Розділ «С»

Закінчив 3-тю Київську гімназію, 1-і не Костянтинівське Київське військове училище (1.09.1915). Останнє звання у російській армії — поручик.

Скрипка Семен, фото 1930-х років (фото з журналу «Дороговказ», 1970)

У 1918 р. — старшина штабу 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У 1919 р. — командир окремої сотні, сформованої з жителів с. Глодоси Херсонської губернії і включеної до складу 16-го Запорізького полку ім. П. Дорошенка Дієвої армії УНР. Був важко поранений. У 1920–1921 рр. — старшина для доручень демобілізаційного відділу Військового міністерства УНР, згодом — начальник інспекторського відділу штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр. — мешкав на еміграції в Польщі. Помер у Західній Німеччині у таборі для переміщених осіб.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 48–53; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1540. — С. 11; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 124; Михайлик М. Українське село в часи національної революції//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч 2. — С. 5

СКРИПНИК Степан (патріарх Мстислав)

(10.04.1898-11.06.1993) — хорунжий Армії УНР.

Народився у Полтаві, закінчив Полтавську гімназію.

Скрипник Степан, фото 1970-х років (фото з зібрання С. Білоконя)

У березні 1918 р. вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919 рр. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 рр. був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР.

З 1923 р. перебував на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу школу політичних наук. У 1931–1939 рр. був послом до Варшавського сейму (від Волинського Українського об'єднання). У 1940 р. — повітовий інспектор у м. Хельм.

У 1942 р. прийняв постриг, ставши ченцем, був хіротонізований на єпископа Української православної церкви. У 1942–1943 рр. — переяславський єпископ УПЦ. Був заарештований гестапо.

З 1944 р. — на еміграції у Західній Європі. У 1944–1946 рр. — єпископ УАПЦ у Німеччині. З 1947 р. жив на еміграції у Канаді. Був обраний правлячим єпископом Української греко-православної церкви. З 1950 р. жив у США, очолював УПЦ. 30.10.1989 р. був проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.

У 1992 р., після проголошення незалежності України, повернувся на Батьківщину та передав бойовий прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР (нині зберігається у Музеї Збройних сил України).

Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 582

СЛИВИНСЬКИЙ (Слива) Олександр Володимирович

(29.08.1886-21-12.1953) — полковник Армії Української Держави.

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1905), Миколаївське інженерне училище (1908), служив у 5-му понтонному батальйоні (Київ). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). З липня 1914 р. — старший ад'ютант штабу 10-ї кавалерійської дивізії, в. о. начальника штабу 10-ї кавалерійської дивізії. З 22.03.1915 р. — капітан, старший ад'ютант штабу III кавалерійського корпусу. Нагороджений Георгіївською зброєю (10.11.1915, за бій 10.12.1914) та орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 15–29.04.1915). Останнє звання у російській армії — підполковник.

На II Всеукраїнському військовому з'їзді 05–11.06.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. Наприкінці 1917 р. — помічник начальника Українського Генерального штабу. З 10.03.1918 р. — начальник Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання полковника. 19.11.1918 р. через хворобу був звільнений з посади начальника Генерального штабу.

У грудні 1918 р. виїхав до Одеси, вступив до складу Збройних Сил Півдня Росії, перебував у запасі.

З травня 1920 р. — на еміграції в Югославії, з 1921 р. — у Німеччині, з 1951 р. — у Канаді, працював інженером-будівельником. Помер та похований у Монреалі (Канада).

Сливинський Олександр, фото 1915 року (ЦДАВОУ)