Розділ «Д»

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 47; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 42-зв. — 43; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 68; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.

ДІДЕНКО Іван Іванович

(10.01.1879-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Єлісаветград. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 02.03.1921 р. був приділений до штабу 16-ї бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. С. 100; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 16.

ДІДКОВСЬКИЙ (Лазаренко-Дідковський) Максим Вячеславович (Макс Мечіславович)

(1887 — після 1941) — полковник Армії УНР.

Походив із дворянської родини Києва Закінчив Київську гімназію, Санкт-Петербурзьке піхотне юнкерське училище (1906), вийшов підпоручиком до 178-го піхотного Венденського полісу (Рига). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1913), відбув обов'язковий ценз командування ротою у 2-му Фінляндському стрілецькому полку (Гельсингфорс), у складі якого вирушив на Першу світову війну. З серпня 1914 р. — молодший ад'ютант штабу 1-ї Фінляндської стрілецької дивізії. З січня 1915 р. — старший ад'ютант штабу тієї ж дивізії. З жовтня 1915 р. — ад'ютант штабу 40-го армійського корпусу. З осені 1916 р. — помічник начальника оперативного відділення штабу 8-ї армії. З весни 1917 р. — помічник начальника оперативної частини штабу Південно-Західно- го фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник. У квітні 1918 р. демобілізувався, виїхав до Фінляндії. У червні 1918 р. разом із родиною прибув до Києва.

З 09.07.1918 р. — 2-й штаб-старшина і начальник дислокаційної частини оперативного відділу Генерального штабу Української Держави. У січні—лютому 1919 р. — помічник начальника штабу Холмсько-Галицького фронту Дієвої армії УНР. Станом на 03.03.1919 р. — начальник мобілізаційного відділу штабу Дієвої армії УНР. Станом на 09.1919 р. — 2-й помічник начальника Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР, станом на 25.02.1920 р. — начальник Головного управління Генерального штабу УНР. 24.04.1920 р. підписав від імені УНР (разом із генералом В. Сінклером) польсько-українську військову конвенцію. У жовтні 1920 р. як військовий експерт уряду УНР був відправлений на Ризькі переговори між польським і балтійськими урядами з одного боку та урядом Радянської Росії з іншого. Після закінчення переговорів у Ризі повідомив уіфаїнський уряд, що не може повернутись до Польщі через брак коштів. Після доповіді 14.05.1921 р. про цю справу Головному Отаману С. Петлюрі той особисто позичив М. Дідковському 9200 нім. марок. Однак полковник до Польщі не переїхав, залишившись у Ризі.

Дідковський Максим, фото 1940 року (Абьпов Ю. Русское печатное слово в Латвии//Балтийский архив. — Таллинн. — 1994. — Т. 2)

Дідковський Максим, фото 1913 року (з приватної колещії)

Наприкінці 1921 р. придбав у центрі Риги приміщення, де відкрив книжковий магазин. З 1925 р. займався книговиданням, зокрема видавав російську емігрантську літературу, через що став відомий як культурний діяч білоеміграції. Разом із тим, займався друком українських видань, зокрема виданням листівок (найбільш відомою була серія з українськими гетьманами, що мала широкий попит у Польщі та Галичині).

На початку 1940 р., після окупації Латвії радянськими військами, був заарештований НКВС. У вересні 1940 р. був засуджений до страти, але 22.03.1941 р. присуд було замінено на 10 років виправно-трудових робіт. Загинув у концтаборі в Радянському Союзі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 482. — С. 44; Спр. 37. — С. 201–204; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 50-зв. — 51; Абызов Ю. Русское печатное слово в Латвии//Балтийский архив. — Таллинн. — 1994. — Т. 2. — С. 57–70

ДІРІН Микола Олександрович

(26.08.1875-?) — підполковник Армії УНР.

Станом на 1.01.1910 р. — штабс-капітан 24-ї артилерійської бригади (м. Луга). Останнє звання у російській армії — підполковник.

У1920—1921 рр. — приділений до управління постачання 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 60.

ДІТЕЛЬ Вукола Юстимович

(07.03.1881-21.03.1976) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Кожанка Липовецького повіту Київської губернії. Закінчив 5-ту Київську гімназію. У 1903 р. вступив однорічником 2-го розряду до 130-го піхотного Херсонського полку. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1907), вийшов до 75-го піхотного Севастопольського полку (Гайсин). З 1913 р. служив у 168-му піхотному Миргородському полку (Київ). У 1914–1915 рр. — командир роти 15-го запасного батальйону, обер-офіцер для доручень штабу Південно-Західного фронту. У грудні 1915 р. закінчив Офіцерський клас Петроградської військово-автомобільної школи. Згодом — начальник автогаража Південно-Західного фронту. З квітня 1916 р. — обер- офіцер для доручень при начальнику тилової автомайстерні. З лютого 1917 р. — обер-офіцер для доручень при Автосоюзі. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З 16.12.1917 р. — помічник начальника автопанцерного відділу Військового міністерства Центральної Ради. Як командир броньовика брав участь у вуличних боях (січень 1918 р.) у Києві проти більшовиків. Після залишення Києва українськими військами був заарештований більшовиками та виведений на розстріл. Під час розстрілу був важко поранений, але вижив. 01.05.1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин (1-й випуск). Служив у Сердюцькій дивізії Армії Української Держави. У листопаді 1918 р. був відряджений на Кубань для закупівлі бензину. З січня 1919 р. — начальник матеріальної частини самохідної управи Військового міністерства УНР. У червні 1919 р. потрапив до польського полону. 15.09.1919 р. приватно повернувся в Україну, був членом Липовецької повітової народної управи. З квітня 1920 р. — знов на службі в Армії УНР. З 12.08.1920 р. — старшина для доручень Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Після ліквідації таборів інтернованих вояків Армії УНР жив у Варшаві.