Пристрасть моя до стріляння виявилася і тут. Помітивши на ворожому боці вогнище (як видно, комунари грілися), наказав я поручнику [Іванові] Лазару, щоб погрів у свій спосіб. Коротка команда — і з далекого укриття обізвалися дві гармати — розрив гранат — і вогнища немає. Задоволений, поїхав далі.
9 жовтня на фронті спокій. У Розсохах брак фуражу. Фуражири із сотень їздять за десятки кілометрів по сіно. Вівса вже третій день немає. 10 жовтня о 1-й годині ночі дивізія, залишивши на переправах піший курінь і технічну сотню, вирушила до с. Суслівці, звідки мала форсувати р. Буг. Рух розпочався у призначений час, але відбувався дуже повільно. Щокілька кроків ставали й уперто стояли. Холод — усі померзли. Прибули до Суслівців і зайняли позиції. Була вже 10-та година. Полк і пластунський курінь — у резерві. Батареї — на позиції.
Форсувати переправу мали 1-ша і 2-га піші бригади. На правому березі Бугу ворожа застава займала позицію на західному краю села. З обсерваційного пункту гарматного куреня на високому березі добре видно, як червоні залягли в ямках, метушилися і носили солому до своїх окопів, як видно, готувалися до оборони.
Наші батареї почали перестрілку, а потім справжню [артилерійську] підготовку. Чорний дим навис над садком і селом. Бідні "чубарики" не знали куди подітися. Нарешті, піднявшись з окопів, щосили побігли до хат, але й там клалися гранати чудовим вахлярем (віялом. — Ред.). Випущено до 150 набоїв.
Мосту немає, є тільки брід, але і його ворог переплутав колючим дротом і розкосами (розпірки, дерев'яні бруси. — Ред.). Бій продовжувався до 5-ї вечора. Форсування не вдалося, бо піхота Запорозької дивізії не провела своєчасно розвідку, а форсувала всліпу. Надвечір 1-ша сотня пластунів і 1-га батарея перейшли до с. Чапля, а полк — до с. Івонинці.
11 жовтня о 5-й годині пополудні до штабу пластунського куреня прибув зв'язок від польської ударної групи, що підійшла до Новокостянтинова із завданням форсувати Буг і вийти на Хмільник і Жмеринку, щоб допомогти Українській армії рушити вперед. У цей час на відтинку нашої 6-ї стрілецької дивізії червоні вели жорстокі атаки. Там уже розпочався бій. Горіли села, що по Бугу. Дим хмарою закрив частину неба.
12 жовтня із самого ранку на фронті — жвава гарматна і кулеметна стрілянина. О 1-й годині дня ворог перейшов у наступ. Запорозькі час тини були відтягнуті від річки в села на віддаль 4–5 км. Це використа ла ворожа піхота. Форсувавши Буг у селах Щедрів, Суслівці та Полівці, червоні посунулися в напрямку с. Чапля, де стояли пластунський курінь і обидві наші батареї. Для ліквідації наступу кинуто Чорних запорожців із с. Івонинці.
Батареї, що встигли стати на позиції, вогнем змусили ворожу піхоту в паніці тікати за Буг, добре викупавши її в осінній воді. Полк пішов уздовж Бугу на Суслівці, Копитинці, де захопив понад 150 полонених, що не встигли перейти р. Буг. Полк і пластунський курінь у с. Копитинці перейшли брід і переслідували ворога. Ввечері полк повернувся назад і заночував у с. Суслівці. У цьому бою отримав поранення хорунжий Неживий із 1-ї сотні і троє козаків.
13 жовтня о 2-й годині дня полк відійшов на стоянку в с. Івонинці. Пластуни і гармати повернулися в с. Чапля. Надвечір рознеслася звістка, що Поляки відступили від Новокостянтинова під натиском великих ворожих сил. Багато говорять про можливість перемир'я поляків із совєтами. У вечірніх годинах Поляки відійшли і стали позаду наших частин. Москалі далі Новокостянтинова не пішли.
14 жовтня. Весь день спокій.
15 жовтня. О 5-й годині ранку полк Чорних у повному складі на наказ штабу дивізії вирушив до с. Рудня. Цього дня мав розпочатися наступ. Уночі до с. Чапля підійшла польська кавалерія, що повинна була розпочати наступ і форсувати Буг у Суслівцях і Попівцях. Гармати Чорного полку стали на позицію під с. Горбасів, а полк із пластунами — в с. Рудня як резерв дивізії. Форсували річку обидві бригади Запорозької дивізії. Підтримали наступ обидві наші батареї: влучними пострілами вони збили ворожу батарею, яка знялася з позиції і кар'єром утекла.
