Розділ «Б»

У 1940 р. був заарештований НКВС, розстріляний у львівській в'язниці на початку радянсько-німецької війни.

ЦДАВОУ. — Ф. 1696 — фонд державного інспектора Залізнично-Технічного корпусу Армії Української Держави; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Варшава. — 1937. — № 7. — С. 14–15; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 32, 34–35; Федик І. Ад'ютант Головного Отамана//Сурмач. — Лондон. — 1992. — С. 28–29; ЦДАГПОу. — Ф. 263. - архівно-слідча справа Кураха М. С. — С. 127-зв.; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 87.

БЕРЕЗОВСЬКИЙ Олександр Іванович

(01.12.1867-15.10.1940) — генеральний значковий Армії Української держави.

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1886), Михайлівське артилерійське училище (1889), вийшов до 33-ї артилерійської бригади (Київ). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1896), служив на штабових посадах у Київській військовій окрузі. У 1902–1908 рр. — старший ад'ютант штабу Казанської військової округи. З 06.12.1905 р. — полковник. У 1908–1910 рр. — начальник штабу 14-ї піхотної дивізії (Кишинів). З 24.10.1910 р. — командир 57-го піхотного Модлінського полку. З жовтня 1914 р. — генерал-майор. З 30.05.1915 р. — начальник штабу 10-го армійського корпусу. З 09.09.1916 р. — начальник 3-ї Гренадерської дивізії. З 29.05.1917 р. — генерал-лейтенант, командувач 31-го армійського корпусу. За бойові заслуги під час Першої світової війни нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (03.09.1916) та Георгіївською зброєю (14.09.1914).

08.07.1918 р. був призначений командувачем 3-го Херсонського корпусу Армії Української Держави (Одеса).

Після початку Протигетьманського повстання оголосив про приєднання кадрів 3-го Херсонського корпусу та всього Одеського району до Добровольчої армії. З грудня 1918 р. — у резерві чинів штабу Збройних Сил Півдня Росії.

З 1921 р. перебував на еміграції у Німеччині. У 20-х рр. був керівником т. зв. Військово-спортивного відділу Союзу українських хліборобів (військового штабу при П. Скоропадському). Помер та похований у Берліні.

Березовський Олександр фото 1918 року (ДАРФ)

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. - загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 39-зв. — 40; Список Генерального штабу на 1914. — СПб. — 1914; Канівець Ст. Лист без підпису//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1966. — № 1. — С. 61; Рутыч Н. Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России. — Москва — 1997. — С. 43.

БЕРНАТОВИЧ Володимир Олександрович

(20.04.1880-?) — полковник Армії УНР.

Закінчив Віленську духовну семінарію та Віленське військове училище (1905). Служив у 112-му піхотному Уральському та 117-му піхотному Ярославському полках. У складі 117-го піхотного Ярославського полку брав участь у Першій світовій війні. З 11.08.1917 р. — ад'ютант 20-го легкого мортирного паркового дивізірну. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 20.06.1918 р. — старшина 3-го Сердюцького полку Армії Української Держави, з 18.12.1918 р. — старшина 3-го пішого полку Січових стрільців військ Директорії, з 2.06.1919 р. прилучений до управління коменданта Тилу Дієвої армії УНР, старший комендант управління Тилу Дієвої армії УНР З 25.03.1920 р. — у резерві старшин 2-ї запасної бригади Армії УНР, з серпня 1920 р. — у розпорядженні начальника Тилу Армії УНР. Доля після 1921 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 37–38.

Фон БЕССЕР, Володимир

(15.11.1887 — після 1929) — підполковник Армії УНР.

Походив з родини військового лікаря, лютеранин. Закінчив Олександрівський ліцей у Санкт-Петербурзі (1908). З 1909 р. — однорічник 2-го розряду лейб-гвардії Ізмайлівського полку 06.12.1910 р. витримав іспит на звання підпоручика при Володимирському військовому училищі, вийшов до 145-го піхотного Новочеркаського полку. З 11.12.1910 р. — підпоручик лейб-гвардії Ізмайлівського полку. 07.10.1913 р. звільнився у запас у званні поручика гвардії. Після початку Першої світової війни був мобілізований (01.08.1914 р.) на військову службу до лейб-гвардії Ізмайлівського полку. З 01.03.1915 р. — начальник збірних пунктів у Петрограді. З 24.08.1915 р. — командир 1-ї роти лейб-гвардії Ізмайлівського полку. З 01.06.1916 р. — командир 4-ї роти 2-го Етапного гвардійського батальйону. З 27.07.1916 р. — штаб-офіцер евакуаційної комісії Північного фронту. З 23.09.1917 р. — штабс-капітан.

З 02.03.1918 р. — співробітник закордонного відділу Українського Генерального штабу. З 22.03.1918 р. — старшина для зв'язку при 92-й німецькій пішій дивізії. З 16.05.1918 р. — помічник представника Генерального штабу Української Держави при німецькій Головній квартирі Східного фронту. З 30.05.1919 р. — помічник українського військового агента у Берліні, згодом — військовий аташе УНР у Берліні. З 07.06.1920 р. — начальник агентурного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. Доля після 1922 р. невідома.

ЦДАВОУ. -Ф. 1078. -Оп. 2. -Спр. 155. — С. 209; З історії спеціальних служб України (1918–1920), збірник матеріалів. — Київ. — 1999. — С. 48–66.)

БЄЛАВІН Віктор Платонович

(05.11.1876–1925) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив 6-класну Санкт-Петербурзьку гімназію, Санкт-Петербурзьке піхотне юнкерське училище (1899), вийшов підпоручиком до 93-го піхотного Іркутського полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Був контужений. 29.06.1906 р. перевівся до прикордонної сторожі — до 9-ї Ломжинської прикордонної бригади. У складі 4-го Німанського прикордонного полку брав участь у Першій світовій війні. З 1917 р. — полковник, командир 418-го піхотного Олександрівського полку.

З грудня 1917 р. — виборний командир 105-ї піхотної української дивізії та 32-го Українського корпусу військ Центральної Ради. У 1918–1919 рр. — начальник Волинської прикордонної бригади Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР (Луцьк), генерал для доручень при штабі Окремого корпусу кордонної охорони (Кам'янець-Подільський).