Розділ «Б»

У російській армії — молодший офіцер.

У 1918 р. був одним з організаторів Українського Вільного Козацтва на Катеринославщині. 22.01.—10.02.1919 р. обіймав посаду начальника штабу Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. Даних про службу в Армії УНР у 1920–1921 рр. не виявлено.

У 20—30-х рр. жив на еміграції у Празі. Закінчив філологічний факультет Празького університету, займався журналістикою.

Ймовірно, у 1945 р. був заарештований органами НКВС. Подальша доля невідома.

ДАСБУ — Ф. 6. — Спр. 69865. — архівно-слідча справа Сухоручко-Хословського Б. Б. — С. 112; Спр. 69550. — Т. 1. — архівно-слідча справа Росіневича М. О. — С. 104–135; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 297.

БІСКУПСЬКИЙ Василь Вікторович

(27.06.1878-18.06.1945) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Біскупський Василь, фото 1904 року (Иллюстрированная летопись Русско-японской войны. — СПб. — 1904. — Выпуск 7)

Закінчив 2-й кадетський корпус, Миколаївське кавалерійське училище (1897), служив у лейб-гвардії Кінному полку (Санкт-Петербург). У 1898–1899 рр. добровольцем брав участь в Англо-бурській війні (на боці бурів). У 1904–1905 рр. брав участь у Російсько-японській війні. З грудня 1914 р. — командир 1-го лейб-драгунського Московського полісу. Був нагороджений Георгіївською зброєю (13.10.1914) та Орденом Святого Георгія IV ступеня (10.06.1915). З 16.05.1917 р. — начальник 3-ї кавалерійської дивізії. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

З 20.07.1918 р. — начальник 1-ї кінної дивізії Армії Української Держави (Одеса). У листопаді—грудні 1918 р. очолював офіцерські добровольчі частини у складі Добровольчої армії в Одесі.

З травня 1919 р. перебував у Німеччині, був одним із лідерів білого руху, що орієнтувалися на Німеччину. У липні—вересні 1919 р. — керівник Західноросійського уряду у Берліні. У 1920-х рр. неодноразово зустрічався з А. Гітлером, переховував його на своїй квартирі після т. зв. «Пивного путчу» 1921 р. З 1936 р. — начальник управління у справах російської еміграції у Німеччині. Помер та похований у Мюнхені.

Волков С. В. Офицеры российской гвардии. — Москва. — 2002. — С. 66; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 410.

БЛОНСЬКИЙ Олександр Спиридоновым

(14.03.1891—?) — український військовий діяч.

Народився у Старокостянтинові Волинської губернії; греко-католицької віри. Закінчив 2-класне Старокостянтинівське училище, 3-тю Київську школу прапорщиків (01.03.1916), служив прапорщиком у 40-му запасному полку. З 28.06.1916 р. — у 12-гу Сибірському стрілецькому полку, в складі якого брав участь у боях під Ригою (бої під Шмарденом та на Кулеметній гірці). З 21.12.1917 р. — штабс-капітан.

З квітня 1917 р був керівником українського військового руху у 12-ї армії (Рига) та на Північному фронті. Організатор трьох з'їздів вояків-українців 12-ої армії, Національного блоку вояків 12-ої армії (складався з українців, естонців, латишів, литовців, поляків та мусульман). Організатор двох конференцій вояків-українців Північного фронту та голова Української ради Північного фронту (Псков). З осені 1917 р. — член Президії III Всеукраїнського військового з'їзду, Революційного комітету при Центральній Раді, Українського Генерального Військового Комітету, комісар штабу Київської військової округи, член та товариш голови Всеукраїнської ради військових депутатів. У квітні 1918 р. — губернський комендант Таврії. За часів Гетьманату в армії не служив. З 26.12.1918 р. до 14.07.1919 р. — губернський комендант Волині. З 19.07.1919 р. — отаман для доручень Військового міністерства УНР. З 13.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень при військовому міністрі УНР В. Петрові. Станом на 05.11.1919 р. — старшина для доручень при військовому міністрі УНР В. Сальському. Подальша доля невідома.

Блонський Олександр, фото 1917 року (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С 12; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 170–175; Савченко В. П. Спогади про Український рух у XII російській армії в 1917 році//За Державність. — Каліш. — 1929. -4 1. — С. 56–58.

БЛОХІН (Здобудь-Воля) Костянтин Якович

(10.01.1875-09.02.1923) — полковник Армії Української Держави.

Народився у ст. Кримська Таманського відділу Кубанського Козацького війська. Закінчив Ярославську гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 25-го Сибірського стрілецького генерала Кондратенка полку (Іркутськ). Останнє звання у російській армії — капітан. У 1914 р. потрапив до полону. Пербував у таборі Зельцведель (Німеччина), де у 1917 р. став одним із організаторів українського військового руху.

У лютому — квітні 1918 р. — командир 2-го Українського (Синьожупанного) полку ім. М. Залізняка військ Центральної Ради. З 01.08.1918 р. — командир Окремого Чорноморського Коша Армії Української Держави. У жовтні 1918 р. повернувся на Кубань.

У січні 1920 р. опинився в Одесі, де навесні 1920 р. очолював т. зв. Галицький курінь виздоровців у РСЧА.