Розділ «С»

З листопада 1917 р. — на українській службі: начальник штабу 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. В кінці 1917 р. — начальник штабу командувача протибільшовицьких сил на Лівобережній Україні полковника Ю. Капкана У січні 1918 р. — начальник штабу отамана Ковенка. З 10.03.1918 р. — у комісії з формування української армії. З 22.06.1918 р. — 1-й помічник начальника відділу піших шкіл Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. З кінця січня 1919 р. — начальник Головної шкільної управи Військового міністерства УНР.

З кінця травня 1919 р. — командувач Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 26.09.1919 р. — командувач Дієвої армії УНР. З 05.11.1919 р. — військовий міністр УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З 10.02.1921 р. — член Вищої військової ради УНР.

З 1924 р. до дня смерті — Військовий міністр уряду УНР в екзилі. Помер та похований у Варшаві, на цвинтарі Воля.

В Армії УНР також служив рідний брат В. Сальського — хорунжий Олександр Сальський (поручик — посмертно), який брав участь у Другому Зимовому поході, потрапив до полону та був розстріляний під Базаром.

Син В. Сальського Юрій (1915 р. н.) закінчив польську льотну школу у Дембліні (1939). У 1939–1945 рр. як льотчик польських ВПС брав участь у боях проти німців у Польщі, Франції, Великобританії.

З 1951 р. жив у Канаді. У 1953–1980 рр. — радник з військово-повітряних та військово-космічних питань Військового міністерства Канади. Автор численних праць з теорії та практики військової авіації, балістики, космічних операцій.

РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 151–174; ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4-зв; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 2111.1918. — С 48-зв. — 49; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 652; Список Генерального пгглбя 1917. — СПб. — 1917. — С. 142; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини — Львів. — 1937, Ч. 12. — С. 7—10; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921) — Львів. — 1927. — Ч. 1 — С. 137; Завадський В. Генерал Володимир Сальський//За Д ержавність — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 235–237, Shandmk Р Arms of valor. — 1959; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972 — Кн. 2. — С. 162–165; Валійський А. Ген Володимир Сальський//Вісп Комбатанта. — Нью-Йорк — 1965. — № 5. — С. 36–40; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма — Київ. — 2002. — С. 192, 215, 261; Біографічний довідник до історії українців Канади — Вінніпег. — 1986. — С. 561; Капусгянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Мяланюк Є\ Уривки зі спогадів. — Київ. — Темпора — 2004. — С. 61, 91, ' 99,101,104–106,108,112,113.

САМИСІН

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

З березня 1918 р. — помічник командира (згодом — командир) куреня Інструкторської школи старшин Армії УНР, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. — в. о. начальника Інструкторської школи старшин. 17.05.1919 р. з частиною вихованців школи потрапив у Луцьку до польського полону. Подальша доля невідома.

Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7–10.

САМІЙЛЕНКО Степан Сергійович

(15.12.1896-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Прилуки. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

Самійленко Степан, фото 1950-х років (Самійленко С. Ані слави. — Нью-Йорк. — 1965)

У 1917 р. служив у 66-му піхотному Батуринському полку. З осені 1917 р. — старшина 1-го Українського панцерного дивізіону військ Центральної Ради. Комендант автопанцерника «Гайдамака». 09.02.1918 р. з залишками дивізіону влився до Богданівського куреня Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 12.03.1918 р. — командир кулеметної сотні 1-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. 3 квітня 1918 р. — командир кулеметної сотні, згодом — куреня 4-го Запорізького полку ім. Б. Хмельницького. Перебував на цій посаді у 1919 р. У січні 1920 р. разом зі старшинами полку ім. Б. Хмельницького був заарештований гайдамаками отамана О. Волоха. Втік з-під арешту, приєднався до Кінного полку Чорних Запорожців, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1923 рр. — командир кулеметної сотні 1-го Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. З 1950 р. — у США.

Самійленко С. Дні слави. — Нью-Йорк. — 1958, Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Он. 1. — Спр. 98. — С. 50.

САМОЙЛІВ Микола Олексійович

(1883 — після 1931) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.

Народився у Москві. Закінчив Казанське піхотне юнкерське училище (1905), Імператорську Миколаївську академію за 2-м розрядом (1911, переведений до Генерального штабу у 1914). З 1911 р. викладав у Чугуївському військовому училищі. З початком Першої світової війни призначений старшим ад'ютантом штабу 9-го армійського корпусу. Згодом — в. о. начальника штабу 174-ї піхотної дивізії, штаб-офіцер для доручень 38-го армійського корпусу, начальник штабу 1-ї Сибірської стрілецької дивізії, начальник штабу 11-ї Сибірської стрілецької дивізії, в. о. начальника штабу 2-го Кавказького корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.

3 11.10.1918 р. — в. о. начальника штабу Північної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. З 23.01.1919 р. до березня 1919 р. — начальник штабу 19-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР.