Розділ «С»

У подальшому служив у Збройних Силах Півдня Росії. У березні 1920 р. перебував у резерві при штабі Донського корпусу Російської армії П. Врангеля.

Згодом служив у РСЧА, приховавши службу в білих арміях. З 02.11.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційного управління Всероглавштабу РСЧА. З 01.03.1921 р. — начальник відділення з підготовки військ штабу РСЧА. З 1924 р. секретар інспекції піхоти РСЧА з уставної частини. З 1926 р. — помічник начальника науково-статутного відділу штабу РСЧА. У 1928 р. був демобілізований через хворобу, викладав військові дисципліни у Тімірязівській сільськогосподарській академії. 13.02.1931 р. був заарештований у справі «Весна» (контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 10.05.1931 р. був засуджений на 10 років виправно-трудових робіт. Подальша доля невідома.

ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093. — Т. 130, архівно-слідча справа Самойліва М. О.; ЦДАВОУ — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25. — Спр. 5. — С. 44; Список лиц с высшим общим военным.

САМОКІШИН (Самокіш) Роман

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР. В австро-угорській армії — підстаршина.

З березня 1918 р. — командир Українського Галицького куреня у Полтаві. З листопада 1918 р. — командир Катеринославського полку Січових стрільців військ Директорії. У лютому 1919 р. — начальник 5-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Наприкінці березня 1919 р. з відома отамана Південно-Східної групи Дієвої армії УНР Т. Янова залишив Дієву армію УНР та виїхав до Галичини. Подальша доля невідома.

Вінтоняк І. Укр. Галицький курінь у Полтаві, 1918 р// Український Скиталець. — Йозефів. — 1922. — Ч. 13. — С 1–3; Ч. 14. — С 9-11; Ч. 15. — С 9-11; Ч. 16. — С 2–4; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта. — 1970. — Ч. 3–4. — С. 66–67; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 82, 297.

САМУТИН (Самутін) Петро Зотович

(25.11.1896-14.09.1982) — сотник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Походив з селян Переяславського повіту Полтавської губернії. Закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків (15.04.1916), служив молодшим офіцером 207-го піхотного запасного батальйону.

Самутін Петро, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

З 14.05.1917 р. служив у 15-му піхотному Шліссельбурзькому полку, який у грудні 1917 р. був українізований та перейменований у 21-й Січовий Запорізький полк Вільної України (входив до складу 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради). З 25.11.1917 р. був ад'ютантом та командував куренем цього полку. 01.05.1918 р закінчив Інструкторську школу старшин, згодом — молодший старшина 2-го пішого Волинського полку Армії Української Держави. 01.07.1918 р. звільнився з армії, як студент господарчої школи. 01.11.1918 р. був мобілізований до 28-го пішого Стародубського полку, у складі якого перейшов до військ Директорії. З 01.12.1918 р. — помічник командира цього полку. З 01.06.1919 р. до 05.12.1919 р. — державний інспектор 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. До 28.02.1920 р. перебував на інтернуванні у Польщі. Згодом — старшина штабної сотні 6-ї Стрілецької дивізії Армії УНР, з жовтня 1920 р. — командир цієї сотні.

З 1928 р. — контрактний старшина польської армії, служив у 13-му піхотному полку у м. Пултуськ. У 1938 р. закінчив польську Вищу військову школу. Брав участь у Німецько-польській війні, був у розпорядженні начальника 1-ї піхотної дивізії Легіонерів. З 09.09.1939 р. — помічник начальника етапів армії «Модлін». Був поранений. 17.09.1939 р. в районі м. Грубешів потрапив до німецького полону. Останнє звання у польській армії — майор.

У 1943 р. був одним із ініціаторів створення у складі вермахту Українського визвольного війська.

З 1950 р. жив на еміграції у США. Помер та похований у Балтіморі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075 — Он 1. — Спр. 67. — С 60–61, Спр. 131. — С. 24; Оп. 2. — Спр. 44. — С. 10-зв. — 11; РГВИА. — Ф. 409. -Оп1. - п/с 187–095; Самутин П. Коротка історія штабової сотні VI-i" Січової стрілецької дивізії//Українське Козацтво. — № 36–37. — С. 27–31; Самутин П. «VI-та Січова стрілецька дивізія» та ін. статті// Вісті Комбатанта. — 1970. - № 3–4. С. 14–19; № 5. — С. 12–16; 1974. - № 1. — С. 22–37; № 2. — С. 21–28, № 3–4. — С. 15–22; № 5. — С. 33–41; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1983. — Ч. 1. — С 70–71. Самутин П. Організація українського війська за часів Української Держави у 1918//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1965. - № 4. — С. 6–16; № 5. — С. 10–15.

САФОНІВ Яків Васильович

(22.10.1877-10.02.1918) — начальник штабу 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради.

Закінчив Корочансько-Олександрівську гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище (1897), вийшов підпоручиком до 136-го піхотного Таганрозького полку (Єлисаветград). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1904). Брав участь у Першій світовій війні, служив на штабових посадах в Одеській, Кавказькій та Іркутській військових округах. З 22.03.1909 р. — підполковник. З січня 1915 р. — полковник, в. о. начальника штабу 37-ї піхотної дивізії. З 15.10.1915 р — командир 15-го стрілецького полку. За Першу світову війну був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (21.02.1917, за бій 23.05.1916) та Георгіївською зброєю (26.02.1917, за бій 15.07.1916). Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

Сафонів Яків, фото 1917 року (з приватної колекції Олексія Шереметьева)

З 30.08.1917 р. — начальник штабу 34-го армійського корпусу, який 18.07.1917 р. був українізований та перетворений на 1-й Український. 09.02.1918 р. разом з начальником корпусу Я. Гандзюком виїхав до Києва за розпорядженнями військового міністра. На околиці Києва був схоплений більшовиками. Розстріляний разом з Я. Гандзюком після відмови перейти на бік червоних.

Список Генерального штаба 1914. — СПб. — 1914. — С. 497; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 1275; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 83; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1917. - № 103; Кочубей В. Генерал Я. Г. Гандзюк//Военная Быль. — Париж. — 1966. - № 78. — С 1–5; № 79. — С. 17–21; Середа М. Сторінка з історії визвольної боротьби/Літопис Червоної Калини. — Львів 1931. — Ч. 11. — С. 15–17.

САХНО-УСТИМОВИЧ Олександр Олександрович

(23.11.1880-15.06.1942) — полковник Армії Української Держави.