Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Було то невдовзі чи, може, і зараз же по повороті із Зимового походу, коли з недалекої Писарівки ми виїхали на фронт. Сільце це, Качківка, лежить у балці, в таких густих садках, що, дивлячись із горбів, тільки де-не-де можна побачити білу стіну будови. Мабуть, якась річечка тече через село, бо пригадую чимало містків по вулицях. Навколо балки і оподалік — ліски.

Уже тижнів зо два усталився фронт біля Качківки. Створився усталений порядок: увечері ми наступали, большевики на ніч лишали нам Качківку, а самі йшли до недалекого лісу чи й поза той ліс, бо далі того лісу ми їх і не ганяли. Як вони було вскочили в ліс, бій кінчався. Ранком большевицька піхота наступала, і ми на день віддавали їм Качківку, — так ніби вели на пашу коней.

У большевиків була причина не спати в селі. Качківка — село вороже їм, неподалік його оперував повстанський відділ. Я того отамана з його штабом бачив, але прізвища не пригадую. Ми ж залишали Качківку, бо кінноті битися в селі незручно. Виходили на західні горби за село, де прийняли би бій, та большевики за село не показували носа.

Раненько, поснідавши та посідавши на коні, ми, звичайно, чекали на "запрошення" вийти в поле, яке нам большевики посилали, рушничним та кулеметним вогнем, іноді (мабуть, для глухих) ще й гупали гармати. За Качківкою наш полк Чорних запорожців розсипався в лаву і чекав, щоб большевики вийшли в поле. І завжди чекав марно. На "провокації" большевики не впіймалися. Постоявши деякий час, відходили ми далі від села, розташувавшись десь у балці, та й ждали вечора.

Большевики після кожного відходу лишали в селі купи друкованого паперу пропаганди і газет. Спершу ми те читали, а потім осточортіло вичитувати ту саму січку, пережовану на всі лади. Книжки, які хто мав по торбах у сідлах, давно вже прочитано. Від коней не можна було відходити, бо цілий день — у поготівлі. Тільки й розваги, що інколи кудись пошлють у розвідку чи зв'язок.

Щоденне повторювання наступу "на ту саму нугу", видно, знуджувало сотника та інших старшин. І сотник передавав вести наступ комусь із козаків, часто тому, хто перший попався на очі. Так один наступ вів наймолодший козак у сотні Шкет. І все йому йшло як по маслу.

Усі вже мали свої місця. Перебігали спішеною лавою від одного становища до другого. Піднімався кожен, біг і залягав у свою дучку (ямку. — Ред.). Й ото так аж до першої хати. А потім уже наступали через двори, сади та огородини.

Мав я своє місце в одному дворі за кам'яним плотом, витяг один камінь — і вже стрільниця. Звичайно, вбігши в село, на цих становищах найдовше затримувалися. Кожен мав пристрілений ріг будови або якесь дерево і завжди міг завдяки дядькам перевірити, як прицільно стріляв.

Господар двору, де я мав стрільницю, він і його родина ховалися в сінях, лежачи на підлозі.

Дядько, коли я, не маючи цілі, переставав стріляти, інколи, а потім і щодня, розпитував щось або оповідав мені. І такя познайомився з родиною: господар, дружина і дівчинка. А далі й діставав щось з'їсти і напитися — вони клали біля моєї стрільниці, знаючи, що в полі ми часто не мали цілий день нічого до уст.

Господар відбув усю Світову війну в окопах, мав добрий досвід і завжди казав мені, що з-за каменя недобре стріляти. Я це і сам знав, але кращої позиції, з широким оглядом, не було.

Якось я знайшов свою бійницю, місце у плоті, гарно обложену товстими дернинами, а під рушницю вставлений грубий кусень дерева.

Господар на моє здивування і подяку сам ніби теж здивувався:

— Та то, мабуть, діти гралися.

— Добрі діти, гарні діти, — дякував я дядькові. Потім бувала команда:

— Вперед!

Це вже, коли показувалася большевицька лава в полі на протилежному боці села. Перебігали ми вже який раз славну Качківку, щоб поганяти большевиків трохи в полі.

Одного разу застав я біля стрільниці дівчинку господарів, років дванадцяти. Лежала мала Надійка, притулившись до кам'яного плоту. Вже хотів казати, аби тікала звідтіль, та стримався. Все ж хоч височенько, але кулі літали.

Стріляю та слухаю. Оповідає, що тато і мама в полі, повернуться додому, аж як не будуть стріляти. А вона принесла мені їсти — зварені яйця.

— А як же я лупатиму те яєчко, коли мені треба стріляти?