Розділ «ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР»

23 жовтня отримано відомості, що в Літинському повіті, частину якого окупував ворог, вибухнуло повстання. Повстало 13 сіл. Большевики жорстоко з ними розправилися — попалили села і розстріляли сотні людей. З болем слухали козаки гарматні постріли, що лунали в запіллі ворога.

Нарешті і я вже в полку. Наслідки поранення досить тяжкі. Ліва нога на 8 см коротша за праву. Ходив, спираючись на палицю. Вправляюся в кінній їзді, що завдає несамовитого болю, але з часом звикну. Нарешті навів лад у наших таборах, зменшивши їх наполовину.

На 9 листопада склад полку був приблизно такий: 76 старшин, 1130 козаків.

Бойовий склад полку: 5 кінних сотень — 380 шабель; кулеметна сотня -12 важких кулеметів; гарматний курінь — 6 гармат; пластунський курінь -400 багнетів; кулеметна пластунська сотня — 8 важких кулеметів; чота санітарна — лікар [Олександра] Азарова; чота ветеринарна-лікар поручник Чупляк; чота господарська — поручник [Михайло] Токар; полковий оркестр — хорунжий Малиновський.

За час перемир'я коні і люди відпочили й набралися сил.

Останні бої полку Чорних запорожців

11 і 12 листопада (8–9 листопада. — Ред.) полк стояв у с. Клопотівці. Козацтво нудилося і раз у раз зверталося до старшин із запитанням: а чи скоро в наступ? Отримавши відповідь, що скоро, завзято поправляли свої шапки і йшли до своїх коней.

Нарешті рознісся в повітрі звук сурми. Грали "сідлання". Козацтво кинулося сідлати коней.

З'єднавшись із пластунами під марш полкового оркестру, полк вирушив у напрямку сіл Овсяники та Дубова. Довгим шнуром тягнувся полк по дорозі. Попереду штаб полку, а далі сотні кінні, пластуни, гармати. У всіх обличчя веселі, в очах горіла завзятість. Гра сурмачів навіювала на душу якусь солодку тугу.

Минули с. Овсяники. Наближалися до с. Дубова, куди вже долинав гуркіт гарматних вибухів. Це частини Запорозької дивізії билися з ворогом.

Коли вже стемніло, в'їхали в с. Петрані. Тут виділено 2-й курінь під командою сотника [Віктора] Дяченка, який і рушив дорогою на Курилівці.

Курінь із місця помчав риссю, висилаючи наперед патруль із восьми козаків. Патруль, увігнавшись у Курилівці, потрапив в оточення ворожої кінноти. Вже вхопили коня командира патруля за повід, однак він, роздаючи удари шаблею направо і наліво, рвонув через ворожі ряди, а за ним й увесь патруль. Командир патруля підхорунжий Мазур мав порубану гвинтівку і був легко поранений шаблею в руку.

2-й курінь розсипався в лаву і з криком "Слава!" кинувся в наступ, але вогонь важких кулеметів змусив його відійти.

Полк затримався в с. Петрані, готуючись зранку до наступу на Курилівці. Вранці 13 листопада (тут і далі можливі неточності в датах. — Ред.) сурми н кінноті і свистки у пластунів оголосили збірку. Пластуни вийшли в поле, розсипалися в лаву і повели наступ на Курилівці, маючи на лівому крилі 1 — й курінь із поручником Броже, який мав завдання вийти на тили ворожої оборони в Курилівцях. Наступ пластунів підтримали наші гармати. В резерві — 2-й курінь сотника [Віктора] Дяченка. Большевики відкрили стрілянину по наступаючих, і на всьому фронті заклекотіло як у пеклі.

Уже під Курилівцями пластуни піднялися і з голосним "Слава!" пішли на багнети. Ворожа піхота почала кидати зброю і піддаватися, але в цей момент червона кіннота атакувала пластунів. Настав критичний момент, ніс, на щастя, я мав під руками 2-й курінь, який і кинув проти ворожої кінноти. Завдяки цьому пластуни змогли відійти, втративши одного вбитим і 13 пораненими.

Ворожа кіннота контратаку нашого 2-го куреня прийняла. Зав'язалася рукопашна битва. Перевага в кількості була на боці ворога, і 2-й курінь мусив відійти. Шкода, що поручник Броже заглибоко пішов в обхід і вчасно не вдарив по тилах ворога, бо була змога помірятися силами із совєтським "героєм" [Григорієм] Котовським, бригаду якого мали перед собою. На вечір полк відійшов у груповий резерв до містечка Буцні.

День 15 листопада минув спокійно. О 6-й вечора — тривога. Полк пішов на допомогу Запорозькій піхоті, яка відходила під натиском на Буцні, але за 2 км від містечка сама зупинила ворога.

У той час прибув гонець зі штабу з наказом, щоб полк Чорних запорожців ішов на з'єднання з козачою дивізією осавула Яковлєва. Полк, не гаючи часу, вирушив. Дивізія Яковлєва — це колишні частини денікінських військ, які потрапили до Польщі й були інтерновані. Поляки їх озброїли і кинули проти [Семена] Будьонного під Замостям.

Коли було укладено угоду між українським урядом і російським комітетом, дивізія Яковлєва вирушила на злуку з Українським військом як автономна частина. Вона складалася з таких частин: Вовчанський драгунський полк — 350 шабель; полк донських козаків — 250 шабель; полк терських козаків — 150 шабель; батарея чотиригарматного складу. По прилученні Чорного полку — понад тисячу шабель. Наші пластуни й одна батарея тим часом залишилися при Запорожцях.

16 листопада полк з'єднався з дивізією Яковлєва. Дивізія мала завдання прорвати фронт і вдарити на тили ворога в районі с. Стара Гута. Передові частини підійшли до Старої Гути, розсипалися в лаву, і зав'язався бій, в якому взяли участь гармати з батареї сотника [Дмитра] Ґонти.