Розділ «С»

З кінця 1940 р. перебував на посаді в. о. Військового міністра УНР, підтримував ідею формування у складі німецької армії українських збройних формувань, зокрема — Українського визвольного війська (1943) та Української національної армії (1945). У 1944 р. Державним центром УНР в екзилі був підвищений до рангу генерал-хорунжого.

З 1945 р. жив на еміграції у Німеччині та Франції. У 1952 р. переїхав до Канади, жив у Торонто. Був ініціатором створення у Канаді Українського воєнно-історичного інституту, який відновив видання збірника «За Державність» та «Бібліотеки воєнно-історичного товариства», що видавались до 1939 р. у Польщі. Встиг видати 10-й та 11-й збірники «За Державність», а також кілька книг спогадів. Помер та похований у Торонто.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 38–41; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С 39; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р./УЛітопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С 29–33; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С 559–560; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 81, 173, 174, 195, 196, 352, 353, 367; Некролог//Вісті Комбатанта, — Нью-Йорк. — 1968. - № 1. — С 60–62; Некрологу/Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен — 1968. — Ч. 128.

САЖИН Микола Костянтинович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Закінчив військове училище (1909), вийшов підпоручиком до 9-го Східно-Сибірського стрілецького полку (Владивосток). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З 03.04.1918 р. — завідувач пересуванням українських ешелонів з Мінська до Києва. З 08.09.1918 р. — начальник загального відділу залізничної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. У 1919 р. — помічник начальника Головного залізничного управління Військового міністерства УНР. З 23.06.1920 р. — начальник дорожньо-технічного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 148.

САЗОНІВ Олександр Порфирійович

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 27.06.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 12.07.1919 р. — начальник мобілізаційної комісії при штабі Кам'янець-Подільської залоги. Доля після листопада 1919 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 201–204.

САКУН Павло Омелянович

(?—?) — полковник Дієвої армії УНР.

Народився на Харківщині. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 158-го піхотного Кутаїського полку (Бобруйськ). З 1914 р. — капітан 157-го піхотного Імеретинського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (09.06.1915, за бій 5.11.1914). Останнє звання у російській армії — полковник.

У квітні 1920 р. — начальник відділу постачання штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 01.11.1920 р. — командир 1-го Запасного куреня 1-ї Запасної бригади Армії УНР.

У 1921–1922 рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 137; Самутін П. Командний складі VI-i Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С 72.

САЛЬСЬКИЙ Володимир Петрович

(04.07.1885—04(05).10.1940) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Сальський Володимир, фото 1915 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)

Народився у м Острог Волинської губернії. Походив з дворян Волинської губернії. Витримав іспит за 6 класів при Острозькій гімназії, закінчив Віленське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов підпоручиком до 126-го піхотного Рильського полку (Острог). Незабаром перевівся до 132-го піхотного Бессарабського полку (Київ). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912), був першим у випуску, нагороджений малою срібною медаллю з занесенням на мармурову дошку академії. З 18.07.1914 р. — старший ад'ютант штабу 70-ї піхотної дивізії. З 10.09.1915 р. — капітан. З 27.05.1916 р. — в. о. помічника старшого ад'ютанта оперативного відділу штабу 12-ї армії. З 24.02.1917 р. — старший ад'ютант оперативного від ділу генерал-квартирмейстерства штабу 12-ї армії. З 02.04.1917 р. — підполковник. За Першу світову війну був нагороджений Георгіївською зброєю (01.06.1915), всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, французьким орденом Почесного Легіону.

Сальський Володимир, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)