Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Декілька днів хлопці Ярмака втішали, розважали. А я довго не смів йому й на очі показатися.

Азора й мішок цукру лишили в одного господаря, щоб доглядів коня. Його рана не була тяжка, але стояти чи лежати він мусів.

І потім ще довго, й в Юнацькій школі, куди ми з Ярмаком були призначені, аж до 1923 року, згадували наших коней.

Ярмак бачив і моє горе, коли мій Мудей упав, і простив мені цей мій не мій гріх.

А далі?

Було й далі.

Перший табір у Польщі для інтернованих був для нашого полку — ой сумні ж Пикуличі біля Перемишля. Холодні, голодні, за високими дротами. Але й там молодість співала пісні.

Я мав грижу ще із Січеслава. Там ми збирали покинуті гармати, і при накочуванні на вагони я оступився. Тепер війни тимчасово (ми вірили тоді і ще довго потім) немає. Якраз час зашити роздертий живіт. Часом грижа при їзді перешкоджала — так ніби хто в живіт ножем пхне. Зробили операцію в Перемишлі у військовому шпиталі. А потім причепилася жовтянка.

Коли вже ходив увесь жовтий, як цитрина, якось затримався біля купки реконвалесцентів. Стояли там у гурті й мирно говорили: наші, поляки й большевики. Вояки згадували про дні, коли, де і як розбивали один одному голови.

Став і слухаю. Бачу, а до мене пильно приглядається один з того гурту большевик. Підходить ближче й ще більше приглядається. Вже всі дивляться тільки на нас. Балачки урвалися. І мені дивно, що знайшов той у мені.

Он! Бєзусловно он, — уже зовсім біля мого обличчя тяжко вимовив червоний.

Я то я, а що далі? — не знаючи, що сказати на те, промовив я.

А Тульчін забил?

Тульчин забути не забув, але нащо це?

І тут він розказав перебіг атаки біля тої хати, після того, як пили вони воду, й закінчив:

— Прасіл тєбя дабіть… нє дабіл… а тєпєрь какрєшето.

Багато дір у тілі показував і перерізаний шаблею язик. Тому так погано говорив.

Вищерблений череп полатали платиновою пластинкою. Все зрослося та загоїлось.

Кому на роду написано висіти, не втопиться.

Надійка з Качківки

Качківка — це село на Поділлі, недалеко містечка Ямпіль…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.» автора Дяченко П.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ“ на сторінці 15. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи