Розділ «ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР»

Завтра Різдво! Про це балакають старшини і козаки. Я наказав покликати до штабу жидівського старосту, а також голову аматорського гуртка, запропонував старості приготувати вечерю для старшин, а другому — виставу для старшин і козаків. Обидва погодилися. Витрати покриємо цукром.

Перший день Різдвяних свят. Кращого місця для свят не треба було шукати. За два кілометри село Межирічка, а в ньому ґуральня з десятками тисяч відер спирту. Призначені старшини розвезли запрошення до місцевої Інтелігенції, щоб ті відвідали виставу "Жидівка-вихрестка". Справді, вечором перші ряди були заповнені місцевими родинами вперемішку з нашими Старшинами. Про неспокійний час пригадували важкі кулемети при вході та вартова сотня в повній готовності.

Після вистави старшини запросили деякі родини та артисток до спільні и печері. Гості з цікавістю та й недовірою дивилися на нас, але розігріли і орілка і гостинність господаря і загальні веселощі швидко запанували.

Вечеря скінчилась над ранок.

Вранці я вислав гарматну сотню до с. Межирічки, щоб спирт ґуральні продавала селянам за гроші, міняла на кожушки, фураж, набої і т. п. Пізніше за вторговані гроші наказав виплатити за чотири місяці платню старшинам і козакам. Того ж таки дня наказав командирам сотень прислати до штабу полку на добрих конях 50 козаків, які знали міру в питті. Взявши 5 легких кулеметів, під моєю командою рушили в Богопіль.

У с. Капітанка, за яких 20 км від Голованівська, патруль наскочив на ворожий роз'їзд і атакував його, змусивши до втечі. Хорунжий Р. зарубав ворожого офіцера, з документів якого довідалися, що він теж Дяченко… Прискакав козак з тими паперами і доповів, що "мабуть, вашого брата зарубали, а ось і його папери… "

У той час я вже знав, що мій рідний брат і батько відходили разом з Денікіним, і був певний, що сталося нещастя. В дорозі розглянув папери і з них уже побачив, що цей офіцер з Умані.

Наша здобич — 12 верхових коней із сідлами і троє полонених, решту порубали. Роз'їзд був зі Збірного козачого полку полковника Попова.

Шлях на Богопіль являв страшну картину. Здається, шлях відступу Наполеона не мав більш грізних і трагічних картин. Безліч возів з поламаними колесами, розторощеними передками засіяли, мов велетенський цвинтар, увесь шлях. Круглі кухні з димарями стояли осторонь, покинуті своїми кашоварами. Чорні пащі гармат без замків тупо дивилися вдалечінь. Майже на кожнім кроці лежали задубілі трупи коней. Весь шлях був засіяний поламаними рушницями, набоями, порізаними сідлами, мішками та іншим лахміттям. Чорні зграї вороння надавали цій картині ще більшого виразу руїни. Так представлявся шлях відступу Добровольчої армії.

Заночувала сотня в с. Капітанка, де до нас прилучилося з десяток повстанців, яких наказав я посадити на здобутих коней.

9 січня вранці вирушили на Богопіль. Дійшовши до Болеславчика, що за 4 км від Богополя, я вислав хорунжого Нестеренка з патрулем уздовж річки Синюхи, аби пошукав броду, яким сотня могла б заїхати на тили Богополя. В той час із Богополя показалась перша лава силою до 200 шабель, за нею друга, ще більшої сили. Сотня відкрила вогонь, але в тому часі на наших тилах показалась кіннота не визначеної кількості. Сотня оточена, треба пробиватись.

Ми атакували кінноту, що з'явилася ззаду, але та не прийняла удару на шаблі й почала тікати, розділившись на дві групи. Одна частина тікала понад річкою Синюхою, і за нею погналися Чорні. Майже по 3 кілометрах скажених перегонів наздогнали ворожих їздців. Першими дійшли до ворога я з хорунжими Богаєвським і Редькою, бо мали чи не найкращих коней у полку, а може, й у всій Українській армії, та почали хрестити направо і наліво. В цей же час ворог наткнувся на хорунжого Нестеренка, який атакував із чола. Після короткої рубанини ми взяли 17 коней із сідлами і 9 полонених, а решту із штаб-ротмістром на чолі порубали.

Смеркало. Сотня рушила на с. Капітанку. Після довгого маршу підійшли до села. Наперед вислав козака довідатися, що за село, бо на Капітанку неподібне. Селянин, якого покликали на розмову, почувши українську мову, весь затрусився і тільки запитав:

Ви петлюрівці? Почувши наше "так", сказав:

Та це Болеславчик, у кожній хаті повно денікінців.

Сотня зрозуміла, що стає непереливки, і як один, мов по команді, зняли рушниці, щоб бути готовими до відсічі. Селянин виявився нашим, бо одразу запропонував послуги — вивести сотню на правильний шлях. Це вперше мені зрадив нюх. Перший раз збився зі шляху. Змучену сотню десь по півночі допровадив до Капітанки, де й заночували.

10 січня сотня повернулася до полку. Мороз доходив до 16°. За час постою в Голованівську нам вдалося поповнити запас набоїв та одягнути деякі сотні.

січня полк отримав наказ зі штабу армії виступити на м. Гайворон, де в цей час стояли галицькі курені, повести з ними переговори, щоб вони приєдналися до Наддніпрянської армії.

січня у вечірніх годинах увійшли у м. Гайворон. Зайнявши місто та станцію і виставивши варту, полк розташувався. Тут була невелика частина Галичан, а властиво, постачання 3-го корпусу, яке за день до нашого приходу селяни розграбували. Вести переговори не було з ким. Увечері одержано відомості від селян, що штаб армії і частини пішли в невідомому напрямі. Від них же довідалися, що до Голованівська прибула червона кіннота. Полк відрізаний від армії.

18 січня полк вирушив на Хащувате з метою пробратися денікінськими тилами і догнати своїх. Перейшовши Буг біля Хащуватого, полк став на нічліг у с. Казавчин.