Розділ «Д»

За спогадами старшин української армії в російській армії мав чин унтер-офіцера, однак документальних підтверджень цього не знайдено.

У грудні 1918 р. — лютому 1919 р. — начальник артилерії Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 17.02.1919 р. — помічник начальника артилерії Південно-Західного району (згодом — Північна група) Дієвої армії УНР. У другій половині 1920-го р. — командир панцерного потягу «Кармелюк» Армії УНР. У 1921–1923 рр. — приділений до штабу Армії УНР. Подальша доля невідома

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 10; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 95.

ДЕЙНЕКО Іван

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР

Останнє звання у російській армії — капітан. З квітня 1918 р. — командир сотні 3-го Сірожупанного полку. З 19.11.1918 р — командир 3-го Сірожупанного полку військ Директорії. З вересня 1919 р. — командир 5-го полку Січових стрільців військ Директорії. У грудні 1919 р був інтернований польською владою у Рівному. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 90. — С. 1-зв. — 2; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1, - С. 72–117.

ДЕЛЬВІҐ Сергій Миколайович

(04.07.1866–1944) — генерал-полковник Дієвої армії УНР.

Походив із дворян Москви. Закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1884), служив у кінному взводі 2-ї резервової артилерійської бригади. Згодом закінчив Михайлівську артилерійську академію за 1-м розрядом, Офіцерську артилерійську школу. З 12.12.1891 р. служив курсовим офіцером Офіцерської артилерійської школи. Брав участь у Російсько-японській війні. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю. З 15.05.1906 р. — помічник начальника Офіцерської артилерійської школи. З 24.01.1909 р. — генерал-майор, начальник 24-ї артилерійської бригади. Був широко відомий серед російських військових кіл як автор ґрунтовних наукових досліджень з артилерійської справи. З 26.01.1914 р — інспектор артилерії 9-го армійського корпусу. З 09.01.1915 р. — генерал-лейтенант. З 19.04.1915 р. — комендант фортеці Перемишль. З 01.06.1915 р. перебував у розпорядженні головнокомандувача Південно- Західного фронту. З 20.10.1915 р. — командувач 40-го армійського корпусу. З 20.04.1916 р. — інспектор артилерії армій Південно-Західного фронту. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Білого Орла з мечами, орденом Святого Георгія IV ступеня (25.09.1914 р, за бій 13.08.1914 р.).

У листопаді 1917 р вступив на українську службу за особистим проханням С. Петлюри: залишався на посаді інспектора артилерії Південно-Західного фронту, що мав бути перетворений на Український фронт. З грудня 1917 р. — головний інспектор артилерії військ Центральної Ради, згодом — Дієвої армії УНР та Армії Української Держави. З 01.06.1919 р. — керівник української мирної делегації у Польщі. З серпня 1919 р — повноважний представник УНР у Румунії. З 10.02.1921 р — за сумісництвом член Вищої військової ради УНР. За постановою Гонорової ради Армії УНР від 03.08.1921 р. був підвищений до звання генерал-полковника

Дельвіг Сергій, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1934. — Ч. 4)

У 1944 р. виїхав із Румунії до Єгипту. Помер та похований у Каїрі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С 39, 48, 49; Список генералов 1913. — СПб. — 1913. — С. 540; Дельвіг С. Нариси з натури//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 3. — С. 66–69; Вдовиченко О. Українська військова еміграція в Румунії//Український Комбатант. — На Чужині. - 1956. — Ч. 4. — С. 20–21; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. ^ 2004. -С. 96, 141, 212, 218.

ДЕМКІВ-ЧАЙКІВСЬКИЙ Антон Костянтинович

(13.07.1887—?) — полковник Армії УНР Народився у м. Старокостянтинів. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Станом на 13.03.1922 р. служив у 2-й Волинській дивізії Армії УНР У боях був тяжко поранений, втратив ліве око та погано бачив на праве.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С 39–42; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 17

ДЕРКАЧ Михайло

(06.1882—5.09.1963) — адміністративний підполковник Армії УНР.

Родом з м. Лубни на Полтавщині.

Деркач Михайло, фото 1950-х років (Бюлетень Союзу бувших українських вояків у Канаді. — Торонто. — 1960)

У 1918 р. служив в Окремій Запорізькій дивізії Армії УНР та Армії Української Держави. У 1920 р. — урядовець та історіограф 3-ї Залізної дивізії. У 1921–1923 рр. був видавцем таборової газети «Залізний Стрілець» та літературного журналу «Веселка».

У 1924–1944 рр. перебував на еміграції у Польщі, у м. Катовице, займався активною громадською діяльністю. З 1950 р. мешкав на еміграції у США. Помер у м. Лос-Анджелес, похований на цвинтарі м. Голлівуд.