Розділ «С»

СКЛЯРЕНКО Андрій Петрович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській арллії — капітан. Восени 1920 р. потрапив до більшовицького полону, утік з нього. Станом на 25.05.1921 р. — приділений до штабу 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 84–85.

СКОРИНО Іван Миколайович

(26.07.1869–1926/7) — військовий старшина Армії Української Держави.

Закінчив Віленську класичну гімназію, Віленське піхотне юнкерське училище (1892), служив у 107-му піхотному Троїцькому полку (Вільно). Закінчив 2 класи Миколаївської академії Генерального штабу за 2-м розрядом (1902). У 1902–1905 рр. викладав у Віленському піхотному училищі, згодом перевівся до 36-го піхотного Орловського полку. З 26.02.1911 р. — підполковник. Під час Першої світової війни перебував на викладацькій роботі у школах прапорщиків у Києві. Був членом Російської Соціал-Демократичної Робітничої партії (меньшовиків).

З початку листопада 1917 р. — начальник 1-ї Української юнацької школи ім. Б. Хмельницького. З 26.03.1918 р. — викладач тактики Інструкторської школи старшин.

Після відступу з Києва військ Директорії 05.02.1919 р. залишився у місті, вступив до РСЧА. З 14.02.1919 р. працював у Всеобучі при Київському головному військовому комісарі РСЧА. З 09.06.1919 р. — начальник відділу штабу Сумської групи РСЧА. З 03.10.1919 р — начальник штабу 57-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 28.11.1919 р. — начальник штабу 41-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 15.01.1920 р. — помічник начальника оперативного відділення штабу Південно-Західного фронту РСЧА. З 03.05.1920 р. — начальник штабу тилу Південно-Західного фронту РСЧА. З 18.05.1920 р. — викладач 2-х Київських інженерних курсів РСЧА. З 25.08.1922 р. — в. о. начальника штабу 2-ї Прикордонної дивізії РСЧА. З 1924 р. — викладач Київської об'єднаної командної школи ім. С. Каменева. Помер у Києві.

Список подполковников 1913. — СПб. — 1913. — С. 1087; Список лиц с высшим военным образованием состоящих на службе в РККА на 1923. — Москва. — 1923. — С. 210; Євтимович В. Початки українськогс військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Чер воної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7–10.

СКОРНЯКІВ Юрій Валентинович

(16.01.1886-?) — сотник Армії УНР.

Походив зі спадкових дворян Полтавської губернії. Народився у Полтаві. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1907), вийшов підпоручиком до 2-ї артилерійської бригади (м. Біла, Польща). У 1913 р. вступив до Імператорської Миколаївської військової академії, де прослухав один курс. З 17.07.1914 р. — старший ад'ютант штабу 60-ї піхотної дивізії. У 1917 р. закінчив старший та додатковий прискорені курси Військової академії Генерального штабу, згодом — помічник начальника оперативного відділу штабу 28-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 01.04.1918 р. перебував на обліку в Генеральному штабі УНР. З 14.06.1918 р. — старший осавул штабу 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 20.11.1918 р. — начальник оперативної частини штабу військ Директорії. З 28.12.1918 р. — булавний старшина оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 01.02.1919 р. — помічник начальника оперативної частини штабу Дієвої армії УНР. 23.11.1919 р. був інтернований польською владою у таборі Ланцут. З 01.04.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційної управи Генерального штабу УНР. З 03.11.1920 р. — начальник відділу комплектування військ Генерального штабу УНР. З 12.04.1921 р. — в. о. начальника особистого відділу старшин Генерального штабу УНР. З серпня 1921 р. — начальник оперативного відділу Партизанського-Повстанського штабу Ю. Тютюнника. 19.12.1922 р. звертався до Генерального штабу УНР з проханням про підвищення до звання підполковника, на що мав усі законні підстави, однак з незрозумілих причин йому було відмовлено. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф 409. - Оп 1. - п/с 266–073; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 54-зв. — 55; Ф. 1078. Оп. 2. — Спр. 168. — С. 134–135; Спр. 169. — С. 68–69.

СКОРОПАДСЬКИЙ Павло Петрович

(03.05.1873-26.04.1945) — гетьман України.

Скоропадський Павло, фото з дарчим написом Дмитру Дорошенку 1918 року (ЦДАВОУ)

Праправнук гетьмана України Івана Скоропадського. Народився у м. Вісбаден (Німеччина). Закінчив Пажеський корпус (1893), служив у Кавалергардському полку. 15.03.1904 р, після початку Російсько-японської війни, перевівся до діючої армії та був призначений командиром сотні 3-го Верхньоудинського козачого полку, згодом — командир сотні 2-го Читинського козачого полку, ад'ютант начальника Східного загону. За бойові заслуги одержав Золоту Георгіївську зброю. З 04.09.1910 р. — командир 20-го драгунського Фінляндського полку. 3 15.04.1911 р. — генерал-майор, командир лейб-гвардії Кінного полку, на чолі якого пішов на Першу світову війну. За Каушенський бій 06.08.1914 р. дістав орден Святого Георгія IV ступеня. З вересня 1914 р. — начальник 1-ї бригади 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. З 29.07.1915 р. — начальник 5-ї кавалерійської дивізії. З 02.04.1916 р. — начальник 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. З 22.01.1917 р. — командувач 34-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — генерал-лейтенант.

02.07.1917 р. 34-й армійський корпус було українізовано та перейменовано на 1-й Український. На з'їзді Вільного Козацтва у Чигирині 03.10.1917 р. був обраний Генеральним Отаманом Вільного Козацтва. 06.01.1918 р. облишив командування 1-м Українським корпусом, передавши його генералові Якову Гандзюкові. 29.04.1918 р. на з'їзді партії хліборобів був проголошений Гетьманом України. 14.12.1918 р. зрікся гетьманства та виїхав до Німеччини.

У 1920 р. очолив Союз Хліборобів, який обстоював позиції українського монархізму. Згодом був керівником Союзу Гетьманців-Державників (СГД).

Загинув під час бомбардування союзницькою авіацією у м. Метенн (Баварія, Німеччина).

Список генералов 1913. — СПб. — 1913. — С. 792; Список полковникам на 1907. — СПб. — 1907. — С. 1171; «Нива». — СПб. — 1915. — № 25; Кочубей В. Генерал Павел Петрович Скоропадский//Военная Быль. — Париж. — 1969. - № 95. — С. 18–24, № 96. — С. 6–9; Левицкий А. Еще о П. Скоропадском//Военная Быль. — Париж. — 1969. -№ 98. -С. 24;Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його З'їзд в Чигирині 3.10.1917//літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч, 10. — С. 4–6; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003 — С 562

СКРИПКА Семен Іванович

(16.04.1896 — кін. 1945) — підполковник Армії УНР.