Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Хтось попрохав щось із білизни, хтось сказав про простирало — захотілося ще хоч кілька ночей поспати на білому, а потім, розуміється, проміняти на курку. Я заявився за білими хустками — дуже любив устромляти носа до білої хустини.

А все ж, коли відходили і прощалися, дістали пляшку спирту. І я зауважив тоді: в жида ніколи не дістанеш горілки, поки в нього в хаті. Допитувався:

— Чому?

І відповідь була:

— Ну, знаєте, вип'є чоловік і зовсім інший може стати. От ви все добре робили, а якби випили? Хто то знає. І чому я сам собі маю біду викликати?

За весь Зимовий похід не було такого радісного дня, як той, коли здобули Вознесенське.

Це було 15 квітня [1920 року].

А за три тижні ми вже були знов у сформованій нашій армії.

Ми знали, що йдемо на з'єднання з нею.

Перед самим Тульчином сотник Соловйов заборонив мені сідлати мого Мудея. Ще із Синюхи, коли через обставини довго не знімав сідла, Мудей мав ранку, спочатку з горошину. Я прорізав пітник сідла та їздив далі. Ранка то загоювалась, то відкривалася знову. Перед тим була з копійку й уже затяглася ніжною рожевою шкірою. Та Мудей, дурний, почухав і зубами здер шкіру — тепер був поганий струп.

Мав я ще одного коня, та його заїздив юнак-піхотинець, що зголосився до нашої сотні. Я позичив йому коня, а він напоїв гарячого.

Намагався просити сотника. Та він заборонив сідлати Мудея… І сказав:

— Он стоїть Азор, сідлайте його.

Азор — це була любов і гордість [Захара] Ярмака. І дивно мені було, чому Ярмак лишив Азора, коли з усього видно, що Тульчин буде "гарячим". А на "гаряче" всі брали ліпші коні, хто мав два.

— Пане сотнику, та мене Ярмак уб'є, як, борони Боже, що станеться з конем, — кажу сотнику Соловйову.

А він мені:

— Я наказую.

Після цього "наказую" вже балачок не могло бути. Так мені це не подобалося, хоч і сидіти в обозі зовсім не хотілося.

Посідлав я Азора. На моє щастя, чи нещастя, Ярмака послали кудись поза сотню. Поки що я "щасливо" приєднався до сотні.

А кінь непоганий. Перший раз я сидів на ньому. Але куди йому до Мудея!