Розділ «Б»

БІЛЕЦЬКИЙ Євген Миколайович

(08.12.1870 — після 1945) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився у м. Райгородок Старобільського повіту Харківської губернії. Походив з дворян. Закінчив 5-класне Харківське реальне училище, Єлисаветградське кавалерійське училище (1894), вийшов підпрапорщиком до 17-го драгунського Волинського полку. 21.01.1903 р. у званні поручика був переведений до Окремого корпусу жандармів. Служив на посаді ад'ютанта Ломжинського губернського жандармського управління (Польща). З 06.10.1904 р. — в. о. помічника начальника Єнісейського губернського жандармського управління в Єнісейському повіті. З 29.09.1906 р. — помічник начальника Херсонського губернського жандармського управління в Єлисаветградському повіті. З 05.07.1907 р. — начальник жандармського управління Ломжинського, Мазовецького, Шучинського та Кольненського повітів. З 01.09.1910 р. — у розпорядженні начальника Варшавського губернського жандармського управління. З 31.07.1912 р. — завідувач регістраційного бюро у посаді Чижев. З 06.05.1915 р. — підполковник. З 30.09.1915 р. — у розпорядженні начальника Смоленського губернського жандармського управління. З 18.10.1915 р. — начальник Одеського жандармського управління.

Білецький Євген, фото 1935 року (надано для публікації істориком Сергієм Білоконем)

У 1917 р. — член Українського Генерального Військового комітету. У 1918–1919 рр. перебував на посаді начальника Херсонської ремонтної комісії з поповнення кінським складом Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 16.04.1920 р. — командир Учбового куреня 4-ї запасної бригади у Камянці-Подільському. З 20.09.1920 р. — генерал-хорунжий Армії УНР, начальник Тилу Армії УНР. 20.10.1923 р. на чолі групи старшин та козаків Армії УНР виїхав на роботи до цукроварні Бабин Рівненського повіту.

У 1945 р. був схоплений у Польщі радянськими військами. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 293–958; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 117–121; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 42; Єрмолаєв А. Спомин//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9.

БІЛЕЦЬКИЙ Спиридон Максимович

(01.11.1881—?) — полковник Армії УНР.

Походив з селян Харківської губернії. Народився у м. Вовчанськ. Закінчив Харківське повітове училище. У 1900–1902 рр. — однорічник 2-го розряду 124-го піхотного Воронізького полку (Харків). Закінчив за 2-м розрядом Чугуївське піхотне юнкерське училище (22.04.1905 р.), вийшов підпоручиком до 62-го піхотного Суздальського полку. 20.11.1905 р. був переведений до кулеметної роти 16-ї піхотної дивізії. 13.02.1907 р. — переведений до 64-го піхотного Казанського полку (Білосток). 28.03.1907 р. — переведений до 7-го Східно-Сибірського стрілецького полку. 11.11.1907 р. — переведений до 10-го Східно-Сибірського стрілецького полку (згодом — 10-й Сибірський стрілецький, м. Владивосток), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 17.04.1917 р. — голова Українського військового комітету ІХ-Ї російської армії. З 11.06.1917 р. — член Українського генерального військового комітету., з 3.07.1917 — комісар Центральної Ради при ІХ-й російській армії. З 18.11.1917 р. український консул у м. Галац (Румунія), з 7.10.1918 р. генеральний консул Української Держави у м. Галац (Румунія). З 07.12.1918 р. — начальник відділу закордонного зв'язку Головного управління Генерального штабу (ГУГШ) Української Держави, потому — УНР. 3 10.01.1920 р. — начальник штабу 4-ї стрілецької бригади Армії УНР. З 2.04.1920 р. — начальник інспекторського відділу штабу Армії УНР. Доля після 1923 р. невідома.

