кінної артилерії Алмазова. Без закиду проїхали риссю батареї груп. Частини верталися на свої квартири. Знали, що ці оглядини були зроблені перед виступом на фронт.

Авраменко Н. Спомини запорожця. — Київ: Темпора, 2007. — С. 320, 332–335,349-350.