В 11-й годині полк і пластуни перейшли річку біля с. Терлівка й пішли на Летичів. Зайшовши на тили Летичева, змусили ворога до відступу. Захопили 6 коней, 2 тачанки з кулеметами "Максим", 27 полонених і комісарський екіпаж. Втрати полку за день — тяжко поранений козак 3-ї сотні. Полк і пластуни залишилися в Летичеві, гармати — в с. Рудня.
16 жовтня о 6-й годині батареї із с. Рудня вирушили через Терлівку до с. Козачки, де стояла 2-га бригада. На той час під Летичевом розпочався бій. Тріщали кулемети, гриміли гармати. 1-ша бригада пішла в наступ. 2-га бригада, не дійшовши до с. Війтівці (тепер Грушківці. -Ред.), зупинилася на горбах (висоті "72". -Ред.), бо не знала, що діється з 1-ю бригадою під Летичевом, а там варилося як у казані.
Поляки вже другий день трималися пасивно. Червоні, користуючись цим, стягнули проти Летичева резерви і пішли в контрнаступ, підсилені чотирма гарматами. Попри те що ворога було в 3–4 рази більше, Запорожці кидалися з одного боку у другий, відбиваючи атаки. Вихід ворожої піхоти на тили 2-ї бригади змусив Запорожців до відступу. Полк, пластуни і батареї стали в с. Горбасів.
17 жовтня. О 6-й годині ранку червоні почали наступ силою до 500 багнетів при чотирьох гарматах на переправу під с. Терлівка. Обсерватора з батареї Чорних виставлено запізно, тож ворог без перешкод пройшов горби (висота "72". -Ред.). Вже на переправі його зустріли сильним кулеметним вогнем, згодом і гарматним, що змусило ворожу піхоту з великими втратами відійти до Терлівки. О 4-й годині полк одержав наказ штабу дивізії разом з батареями перейти до с. Рудня, звідки мав розпочати наступ разом із частинами дивізії.
[Далі розповів Борис Монкевич: "Весь день ворог маячів на східних височинах від села Терлівка. О 2-й годині дня батерія Чорних надумала розбити жидівську синагогу в м. Летичеві, де у вікні стояв ворожий кулемет і не дав з могили козакам підходить до села Заволоки. Але з випущених 23 набоїв тільки 2 розірвалося.
О 4-й годині полк одержав наказ штабу дивізії, щоб разом з батареєю негайно вирушити на позиції села Рудня, де мав розпочати наступ разом з частинами дивізії"].
18 жовтня. Цілу ніч падав дощ. О 6-й годині ранку розпочався загальний наступ Запорожців з Летичева і Терлівки на села Козачки, Варинка (тепер с. Варенка. -Ред.) і Війтівці. Полк — у резерві.
Москалі скупчили всі свої сили проти 2-ї бригади: густі лави до 500 людей піхоти при двох гарматах. Зразу ворог чинив сильний опір, але під вогнем шести гармат Чорного полку зламався. Постріли були такі влучні, що червона піхота не знала де подітися. Ворожі гармати, не давши ні одного пострілу, знялися з позиції і втекли. Тим часом Чорний полк із резерву підходив до Війтівців, які червоні залишили після невеликої стрілянини. У Війтівцях від полонених ми довідалися, що Москалі гуртуються в с. Багринівці.
Уже смеркалося, коли полк вирушив до Багринівців. Патрулі донесли, що червоні не мають забезпечення, а від селян довідалися, що в селі багато обозу і до півтори тисячі піхоти. Висланий наперед пластунський курінь гусаком увійшов у село, і козаки тихо, без гамору взялися ловити зустрічних червоноармійців. Пластуни заходили в хати і витягали розташованих там комунарів. Так дійшли до хати їхнього командира. Подивившись у вікна, що робиться в хаті, пластуни рушили до дверей. У той час із дверей вийшов комісар, його одразу схопили за руки, але він не розумів, до кого втрапив, — очевидячки, гадав, що це червоноармійці хочуть із ним розправитися, бо почав проситися:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.» автора Дяченко П.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР“ на сторінці 44. Приємного читання.