Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

У сотні замішання!

Хтось навіть бовкнув, щоб догнати його кулею. Але Терешко — старий козак, його в сотні дуже добре знали.

— Сказився Терешко, — хтось сказав, і стало легше.

Хоч щось та сказано. Ніби виправдано Терешка.

А Терешко то поринав у садках, то вискакував десь на вулиці і знову ховався від нашого зору. Всі слідкували за ним очима. Аж бачимо: тікає через поле піхотинець-большевик. Як його вгледіли очі Терешка між деревами чи десь на вулиці?

Догнав його Терешко і… дістав добре від пана сотника. Але ніяк не міг зрозуміти за що.

Коли ми вже між собою казали йому, що гріхи його величезні, бо покинув лаву без дозволу, зробив замішання в сотні, та ще й на фронті, ризикував без дозволу своїм життям і конем і ще якісь там порушення законів.

Терешко слухав і нарешті послав наставників до всіх чортів. Мовляв, у них, у кулеметній ватазі, було інакше.

І сів карбувати ще одну зарубку на карабіні.

Бо ще одна зарубка для нього була щось більше, "як дурні теревені".

Большевики повбивали всю Терешкову родину, навіть маленького братика, що був у колисці, закололи багнетом. І Терешко визначив собі якусь порцію для відплати і дуже боявся, що "не доробить"…

Цей спомин невеселий, але почуваю обов'язок написати його на згадку про славної пам'яті Гриця Бурбу, командира 4-ї сотні Чорних запорожців кінного полку.

Де то було, на жаль, не пригадую. Але це знає напевно наш командир полку, тепер Генерального штабу генерал П. Дяченко (трагедія сталася біля с. Кетроси, тепер Довжок Ямпільського району Вінницької області. — Ред.).

Наш полк було скупчено перед не то річкою, не то глибоким яром. Проти нас, на другому боці тієї теренової перешкоди, стояли в полі, на горбках, большевицькі частини, як потім довідалися, кіннота Котовського — старі знайомі.

Через ту річку чи яр був місток, перед ним ми й зупинилися.

Наш командир сотні Соловйов покликав мене і сказав їхати за ним. Попрямували ми через місток в напрямку ворога. До нас приєднався командир 4-ї сотні Гриць Бурба. Яке завдання — мені не сказали, мабуть, ближче роздивитися терен.

Терен за містком у напрямку ворога легенько, а потім круто піднімався. Велика вигода для ворога і зовсім навпаки для нас — на випадок атаки.

Їдемо у трійку. Навколо тихо. Котовському, мабуть, дуже хотілося, щоб ми виїхали на його бік.

Сотники — трохи спереду, а я, ніби ординарець, якісь там кроки за начальством.

Гриць Бурба, коли вже були під'їхали до терену, що стрімко підіймався, повернув коня і їхав по горизонталі, віддаляючись від наших, оглядаючи терен праворуч. Сотник Соловйов різав горизонталі прямовісно і таким робом наближався до ворога.