Розділ «Б»

З 09.02.1918 р. до 01.03.1918 р. — начальник штабу Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 19.07.1918 р. — старший помічник головного начальника тилової організації Головного штабу Української Держави.

У 1919 р. виїхав до Литви. З 1921 р. служив у литовській армії. Помер та похований у Каунасі.

Болецький Костянтин, фото 1923 року (Lictuvos kariuomenes karininkai. — 1918–1953. — Vilnius. — 2002. — Т. 2)

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. - загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 628; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1. — С. 161, Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 1. — С. 364; Lietuvos kariuomenes karininkai, 1918–1953, Vilnius. - 2002. - S. 200–201; Военный Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004.

БОНДАРЕНКО Павло

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Учасник Другого Зимового походу: 20.09.1921 р. — 31.11.1921 р. у складі загону генерала Нельговського брав участь у рейді по Радянській Україні.

Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920–1924 років//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 215–235.

БОНДАРЕНКО Потап Карпович

(07.12.1879 — кін. 1919) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.

Походив з селян Київської губернії. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1909), вийшов підпоручиком 176-го піхотного Переволочненського полку (Звенигородка, згодом — Чернігів), закінчив Київські гімнастично-фехтувальні курси (1912). З 17.07.1914 р. — командир роти 23-го запасного батальйону (Чернігів, згодом — Львів). З 29.03.1916 р — командир роти 176-го піхотного Переволочненського полку. З 10.05.1917 р. — командир 3-го батальйону цього полку. З 12.09.1917 р. — підполковник. Під час Першої світової війни був поранений, контужений та отруєний газами.

У 1918 р. був приділений до 26-го пішого Козелецького полку Армії Української Держави. У грудні 1918 р. — січні 1919 р. — губернський комендант Чернігівщини. З початку липня 1919 р. — начальник штабу 2-ї дивізії «Запорізька Січ» Дієвої армії УНР. З 25.08.1919 р. — начальник цієї дивізії. Наприкінці 1919 р. помер від тифу у Кам'янці-Подільському.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 21.241; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 86–98; Сторінка виправлень//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 239; І. Д. Арешт отамана Божка та розброєння бунчукового куреня Запорозької Січі//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1967. — Ч. 45. — С. 9–11; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 224.

БОНЧ-ОСМОЛОВСЬКИЙ Георгій Йосипович

(26.05.1892—?) — начальник групи Дієвої армії УНР.

Походив з дворян Могилівської губернії. 14.01.1911 р. був зарахований на службу однорічником 2-го розряду до 159-го піхотного Гурійського полку. 01.10.1914 р. закінчив Володимирське військове училище, служив підпоручиком у 158-му піхотному запасному батальйоні. 23.12.1914 р. прибув на укомплектування до 255-го піхотного Акерманського полку 3 31.05.1915 р. — начальник кулеметної команди полку. У 1917 р. — комендант штабу 32-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни був нагороджений Георгіївською зброєю (17.02.1917 р, за бій 21.08.1915 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З листопада 1917 р. до лютого 1918 р. — командир 1-го Гайдамацького полку військ Центральної Ради в Одесі. З 05.01.1919 р. — начальник 3-го Херсонського корпусу. 21.03.1919 р. був членом Революційної ради Південно-Східної групи Дієвої армії УНР у Вапнярці. Згодом перебував у запасі. З 22.07.1919 р. до 10.09.1919 р. — командувач Волинської групи Дієвої армії УНР.

У 1921–1922 рр. працював у Московській військово-педагогічній школі РСЧА, викладав стрілецьку справу. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 19-614, ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 173. — С. 7–9; «Русский Инвалид». — СПб. — 1917. — № 95; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 41, 43, 44, 53.

БОРДОНІС Петро Степанович

(28.06.1893-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с Кладківці Борзненського повіту Чернігівської губернії. Закінчив Чернігівське реальне училище, 1-ше Київське військове училище (1.5.1915), у складі 222-го піхотного Краснінського полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Навесні 1917 р. був одним з організаторов українського військового гуртка в 56-й піхотній дивізії. З серпня 1917 р. — командир куреня в 1-му Українському (34-му армійському) корпусі військ Центральної Ради. Закінчив Інструкторську школу старшин (1.05.1918), потому — курсовий старшина Одеської Інструкторської школи старшин. 26.06.1918 р. демобілізувався з Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — старшина штабу 5-го Чернігівського корпусу військ Директорії, з 21.02.1919 р. — старший ад'ютант штабу Запорізької бригади Дієвої армії У НР, з 12.06.1919 р. — помічник начальника інспекторського відділу Запорізької групи Дієвої армії УНР. 3 15.11.1919 р. хворів на тиф. 3.03.1920 р. знов повернувся на військову слркбу та був зарахований до резерву старшин 4-ї стрілецької бригади Армії УНР, з 1.04.1920 р. — командир сотні 12-го куреня 4-ї бригади Армії УНР. 3 02.08.1920 р. — начальник наказно-загальної частини інспекторського відділу штабу Армії УНР. Після 1921 р. доля невідома.