Розділ «Д»

У 1942–1944 рр. працював в Українському Червоному Хресті у Києві. У 1944 р. емігрував до Словаччини, у 1945 р. — до Німеччини, у 1951 р. — до США. Жив у Нью-Йорку. Помер у Нью-Йорку, похований на православному цвинтарі у Баунд-Бруці.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. — С. 53–59; Спр. 606. — С. 7, 19–20; Монкевич Б. Дещо про співпрацю панцерних авт підчас оборони Київа в січні 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 6. — С. 11–12; Некролог//Українське Козацтво. — 1976. — Ч. 2–3(36–37). — С. 68–70.

ДОБРИЛОВСЬКИЙ Юрій Митрофанович

(07.01.1891-11.07.1955) — полковник медичної служби Армії УНР.

Закінчив медичний факультет Київського університету. 18.07.1914 р. був мобілізований до армії військовим лікарем.

Добриловський Юрій, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

З 30.12.1917 р. — молодший лікар полку ім. Сагайдачного військ Центральної Ради- 3 23.01.1918 р. — старший лікар цього ж полку. З 09.02.1918 р. — лікар Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 19.03.1918 р. — старший лікар 2-го Запорізького полку. З 31.12.1918 р. — старший лікар штабу Лівобережного фронту Дієвої армії УНР. З 27.01.1919 р. — старший лікар штабу Правобережного фронту. З 29.03.1919 р. — старший лікар Окремого стрілецького Запорізького куреня Дієвої армії УНР. З 12.06.1919 р. — старший лікар 9-го стрілецького полку 3-ї дивізії Дієвої армії УНР. З 06.08.1919 р. — дивізійний лікар 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. 25.10.1919 р. захворів на тиф. З 01.02.1920 р. — начальник санітарного відділу військової референтури Камянця-Подільського. З 19.03.1920 р. — помічник начальника Військово-санітарної управи Військового міністерства УНР. З 03.06.1920 р. — булавний старшина для доручень інспектора санітарної служби Армії УНР. З 28.09.1920 р. — начальник санітарної частини Армії УНР. З 01.06.1921 р. — помічник начальника санітарії Армії УНР. З 15.12.1921 р. — т. в. о. начальника санітарної частини Армії УНР.

У 1922 р. емігрував до Чехо-Словаччини, працював лікарем. У 1935–1940 рр. очолював Спілку українських лікарів Чехо-Словаччини. Помер у Празі, похований на Ольшанському цвинтарі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 168. — С. 99; Спр. 653. — С. 34–55; Українські лікарі. — Львів. — 1994. — Т. 1. — С. 75.

ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ Сергій Іванович

(1874–1931) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Шпола Звенигородського повіту Київської губернії. Закінчив 3-тю Київську гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1895), вийшов підпоручиком до 41-го піхотного Селенгінського полку (Дубно). У 1899–1901 рр. перебував у запасі. Згодом служив у 67-му піхотному Тарутинському полку (Замостя). З 1911 р. — в управлінні військових сполучень Київського району. Під час Першої світової війни був комендантом станцій Самбір, Городок, Чортків, Коломия, Луцьк, Шепетівка, Бердичів.

У лютому 1918 р. у Бердичеві приєднався до українських військ, був призначений помічником завідувача перевезеннями Київського району. У 1918 р. був комендантом залізничного вузла у Києві. З 01.10.1918 р. — комендант ст. Рівне. З січня 1919 р. — представник управління військових комунікацій Дієвої армії УНР у ЗУНР. З початку квітня 1919 р. — завідувач військових комунікацій Гомельського району. З середини травня 1919 р. — начальник військових комунікацій УНР. 23.05.1919 р. потрапив у Радзивилові до польського полону.

Перебуваючи в таборі для полонених, агітував за вступ до білогвардійської Північно- Західної армії генерала М. Юденіча. У вересні 1919 р. повернувся з польського полону й нелегально виїхав до Києва, де перебувала важко хвора дружина. Там вступив до Збройних Сил Півдня Росії, з якими відступав до Одеси. Згодом знов повернувся до Києва.

У травні 1920 р., після вступу до Києва української та польської армій, знов з'явився у розпорядження штабу Армії УНР. 15.05.1920 р. був призначений старшиною для зв'язку в штабі польської військової залізниці, але вже 03.06.1920 р. був звільнений із цієї посади у зв'язку з протестами українських старшин через його проросійську діяльність у польському полоні.

Повернувся в Радянську Україну. Був мобілізований до РСЧА, служив на посаді для доручень при начальнику військових сполучень РСЧА. З 1921 р. — комендант ст. Лозова. Наприкінці 1921 р. був демобілізований як колишній білогвардієць. Повернувся до Києва, працював різноробом у господарчій частині Всеукраїнської академії наук. У 1926 р. був зааршетований, та незабаром звільнений. Знову був заарештований у ніч з 8 на 9 вересня 1930 р. за звинуваченням в участі у контрреволюційній офіцерській організації (т. зв. справа «Весна»). 17.01.1931 р. був засуджений до розстрілу і страчений.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1 — Спр. 7. — С. 3; Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 21–22; ДАСБу. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 847. — архівно-слідча справа Добровольського С. І.; З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ//Справа «Всесоюзної військово-офіцерськоі контрреволюційної організації (справа «Весна» 1930–1931). — Київ. — 2002. — Ч. 1.

ДОБРОТВОРСЬКИЙ Йосип Михайлович

(6.11.1894 — після 1932) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Красне Подільської губернії. Походив із селянської родини. Закінчив Борисоглібську гімназію, 4-ту Московску школу прапорщиків (14.07.1915), у складі 500-го піхотного Інгульського полку брав участь у Першій світовій війні, з 21.08.1917 р — старший ад'ютант 125-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — поручик.

З 14.03.1918 р. — комендант Центральної Ради у м. Жмеринка, з 14.05.1918 р. ад'ютант 14-го пішого Уманського полку Армії Української Держави, з 14.09.1918 р. ад'ютант штабу 4-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 5.01.1919 р. начальник муштрово- мобілізаційного відділу штабу 4-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР, з 19.02.1919 р. т. в. о. начальника штабу 4-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. 19.03.1919 р. уповноважений урядом УНР у справі повстання проти більшовиків на Уманщині. З 18.09.1919 р. — т. в. о. начальника штабу 5-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР, а з 2.01.1920 р. начальник оперативного відділу Збірної Київської дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. З 16.06.1920 р. начальник штабу 10-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, з 22.07.1920 р. помічник начальника штабу 4-ї Київської дивізії Армії УНР.

У 1921 р. — начальник цивільного управління Партизансько-повстанського штабу Ю. Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу 04–19.11.1921 р.

17.06.1923 р. разом із Ю. Тютюнником повернувся в Радянську Україну. Тривалий час був ад'ютантом та близьким другом Ю. Тютюнника. З 1923 р. працював рахівником у фінансовому відділі Української кооперативної спілки у Харкові. Згодом — завідувач цього відділу. 01.03.1931 р. був заарештований у справі «Українського національного центру», під час слідства ніякої вини за собою не визнав. 05.02.1932 р. був засуджений до 5 років ув'язнення. Подальша доля невідома.