Розділ «С»

Походив з дворян Полтавської губернії. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1901), вийшов підпоручиком до 5-ї артилерійської бригади (Житомир). У 1917 р. — ад'ютант командувача Київської військової округи. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Сахно-Устимович Олександр, фото 1918 року (з приватної колекції)

Став одним із перших організаторів українського військового руху в російській армії. 08.03.1917 р. був обраний заступником голови наради вояків-українців київської залоги, на якій було засновано Український військовий клуб ім. Павла Полуботка. У квітні 1917 р. був переведений на посаду ад'ютанта командувача Одеської військової округи. У травні 1917 р організував та очолив 1-й Гайдамацький курінь, на базі якого восени 1917 р. було розгорнуто

Одеську Гайдамацьку бригаду військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — старший особистий осавул П. Скоропадського. За Гетьманату був підвищений до звання полковника.

У 1919–1920 рр. служив у Збройних Силах Півдня Росії та Російській армії П. Врангеля. З липня 1920 р. був приділений до цивільного управління Російської армії П. Врангеля як експерт з українського питання.

Восени 1920 р. номінально очолював т. зв. Катеринославський Повстанський Кіш Російської армії П. Врангеля, на чолі якого у 1921 р. прибув до Румунії та приєднав його до інтернованої там 2-ї Кулеметної бригади Армії УНР.

З 1921 р. жив на еміграції у Німеччині. Помер у Берліні. Похований на кладовищі Тегель.

РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 299–136; Незабытые могилы. — Москва -2005. — Т. 6. — Кн. 1. — С 446; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии — Москва. — 2004. — С. 467; Слащов-Крымский Я. А Белый Крым 1920. -Москва. — 1990. — С. 187, 189, 190, 214; Янчевський М Зі споминів//За Державшсть. — Каліш. — 1930. — № 2. — С. 137–147; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ. — 2002. — С. 25.

СВАРИКА Василь Михайлович

(1.03.1875-28.04.1965) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Походив із дворян. Народився у с. Сологубівці Роменського повіту Полтавської губернії. Закінчив Орловський кадетський корпус, 2-ге Костянтинівське військове училище (1895), вийшов підпоручиком до 13-ї артилерійської бригади. У березні 1897 р. — листопаді 1898 р. у складі 13-ї гарматної бригади брав участь в експедиції на острів Кріт. З 14.03.1901 р. служив у 13-му летючому артилерійському парку. З 06.02.1904 р. — у 2-му мортирному артилерійському парку. З 09.10.1906 р. — офіцер-вихователь Суворівського кадетського корпусу. Капітан з 25.05.1907 р. З 21.10.1907 р. служив у 42-й артилерійській бригаді. З 03.09.1909 р. — у 44-й артилерійській бригаді. З 19.07.1914 р. — командир 5-ї батареї 42-ї артилерійської бригади. З 12.01.1916 р. — полковник за бойові заслуги. З 06.08.1916 р. — командир 2-го дивізіону 42-ї артилерійської бригади. Був отруєний газами 13.03.1917 р. З 01.10.1917 р. — помічник керуючого артилерійською частиною Особливої армії. З 16.11.1917 р. — т. в. о. керуючого артилерійською частиною. За Першу світову війну мав Георгіївську зброю (24.01.1917, за бій 29.07.1915) та всі нагороди до Святої Анни II ступеня з мечами та биндою.

Сварика Василь, фото 1919 року (ЦДАВОУ)

З 12.03.1918 р. — інспектор артилерії Окремої Запорізької дивізії Армії У НР. З 07.10.1918 р. — командир 11-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З 27.01.1919 р. — помічник командира 4-ї гарматної бригади Дієвої армії УНР. З 15.03.1919 р. — інспектор артилерії VIII коша Південної групи Дієвої армії УНР. З 26.03.1919 р. перебував у резерві старшин Дієвої армії УНР 23.05.1919 р. потрапив у Радзивилові до польського полону. 15.09.1919 р. повернувся до Вінниці у розпорядження штабу Дієвої армії УНР, помічник начальника Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. З 13.10.1919 р. — т. в. о. начальника Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. З 15.11.1919 р. — член ліквідаційної комісії ГАу. З 20.01.1920 р. — лектор Камянець-Подільської спільної юнацької школи. З 09.02.1920 р. — член організаційного комітету ГАУ Військового міністерства УНР. З 30.03.1920 р. — помічник начальника Артилерійської управи Військового міністерства УНР. З 06.07.1920 р. — т. в. о. начальника Артилерійської управи Військового міністерства УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Франції. Помер та похований у м. Везінек (Франція).

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 4143; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 118–119. — С. 147, Оп. 2 — Спр. 722. — С. 424–425;Сгтр. 730. — С 17–18; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 1–2; Тризуб. — Нью-Йорк. — 1965. -Ч. 34. — С 24.

СВЕНЦІЦЬКИЙ Олександр Миколайович

(30.08.1891-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Тульчин Брацлавського повіту Подільської губернії. Закінчив Подільську духовну семінарію, Одеське військове училище (01.06.1915), служив у 33-му запасному полку. З вересня 1915 р. — на фронті у складі 9-го Фінляндського стрілецького полку. Під час Першої світової війни був двічі поранений. З липня 1917 р. — штабс-капітан.

Закінчив Інструкторську школу старшин (01.05.1918), служив у 8-му пішому Подільському та 9-му пішому Вінницькому полках, у подальшому — у 2-му учбовому запасному курені Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — у Коші охорони Республіканського ладу. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З початку червня 1920 р. — командир сотні в Охороні Головного Отамана УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Сгтр. 87. — С. 23; Ф. 3172. — Оп. 1. — Сгтр. 73. — С. 49.

СВІДЕРСЬКИЙ-ПОНОМАРЕВСЬКИЙ Іван Єфимович

(24.06.1869—?) — полковник Армії Української Держави.

Закінчив гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1895), служив у 8-му стрілецькому полку. Брав участь у Російсько-японській війні, був контужений. Станом на 01.01.1910 р. — капітан, старший ад'ютант штабу 2-ї стрілецької бригади (Ченстохов). Останнє звання у російській армії — підполковник.