Розділ «Б»

БОЖКО Юхим

(?—12.1919) — повстанський отаман.

За твердженням М. Середи — капітан 30-го піхотного Олексіївського полку, однак послужний список Ю. Божка поки що не знайдений.

З 09.02.1918 р. — кулеметник кулеметного відділу (згодом — сотні) 1-го кінно-гайдамацького полку ім. К. Гордієнка військ Центральної Ради, згодом — Армії УНР. Восени 1918 р. — начальник залізничної охорони дільниці Катеринослав — Синельникове. У листопаді 1918 р. сформував у Катеринославі Запорізький курінь Самарської паланки військ Директорії, який у січні 1919 р. розгорнув у т. зв. Запорізьку Січ — військову частину, що мала у своєму складі один (згодом — три) піших курені, кулеметну та кінну сотні (згодом — кінний полк), а також гарматний курінь (батарею). На чолі Січі брав участь у боях проти більшовиків на Півдні Україні навесні 1919 р. 15.05.1919 р. після переходу через Румунію та з'єднання з Дієвою армією УНР, Запорізька Січ була перейменована на 2-гу пішу дивізію «Запорізька Січ», начальником якої залишався Божко. У літніх боях 1919 р. проти червоних виявив себе як хоробрий, але недисциплінований та недосвідчений командир. 25.08.1919 р. був викликаний до командувача Дієвої армії УНР В. Тютюнника, який наказав здати командування дивізією, однак Ю. Божко категорично відмовився виконати наказ та погрожував командарму. Під час сутички, що виникла, В. Тютюнник поранив Ю. Божка в голову, вибивши око. Після одужання, 01.12.1919 р., разом з отаманами Волохом та Данченком утворив Волинську революційну раду, яка стояла на радянській платформі. Невдовзі, начебто за намовою отамана Волоха, був застрелений своїм джурою.

Божко Юхим, фото 1919 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1. — С. 147; Середа М. Отаман Божко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 1. — С. 10–12; Криловецький І. Мої спогади з часів збройної визвольної боротьби//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10 — С. 220–230; Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. — Київ. — 1999. — С. 56–60; І. Д. Арешт отамана Божка та роззброєння бунчукового куреня Запорозької Січі//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1967. -Ч. 45. -С. 9-11; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 263, 410; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 р.; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 83, 92, 133.

БОГОМОЛЬНИЙ Володимир Сергійович

(27.05.1876—?) — командир Дієвої армії УНР.

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище (1894), Офіцерську артилерійську школу. Брав участь у Російсько-японській війні. Станом на 01.01.1910 р. — капітан 31-ї артилерійської бригади (Білгород). З 31.08.1911 р. — підполковник, командир батареї 5-го Сибірського мортирного артилерійського дивізіону, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 16.05.1915 р. — полковник. З 19.06.1915 р. — командир 34-го мортирного артилерійського дивізіону.

З 07.07.1918 р. — командир 2-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. У січні 1919 р. — помічник начальника артилерії Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 05.02.1919 р. — начальник артилерії Південної групи Дієвої армії УНР. 3 17.04.1919 р. перебував у відпустці через хворобу. 01.05.1919 р. повернувся в Дієву армію УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 5; Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 11; Список подполковникам на 1913 — СПб. — 1913. — С. 130.

БОГОРСЬКИЙ Федір Митрофанович

(16.09.1868-?) — старшина Дієвої армії УНР

Походив з родини священика Київської губернії. Закінчив Київську духовну семінарію, Київське піхотне юнкерське училище (1889), вийшов підпрапорщиком до 73-го піхотного Кримського полку. З 1910 р. служив у 44-му Сибірському стрілецькому полку. З 18.07.1914 р. — командир батальйону 56-го Сибірського стрілецького полку.

З 20.05.1915 р. — полковник. З 05.06.1916 р. — командир 49-го Сибірського стрілецького полку. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня.

З 31.12.1917 р. — командир Українського полку, що формувався з вояків-українців 13-ї Сибірської стрілецької дивізії на базі 75-го Сибірського стрілецького полку. 28.01.1918 р. приєднав полк до 108-ї піхотної дивізії, був начальником цієї дивізії. 14.04.1918 р. остаточно розформував полк та дивізію. Демобілізувався, жив як приватна особа. 06.11.1918 р. був мобілізований до армії та зарахований до 9-го пішого Вінницького полку Армії Української Держави. 01.02.1919 р. був переведений до 19-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР на посаду помічника начальника дивізії. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4543. — Оп. 1. — Спр. 17. — С. 1–16.

БОЙКО

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

У грудні 1918 р. — командир Могилівського Повстанського Козачого Коша. З 16.01.1919 р. — командир 58-го пішого дієвого Могилівського полку Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4-5.

БОКІЙ Євген Антонович

(07.03.1892-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Миколаївка Золотоноського повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку класичну гімназію, один курс фізико-математичного факультету Київського університету, 2-ге Київське військове училище (15.05.1915 р.). Служив у 29-му запасному піхотному батальйоні.

З 02.08.1915 р. — на фронті у 104-му піхотному Устюзькому полку, був командиром кулеметної команди. Двічі поранений, нагороджений Георгіївською зброєю (10.04.1917 р., за бій 22.06.1916 р.) З вересня 1917 р. — штабс-капітан. У травні 1917 р. був делегатом від дивізії на Всеросійському з'їзді офіцерів у Петрограді.