Розділ «Д»

Вісті братства колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української Національної Армії. — Мюнхен — 1963. — Ч. 111. — С. 111; Вісті Комбатанта. — Нью- Йорк. — 1964. — Ч. 1

ДЗЮБЕНКО Юрко Олексійович

(30.03.1893-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Київ. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр. — старшина 17-го легко-гарматного куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 12

ДИШЛЕВИЙ Никифор Романович

(09.02.1892-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с Серденівка Черкаського повіту Київської губернії. Закінчив Коростишевську учительську семінарію, 1-шу Київську школу прапорщиків (29.06.1915 р.). З 13.08.1915 р. — молодший офіцер та полковий ад'ютант 2-го Заамурського прикордонного полку За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира ГУ ступеня з мечами та биндою, відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан (з 13.10.1916 р.).

З 07.11.1917 р. — командир батальйону 4-го Георгіївського Сердюцького полку ім. І. Богуна військ Центральної Ради. З 01.01.1918 р. — командир цього полку, одночасно — помічник особливого коменданта Києва М. Ковенка. З 09.02.1918 р. — командир сотні у 2-му Запорізькому курені військ Центральної Ради. З березня 1918 р. — начальник інспекторського відділу штабу губернського коменданта Київщини. У 1918–1919 рр. обіймав посади помічника начальника охорони київських залізниць та начальника Правобережної залізниці. З грудня 1919 р. перебував у складі Збірної Київської дивізії, з якою брав участь у Першому Зимовому поході. З червня 1920 р. — начальник контррозвідки 4-ї Київської дивізії Армії УНР.

17.06.1923 р. разом з Юрком Тютюнником повернувся в Радянську Україну. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 823. — С 14–15; Середа М. Отаман Юрко Тютюнник//Аітопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С. 15–17; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького полку їм. І Богуна//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 2. — С 18.

ДИМАР Федір Олексійович

(07.10.1888-197?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Миргород. Останнє звання у російській армії — капітан інженерних військ.

У 1919 р. — помічник командира Окремої інженерної сотні Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. У 1920–1923 рр — старшина інженерного куреня 3-ї Залізної дивізії, потому — 6-го інженерного куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

У 1920-і рр. у Польщі прийняв священницький сан. У 1950—70-х рр. мешкав у Сполучених Штатах Америки.

ЦДАВОУ. - ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 9; Ященко М. Що то було?//За Державність. — Каліш. — 1930. — № 2. — С. 125–136.

ДІДЕНКО Анатолій Михайлович

(28.07.1874 — після 1930) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Походив з Чернігівщини. Закінчив Псковський кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище (1894), служив у 81-му піхотному Апшеронському полку. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1902), служив на штабових посадах у Кавказькій військовій окрузі. З 1908 р. — начальник штабу Михайлівської фортеці. З 1911 р. — полковник. З липня 1914 р. — начальник штабу 80-ї піхотної дивізії. Згодом — начальник штабу 23-ї піхотної дивізії. З 20.06.1917 р. — начальник штабу 6-го Кавказького корпусу. Останнє звання у російській армії — генерал-майор (з 06.12.1916 р.)

З листопада 1917 р. — начальник 123-ї піхотної дивізії, яка була українізована. З 27.06.1918 р. — в. о. начальника 15-ї пішої дивізії Армії Української Держави.

У листопаді 1918 р. у складі 8-го Катеринославського корпусу брав участь у т. зв. Катеринославському поході до Криму на з'єднання з Добровольчою армією. Був приділений до штабу Кавказької армії ЗСПР.

У березні 1920 р. на Північному Кавказі потрапив у полон до червоних. З червня 1920 р. — на службі в РСЧА: викладач командних курсів 9-ї армії. З листопада 1920 р. — на штабових посадах у Біломорській військовій окрузі. З 31.05.1921 р. — інспектор Московського управління військово-навчальних закладів. З 20.06.1921 р. — завуч та помічник начальника Вищої школи маскування. Станом на 1930 р. — викладав в Інституті комуністичного виховання у Москві (за даними ОДПУ був «цілком радянською людиною»). Подальша доля невідома.