РГВИА. - ф. 409. — Оп. 1. - п/с 27.797; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 5. — Спр. 6. — С. 2–3; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 38. — С. 7; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 101. — С. 6–7;

БІЛИНСЬКИЙ Михайло Іванович

(04.11.1883-17.11.1921) — старший лейтенант Військово-Морського флоту УНР.

Білинський Михайло, фото 1919 року (За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3)

Походив з дворянської родини, з с. Драбово-Барятинське на Полтавщині. Закінчив Полтавську класичну гімназію, Лазаревський інститут Східних мов у Москві. У 1904 р. вступив однорічником до морського флоту у званні юнкера флоту, служив на міноносці «Буйний», з 1905 р. — «Пам'ять Азова». Відбувши термін обов'язкової військової служби, звільнився з флоту та поступив на роботу до Міністерства фінансів у Санкт-Петербурзі. У 1914 р. був мобілізований на флот, знову служив офіцером на міноносці «Буйний». З 06.12.1916 р. — лейтенант флоту, помічник командира 2-го Балтійського екіпажу. Останнє звання у російській армії — старший лейтенант флоту.

20.12.1917 р. повернувся в Україну. З 26.12.1917 р. — директор контрольного департаменту Секретаріату Морських справ Центральної Ради. З 28.04.1918 р. — начальник Головної міністерства УНР, згодом — Української Держави. З 25.12.1918 р. — в. о. міністра Морських справ Директорії. 24.04.1919 р. залишив цю посаду в результаті політичних інтриг. З 22.05.1919 р. — начальник дивізії Морської піхоти, яка мала бути сформована з колишніх моряків — громадян УНР та ЗУНР. З 10.10.1919 р. — начальник Морського Генерального штабу УНР. З травня 1920 р. — міністр внутрішніх справ УНР. З жовтня 1921 р. — член штабу Української Повстанської армії Юрка Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. Був важко поранений в останньому бою з червоними під с. Малі Миньки. Покінчив життя самогубством, не бажаючи потрапити у полон.

Шрамченко С. Український Морський Міністр Старший Лейтенант фльоти М. І. Білінський//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 9. — С. 17–20, Петренко І. Дещо з історії «1-го Гуцульського полку морської піхоти»//Літопис Червоної Калини — Львів. — 1934. — Ч. 2. — С. 3–5; Савченко- Більський В. Старший лейтенант фльоти Михайло Білинський//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 226–229.

БІЛИНСЬКИЙ Олександр Костянтинович

(24.11.1869 — після 1922) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1889), служив у 12-му стрілецькому батальйоні (Жмеринка). У складі 2-го Східно-Сибірського стрілецького полку брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр. та Російсько-японській війні. Був поранений та контужений. З 13.01.1905 р. — підполковник за бойові заслуги. З 06.12.1910 р. — полковник. З 23.12.1914 р. — командир 2-го Сибірського стрілецького полісу. З травня 1916 р. — генерал-майор, начальник бригади 57-ї піхотної дивізії. З 30.04.1917 р. — начальник 111-ї піхотної дивізії (до 19.09.1917 р.). Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 11.10.1914 р.) та Георгіївською зброєю (за бій 27.09.1914).

Білинський Олександр, фото 1917 року (Белградский альбом. — С. 107)

З 02.07.1918 р. — начальник 13-ї пішої дивізії Армії Української Держави. У грудні 1918 р. був інтернований Директорією УНР у Києві та вивезений до Німеччини разом з іншими старшинами Офіцерських дружин. У січні 1919 р. вступив до т. зв. Корпусу ім. графа Келлера князя Бермонта-Авалова, згодом перейменованого у Західну Добровольчу армію.

09.04.1919 р. прибув до Польщі та вступив на військову службу до польської армії. З серпня 1919 р. — урядовець будівельно-квартирного управління тилової служби польської армії. 01.10.1920 р. перейшов з православ'я в католицизм. З 20.09.1921 р. — керівник окружного управління Червоного хреста в Польщі. З 01.05.1922 р. — урядовець Крайової пожежної служби у Познані.