Розділ «ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР»

11 лютого рушили на Вергуни, де зупинились. Тут наказав вишикувати полонених, яких взяли у Смілі. Українців залишив при полку, а Москалів пустив на чотири вітри, порадивши не попадатися.

Заночували в с. Думанці.

Перехід на Лівобережжя, захоплення Золотоноші

13лютого. Сильний мороз. Полк вирушив довгою колоною через с. Худяки, наближаючись до Дніпра. Козаки вже знали, що полк іде на Полтавщину. Настрій підвищений. Чути регіт, жарти. Полтавці радять подолянам, аби вертались назад, бо на Полтавщині немає мамалиґи, а галушок вони не вміють їсти. Всім цікаво, що там робиться, по той бік Дніпра. Помалу проїхали бокові протоки, і перед полком простяглася широка рівнина за мерзлої ріки, а далі синіло Лівобережжя.

— Дніпро! Дніпро!!! — вирвалось із сотень грудей, а жадібні очі міряли його величну широчінь.

З якоюсь святістю рушили по льоду сотні. Відчуваючи величність хвилини, козаки несподівано заспівали "Ще не вмерла Україна".

Увечері полк став на нічліг у с. Васютинці. Селяни дуже здивовані приходом українських козаків.

— Та хіба в Петлюри ще є військо? — чулося на кожному кроці.

14 лютого полк отримав наказ зі штабу армії зайняти Золотоношу, для чого до полку додавалося дві кінні сотні, одна ім. [Петра] Сагайдачного, а друга — ім. Костя Гордієнка, разом силою до 50 шабель. О 7-й годині ранку полк вирушив у дорогу.

Холодно, різкий вітер, падає сніг. За вітром і снігом не видно довгої колони. Кожний вершник бачив перед собою тільки зад попереднього коня. З часом вітер посилився, а сніг, мов мокрі голки, забивав очі, ніс та вуха. [Борис Монкевич додавав: "Ще нижче поспускали коні голови, ще більше згорбились козаки на сідлах, щільніше загортаючись в одежину. Понуро, без галасу, тяглись обози… І в цьому стихійному вибухові життєвих сил природи як же відчувалася мізерність людської істоти. В цьому безмежному морі розбурханої стихії і в цих титанічних змаганнях хуртовини людська істота відчувала якийсь одчай, якусь безмежну тугу"].

Сніг ставав щораз глибший. Поранених та хворих не було видно, прикриті лахміттям та грубою верствою снігу, вони тихо, без нарікання їхали на возах.

В Ірклієві — годинний відпочинок і — дальший марш. О 10-й вечора — другий відпочинок, у с. Кам'янка (очевидно, йдеться про с. Мельники. — Ред.). Темна ніч. Снігу по коліна, а ще з 20 км до цілі. О 2-й годині ночі добрели до с. Деньги. До Золотоноші ще 8 кілометрів.

15 лютого. О 5-й ранку, залишивши в Деньгах табір і частину важких кулеметів, вирушили на Золотоношу. Вислав 2-гу сотню, аби зайняла станцію та розвідала, які сили в місті. Сотник Божко з чотою і підривним матеріалом отримав завдання зірвати залізничний шлях Золотоноша — Пирятин. О годині 7-й ранку полк підійшов до міста. Станція вже в наших руках. Охорона разом з комендантом захоплена в полон. Від полонених довідалися, що в місті перебували два відділи особливого призначення — силою до 500 люду, з кулеметами. Гармата стала на позицію біля станції.

3-тя та 4-та сотні під командою поручника [Карліса] Броже пішли слідом у місто на рисях. Решта полку під моєю командою — за ними. Без пострілу курінь Броже в'їхав до міста. Довідавшись, що будинок гімназії зайнятий червоними, курінь почав його обстрілювати, але раптом з вікон протилежних будинків відповіли пострілами. Курінь почав відходити, залишивши вбитих козаків, що в Чорному полку було ганьбою.

Я вислав на допомогу 2-гу сотню, решту 1-ї та сотню ім. [Петра] Сагайдачного, наказав спішитись і наступати в пішій лаві, аби відбити ибитих. Штаб полку з останнім запасом, а властиво моїми ординарцями (12 шабель) та Гордієнківською сотнею (17 шабель), залишився при в'їзді до міста, бо хотів хоч раз побавитись у командира полку та дати можливість моїм помічникам повоювати.

Спішені сотні відтіснили ворожу піхоту і дійшли до собору. В цей час штаб полку заатакувала ворожа піхота силою 50–60 багнетів, яка берегами непомітно зайшла в тил і вийшла на неповних 100 м від штабу. Як видно, командир цього відділу не сподівався спротиву, бо, вискочивши з-за рогу, затримався, чекаючи на решту свого відділу. Вийшов і я наперед й одночасно з червоним вистрілив. Червоний дістав кулю у груди, а я — в "м'яке місце" по шкурі, наслідком чого з тиждень сидів у сідлі боком. Із криком "Слава!" підоспіли і мої ординарці. Комуністи не прийняли удару на шаблі й, утративши свого командира, кинулись тікати через річку. На льоду, ковзаючи, почали падати, і я з ординарцями мав можливість зробити показову стрілянину по рухомих цілях. Нахабний відділ був перебитий до одного.

Половина міста по річку була в наших руках, а друга — в большевиків. Наступати в пішому ладі, і то в лоб, я не хотів, а в кінному ладі не міг, бо вислані патрулі не могли вишукати переходу через річку, яка розлилась і замерзла. Протримавши свою половину міста до вечора, полк вирушив назад у с. Деньги. За містом перерубали захоплену "чеку" та комуністів. Полк мав втрати: чотирьох козаків убитими, трьох поранених та 9 поранених коней. Ворог зазнав до 100 чоловік втрат.

У с. Деньги стали на спочинок. Лютий мороз. Маємо відомості від селян, що з Пирятина вийшли два полки ворожої піхоти в напрямку на Золотоношу. Всю ніч кінні роз'їзди на всіх шляхах, що вели до Золотоноші, освітлювали місцевість, але скрізь було спокійно.

Поворот на Правобережжя і похід на захід

16 лютого о 3-й годині ранку полк вирушив на м. Іркліїв. Мороз із вітром та снігова курява не давали можливості розкрити очі. Коні й люди зморені. Нарешті добрались до с. Загородище, що за півкілометра від Ірклієва. Стали на спочинок, зв'язалися з кіннотою отамана Тютюнника, яка стояла в Ірклієві. Від них довідалися, що Запорозька дивізія стоїть за 6 км від полку. Я вислав до Запорожців патруль.